Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

діалоги на гакерських сайтах, прочитали кожнісіньке слово, яке написала Оса в мережі, вивчили кожнісіньку операцію, що за нею, як ми знали, стоїть ця персона, і досить швидко познайомилися з Осою. Незабаром ми впевнились у тому, що це жінка, хоч вона й висловлювалася не зовсім по-жіночому, і зрозуміли, що вона шведка. Чимало ранніх реплік були написані шведською, хоч це й не дуже багато нам давало. Однак організація, яку вона вивчала, мала шведську прив’язку, та й Франс Балдер теж був швед, тож це робило слід ще виразнішим. Я зв’язався з людьми з вашого Радіотехнічного центру, вони почали пошуки у своїх реєстрах — і справді…

— Що?

— …знайшли там дещо, і це спричинило прорив. Багато років тому вони досліджували роботу гакера саме з ніком Оса. Це було так давно, що Оса тоді ще не дуже добре вміла шифруватися.

— Що ж тоді сталося?

— Радіотехнічний центр насторожило те, що вона намагалася роздобути відомості про втікачів зі спецслужб інших країн, і цього вистачило, щоб запустити застережну систему центру. Розслідування привело до комп’ютера в дитячій психіатричній клініці в Уппсалі, який належав головному лікареві на прізвище Телебор’ян. Мабуть, він надавав шведській службі безпеки деякі послуги, бо його навіть не запідозрили. Натомість центр зосередився на двох санітарах. Їх почали підозрювати, бо вони… ну, були просто іммігранти. Дурнувата думка, стереотип. І вони, звісно, нічого не досягли тоді.

— Можу собі уявити.

— Але тепер, багато пізніше, я попросив одного хлопця з Радіотехнічного центру переслати мені той старий матеріал, і ми підійшли до нього зовсім інакше. Знаєш, щоб бути висококласним гакером, не конче треба гладшати й голитись уранці. Мені траплялися незрівнянні майстри дванадцяти-тринадцяти років. Тож для мене було очевидним, що треба перевірити кожну дитину, яка лежала на той часу клініці. Троє моїх хлопців вивчили їх усіх з руками й ногами. І знаєш, що ми виявили? Серед дітей була дочка колишнього шпигуна й великого мерзотника Залаченка, яким тоді досить інтенсивно цікавилися наші колеги з ЦРУ. І тут усе раптом зробилося надзвичайно захопливим. Як тобі, може, відомо, є точки дотику між угрупованням, що його досліджував гакер, і колишнім злочинним синдикатом Залаченка.

— Це аж ніяк не означає, що Оса гакнула вас саме тому.

— Звісно ні. Але ми придивилися до цієї дівчинки ближче, і що я можу сказати? У неї бентежне минуле, чи не так? Слід визнати, що чимало інформації про неї з офіційних джерел таємниче зникло. Однак ми знайшли більш ніж досить. Я не знаю, я можу помилятися, проте відчуваю, що перед нами непересічний випадок, глобальна травма — невеличка квартирка в Стокгольмі й мати-одиначка, яка, працюючи касиркою в супермаркеті, щосили намагається забезпечити своїм дочкам-двійнятам хоч трохи пристойне життя. Здавалося б, ми такі далекі від великого світу, а втім…

— …великий світ там є.

— Так, але туди вдирається крижаний вітер великої політики, коли їх навідує батько… Мікаеле, ти ж про мене ні чорта не знаєш.

— Це правда.

— Але мені добре відомо, як ведеться дитині, коли поруч з нею чиниться брутальне насильство.

— Виходить, ти це знаєш?

— Так, а ще я знаю, як воно на душі, коли суспільство нічогісінько не робить, щоб покарати винних. Це завдає страшного болю, і мене анітрохи не дивує, що більшість дітей, ставши свідками такого, гинуть. Виростаючи, вони самі обертаються на деструктивних виродків.

— На жаль.

— Проте одиниці, Мікаеле, стають сильними, як ведмеді, спинаються на ноги й дають відсіч. Оса з таких, правда?

Блумквіст задумливо кивнув і ще сильніше натиснув на газ.

— Її замкнули в дурці й раз по раз намагалися зламати. Але вона весь час повставала, і знаєш, що я думаю? — провадив Ед.

— Ні.

— Що вона чимраз дужчала. Вона боролася з цим пеклом і росла. Гадаю, вона зробилася смертельно небезпечною й не забула нічого з того, що сталося раніше. Це все вкарбувалось у неї. Можливо навіть, що пережите в дитинстві безумство якраз і поклало всьому початок.

— Цілком імовірно.

— Так і є. Далі ми маємо двох сестер, на яких по-різному вплинуло щось моторошне, і вони обернулися на запеклих ворогів. Та передусім ми маємо спадщину великої кримінальної імперії.

— Лісбет у ній нічого не належить. Вона ненавидить усе, що пов’язане з батьком.

— Уже хто-хто, а я це знаю, Мікаеле. Але що сталося з самою спадщиною? Чи не її вона шукає? Хіба не ту спадщину хоче знищити точнісінько так, як хотіла знищити її господаря?

— Чого ти хочеш? — різко спитав Мікаел.

— Мабуть, почасти того самого, що й Оса. Я хочу розставити все на свої місця.

— І схопити свою гакерку?

— Я хочу зустрітися з нею, дати їй прочухана й заткнути кожну кляту діру в своїй системі безпеки. Та найперше я хочу намилити чуба декотрим особам, які не дозволили мені довести роботу до пуття тільки тому, що Оса спустила з них штани. І я маю всі підстави вважати, що ти мені в цьому допоможеш.

— Чому?

— Бо ти хороший репортер. А хороші репортери не хочуть, щоб брудні таємниці залишалися таємницями.

— А Оса?

— Їй доведеться все викласти, і з цим ти мені теж допоможеш.

— Або?

— Або я знайду спосіб її засадити й знову обернути її життя на пекло, присягаюся.

— Але тепер ти хочеш тільки поговорити з нею?

— Я більше не дозволю жодному покидькові гакнути мою систему, Мікаеле, а для цього мені треба докладно розуміти, як вона діяла. Я хочу, щоб ти це їй переказав. Я дозволю твоїй подрузі гуляти на волі, якщо вона просто сяде зі мною й розповість усе про атаку, крок за кроком.

— Я перекажу. Сподіваюся… — почав Мікаел.

— …що вона ще жива, — доповнив Ед, після чого вони на страшенній швидкості повернули ліворуч у напрямку Інгаре.

Була четверта сорок вісім. Відколи Лісбет Саландер зняла тривогу, минуло двадцять хвилин.

Так сильно Ян Голцер помилявся рідко.

Він плекав романтичні ілюзії, що можна здалеку визначити, чи витримає хто ближній бій або велике фізичне випробування, тож, на відміну від Орлова й Богданова, не здивувався, коли план з Мікаелом Блумквістом провалився. А от Володимир і Юрій були цілком упевнені: ще не народився той чоловік, що може встояти перед Кірою. Але Голцер, лише на секунду побачивши журналіста в Салтшебадені, засумнівався. Мікаел відразу видався йому проблемою. Він був схожий на чоловіка, якого не так уже й легко обдурити чи зламати. І все побачене й почуте відтоді не змогло змінити Янової думки.

З молодим журналістом усе було інакше.