Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Вона оглянула стіл і спершу не побачила того малюнка. Там валялися самі ескізи з Лассе Вестманом та числа. Аж ось нарешті її очі натрапили на нього — у дзеркалі над шахівницею підлоги височіла бліда постать з чітким шрамом на лобі, таким добре знайомим їй тепер. Це був той самий чоловік, що лежав перед нею на підлозі й стогнав. Лісбет вихопила мобільника, зробила фото й відправила його Янові Бубланському та Соні Мудіґ. Вона навіть устигла нашкрябати щось на аркуші вгорі. Але наступної миті Лісбет зрозуміла, що припустилася помилки.

Будинок почали оточувати.

На його телефон «Самсунґ» Саландер надіслала те саме повідомлення, що й Еріці: «КРИЗА». Навряд чи це слово можна було зрозуміти криво. Надто якщо його написала Лісбет. Хоч як Мікаел думав над ним, а воно могло означати тільки одне: злочинці знайшли її з Авґустом і в найгіршому разі напали на них саме в той момент, коли вона набирала повідомлення. Тож, ледве проминувши Стадсґордскаєн і виїхавши на шосе Вермделеден, Мікаел утопив педаль газу в підлогу.

Блумквіст їхав на новенькій сріблястій машині «Ауді А8», а поруч з ним сидів Ед Нідгем. Ед насупився й час від часу записував щосьу своєму мобільному телефоні. Мікаел не зовсім розумів, навіщо взяв його з собою, — мабуть, просто хотів дізнатися, що цей хлопець мав на Лісбет. Проте була й інша причина: Ед міг стати в пригоді. В усякому разі він навряд чи здатен погіршити ситуацію. Криза й так сягнула велетенського розмаху. До поліції сигнал тривоги надійшов, але Мікаел сумнівався, що там дуже швидко зберуть групу. Тим паче, що там завжди скептично ставляться до мізерної інформації. Усі дії координувала Еріка. І лише вона знала дорогу. А Мікаел потребував будь-якої можливої допомоги.

Машина наближалася до моста Данвіксбрун. Ед Нідгем щось сказав, однак, що саме, журналіст не почув. Думками він був далеко. Він розмірковував про Андрея — що вони зробили з хлопцем? І якого біса той відмовився йти на пиво? Блумквіст знову набрав його номер. Потім зателефонував Лісбет. Але ніхто з них не відповідав. Аж тут він знову почув Едів голос.

— Хочеш, я розповім, що ми маємо? — спитав Нідгем.

— Так, чом би й ні? — відповів Блумквіст.

Проте їм знову не вдалося нічого обговорити. У Мікаела задзвонив телефон. То був Ян Бубланський.

— Нам з тобою доведеться потім про щось поговорити. Гадаю, ти розумієш про що. І ви можете твердо сподіватись якихось правових наслідків.

— Я розумію.

— Але я телефоную, щоб дати тобі трохи інформації. Ми знаємо, що о четвертій двадцять дві Лісбет Саландер була жива. Це до чи після того, як вона зняла тривогу?

— До того. Точніше, саме перед тим.

— Окей.

— Як ви так точно встановили час?

— Вона надіслала нам дещо неймовірно цікаве. Малюнок. Мушу сказати, Мікаеле, він перевершив усі наші надії.

— Отже, Лісбет умовила хлопчика малювати?

— О так. Не знаю, звісно, які претензії можуть з’явитися до цього доказу і що там вигадає спритний адвокат, але сумнівів у тому, що це вбивця, я не маю. Малюнок виконано неймовірно майстерно, з дивовижною математичною точністю. А ще там унизу написано якесь рівняння зі змінними х і у. Гадки не маю, чи стосується воно до справи. Проте я надіслав малюнок до Інтерполу на перевірку програмою розпізнавання осіб. Якщо чоловік на малюнку є хоч в одній з їхніх баз даних, він попався.

— У пресу ви його теж передасте?

— Ми обмірковуємо цей варіант.

— Коли ви зможете прибути на місце?

— Щонайскоріше… стривай-но!

Мікаел почув, що на задньому плані дзвонить інший телефон. Якусь хвилину Бубланський розмовляв ним. Повернувшись назад, він коротко сказав:

— Нам стало відомо про те, що там стріляють. Боюся, справи кепські.

Мікаел набрав повні груди повітря.

— Про Андрея ніяких новин? — запитав він.

— Ми відстежили його телефон до базової станції в Старому місті, але далі не просунулися. З котрогось часу ми взагалі не можемо зловити його сигналів — так, ніби мобільник зламався або перестав працювати.

Блумквіст поклав трубку й поїхав ще швидше. Він розігнався до ста вісімдесяти кілометрів за годину, а тому говорив дуже мало. Лише коротко переповів Едові Нідгему, що відбувається. Але, кінець кінцем, не витримав. Йому хотілося перекинутися думкою на щось інше.

— То що ви там з’ясували?

— Про Осу?

— Так.

— Тривалий час ні чорта не знали. Ми були впевнені, що так нічого й не знайдемо, — сказав Нідгем. — Ми зробили все можливе й неможливе. Зазирнули під кожний камінь, одначе ні до чого так і не дійшли. І це було логічно.

— Чому?

— Гакер, дотепний до такого втручання, неодмінно вміє замітати за собою всі сліди. Я зрозумів досить швидко, що звичайним шляхом ми навряд чи чогось досягнемо. Але не здався і зрештою начхав на вивчення місця злочину, безпосередньо перейшовши до глобального питання: хто здатен на таку операцію? Я вже тоді знав, що це питання — наша єдина надія. Рівень атаки був такий високий, що навряд чи багато знайшлося б тих, хто міг її втнути. Можна сказати, гакера виказав його талант. Крім того, ми проаналізували сам шпигунський вірус, і…

Ед Нідгем глянув на свій телефон.

— Так?

— …виявили, що він має певні художні особливості. Це було нам на руку. Ми фактично мали роботу високого рівня з винятковим особистим стилем, і нам лишалося тільки знайти її автора. Тож ми почали розсилати запитання гакерським спільнотам, і досить швидко наверх спливло одне ім’я, один нік. Можеш угадати який?

— Мабуть.

— Оса! Звичайно, були ще й інші імена, але Оса цікавила нас дедалі більше — ну, ще й з огляду на саме ім’я… Це довга історія, і я тобі не докучатиму нею. Але ім’я…

— …походить з тієї самої міфології коміксів, яку використовує організація, що стоїть за вбивством Франса Балдера.

— Саме так. Отже, ти це знаєш?

— Знаю. А ще я знаю, що зв’язки бувають химерними, оманливими. Якщо завзято шукати, то можна виявити відповідність між будь-чим.

— Авжеж. Кому, як не нам, це знати! Ми часто накидаємося на незначущі зв’язки й випускаємо з уваги значущі. Ні, я на це не дуже покладався. Слово «Оса» могло означати що завгодно. Але на той час не було майже ніяких інших зачіпок. Крім того, я почув так багато містичних нісенітниць про цю особу, що мені аж руки свербіли викрити її. Ми заглибилися в далеке минуле, реконструювали давні