Читати книгу - "Пастка-22"

багато всіляких проблем. Знаю, що мені буде дуже приємно обговорити їх з вами. Мені так кортить це зробити, що аж не хочеться відволікатися на ваші проблеми, але боюся, що мушу. Полковник Ферредж розсердився б, якби довідався, що весь час ми витратили на мене. Зараз я вам покажу кілька чорнильних плям і подивимося, що нагадають вам певні форми й кольори.

— Не марнуйте часу, лікарю. Мені все нагадує секс.

— Справді? — радісно вигукнув майор Сандерсон, наче не повірив власним вухам. — Нарешті ми підходимо до суті справи. А чи сняться вам повноцінні сексуальні сни?

— Мій сон з рибою — це сон про секс.

— Ні, я маю на увазі справжні сексуальні сни... такі, коли хапаєш якусь голу суку за горло і щипаєш її або б’єш по лиці, аж поки не заллється кров’ю, а потім кидаєшся на неї і ґвалтуєш, а сам ридма ридаєш, бо кохаєш її і ненавидиш настільки сильно, що не знаєш, що ще вдіяти. Ось про такі сексуальні сни я люблю поговорити. У вас бувають отакі сексуальні сни?

Йосаріан задумався на мить з мудрим виглядом.

— Це і є сон про рибу, — вирішив він.

Майор Сандерсон відсахнувся, мовби йому дали ляпаса.

— Так, звісно, — холодно погодився він, і його ставлення враз змінилось на роздратовану неприязнь. — Але бажано, щоб ви наснили сон подібний до того, і тоді подивимось, якою буде ваша реакція. На сьогодні все. Бажано також, щоб вам приснилися й відповіді на деякі з моїх запитань. Ви ж розумієте, ці розмови мені так само неприємні, як і вам.

— Я перекажу це Данбарові, — відповів Йосаріан.

— Данбарові?

— Він усе це почав. Це був його сон.

— Ах, Данбар, — майор Сандерсон хмикнув, упевненість повернулась до нього. — Б’юсь об заклад, Данбар — це той злісний тип, який робить усі ті капості, які завжди приписують вам, еге ж?

— Він не такий уже й злісний.

— А проте ви захищатимете його до самої смерті, так?

— Не аж так довго.

Майор Сандерсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».

— Чому ви шкутильгаєте? — спитав він різко, коли Йосаріан попрямував до дверей. — І якого дідька у вас пов’язка на нозі? Ви звар’ювали чи що?

— Мене поранено в ногу. Тому я в шпиталі.

— О ні, не тому, — зловтішно заперечив майор Сандерсон. — Ви у шпиталі через камінь у слинній залозі. Виявляється, ви не такий уже й розумний. Ви навіть не знаєте, з чим вас поклали до шпиталю.

— Мене поклали до шпиталю з пораненою ногою, — наполягав Йосаріан.

Майор Сандерсон лише саркастично реготнув у відповідь.

— Гаразд, переказуйте вітання вашому другові Данбару. І скажіть, нехай наснить той сон, який я порадив вам.

Але Данбар знемагав від нудоти, млості та хронічного головного болю і не мав бажання допомагати майорові Сандерсону. Кошмари мучили Голодного Джо, який уже відлітав шістдесят завдань і знову чекав на відправлення додому, але й він не захотів ділитися ними, коли приходив до шпиталю провідати друзів.

— Невже ні в кого немає якогось сну для майора Сандерсона? — питав Йосаріан. — Мені так не хочеться його засмучувати. Він уже чується таким знедоленим.

— Відколи вас поранено, мені постійно сниться один дуже химерний сон, — зізнався капелан. — Раніше щоночі снилося, як вмирає моя дружина, або як її убивають, або як задихаються мої діти, подавившись шматочком поживної їжі. Тепер мені сниться, що я пливу під водою і акула гризе мене за ногу в тому самому місці, де у вас пов’язка.

— Це чудовий сон, — заявив Данбар. — Б’юсь об заклад, майор Сандерсон буде в захваті.

— Це жахливий сон! — вигукнув майор Сандерсон. — У ньому є біль, і каліцтво, і смерть. Я певен, що ви наснили цей сон мені на зло. Знаєте, я навіть не певен, що з такими відразливими снами вам місце в армії.

Йосаріанові здалося, що він помітив промінчик надії.

— Можливо, ви маєте рацію, сер, — хитро зауважив він. — Можливо, мене треба списати на землю й повернути до Штатів.

— А вам ніколи не спадало на думку, що ваша неперебірливість щодо жінок — це просто намагання вгамувати ваш підсвідомий страх перед імпотенцією?

— Так, сер, спадало.

— Тоді чому ви це робите?

— Щоб вгамувати свій підсвідомий страх перед імпотенцією.

— Чому б вам натомість не знайти для себе якесь гарне хобі? — співчутливо поцікавився майор Сандерсон. — Наприклад, риболовля. Ви дійсно вважаєте сестру Дакет аж такою привабливою? Як на мене, вона надто кістлява. Надто пісна і кістлява. Як риба.

— Я ледве знаю сестру Дакет.

— Тоді чому ви хапали її за груди? Тільки тому, що вони в неї є?

— Данбар її хапав.

— О, не починайте своєї, — вигукнув майор Сандерсон з уїдливою посмішкою і гидливо кинув олівця на стіл. — Чи ви справді гадаєте, що можете уникнути відповідальності, вдаючи з себе когось іншого? Ви мені не подобаєтесь, Фортіорі. Ви про це знаєте? Зовсім не подобаєтесь.

Передчуття небезпеки холодним, вологим протягом війнуло над Йосаріаном.

— Я не Фортіорі, сер, — соромливо сказав він. — Я Йосаріан.

— Хто ви?

— Моє прізвище Йосаріан, сер. І я лежу в шпиталі з пораненою ногою.

— Ваше прізвище — Фортіорі, — з войовничим запалом відрізав майор Сандерсон. — І ви у шпиталі через камінь у слинній залозі.

— Ну, досить, майоре! — вибухнув Йосаріан. — Я краще знаю, хто я такий.

— А в мене на доказ є офіційний військовий документ, — відказав майор Сандерсон. — Ви краще опануйте себе, поки не пізно. А то вчора ви — Данбар. Нині — Йосаріан. Завтра договоритесь до того, що ви — Вашингтон Ірвінг. Знаєте, що з вами не так? У вас роздвоєння особистості, от що з вами не так.

— Можливо, ви маєте рацію, сер, — дипломатично погодився Йосаріан.

— Я знаю, що маю рацію. У вас страшна манія переслідування. Ви думаєте, що всі намагаються вас скривдити.

— Всі справді намагаються мене скривдити.

— От бачите? Ви не маєте жодної поваги до надмірної влади чи застарілих традицій. Ви небезпечний і розбещений, і вас треба вивести на вулицю і пристрелити!

— Ви серйозно?

— Ви ворог людей!