Читати книгу - "Якщо кров тече"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Слова ще вилітали з його рота, коли він зрозумів, чому так беззастережно вхопився за ідею «Гіркої річки»: його сюжетний вестерн ніколи не поставлять поруч із новими книжками Рушді, Етвуд чи Шейбона. Не кажучи вже про свіжого Франзена.
— Я б ніколи не попросив цього, — сказав щур. — Насправді, я думав про Ела Стемпера. Твого колишнього завкафедри.
Тут Дрю затих. Він просто дивився на щура, а той звернув свої чорні намистинки на чоловіка. Вітер обдував хатину, і від його поривів іноді двигтіли стіни. Мокрий сніг тарабанив у шибки.
«Це підшлункова, — сказав Ел, коли Дрю відзначив його разючу втрату ваги. Але, додав він тоді, поки що не було потреби складати некрологи: — Лікарі впіймали його відносно рано. Шанси високі».
Але дивлячись на нього — на землисту шкіру, запалі очі, неживе волосся, — Дрю сумнівався, чи ті шанси взагалі існують. Ключовими словами були Елові «відносно рано». Рак підшлункової підступний, він ховається. Такий діагноз майже завжди означає смертний вирок. А якщо він таки помре? Звісно, за Елом тужимуть, найбільше — Надін Стемпер, з якою вони одружені десь років сорок п’ять. На кафедрі мови й літератури десь із місяць носитимуть на рукавах чорні стрічки. Некролог буде довгий, в ньому згадають численні Елові досягнення й відзнаки. Будуть згадані його книжки про Дікенса й Гарді. Але йому щонайменше сімдесят два або й сімдесят чотири, і ніхто не скаже, що він помер молодим або не встиг реалізуватися.
Тим часом щур дивився на нього, притиснувши рожеві лапки до хутра на грудях.
«Якого біса? — подумав Дрю. — Це ж просто гіпотетичне питання. Ще й уві сні».
— Думаю, що погодився б на таку умову за це бажання, — сказав Дрю. Сон це був чи не сон, гіпотетичне питання чи ні, а йому було нелегко говорити: — Він усе одно помирає.
— Ти закінчуєш книжку, а Стемпер помирає, — сказав щур, ніби щоб пересвідчитися, що Дрю зрозумів.
Дрю скоса зиркнув на щура.
— А книжку опублікують?
— Мені дозволено тільки сповнити бажання закінчити її, — сказав щур. — Мені не дозволено передбачати майбутнє твоїх літературних зусиль. Якщо висловити здогад… — Щур схилив голову набік. — Думаю, що так. Як я вже казав, ти таки маєш талант.
— Гаразд, — сказав Дрю. — Я закінчую книжку, Ел помирає. Оскільки він усе одно скоро помре, мені це здається нормальним. — Насправді йому так не здавалося, не зовсім. — Як думаєш, він доживе до того, щоби принаймні прочитати її?
— Я ж щойно сказав…
Дрю підняв руку.
— Тобі не дозволено передбачати майбутнє моїх літературних зусиль, ясно. Це все?
— Мені потрібна ще одна річ.
— Якщо це підпис кров’ю на угоді, можеш про все забути.
— Не завжди й не в усьому йдеться про тебе, містере, — сказав щур. — Я голодний.
Він зіскочив на стілець, а звідти на підлогу. Перебіг до кухонного столу й підібрав устричний крекер, який Дрю, певно, впустив того дня, коли їв грінки з сиром і томатний суп. Щур сів, стиснув здобич лапами й заходився працювати зубами. Крекер зник за кілька секунд.
— Був радий з тобою побалакати, — сказав щур.
Він проскочив підлогою до мертвого каміна і зник майже так само швидко, як устричний крекер.
— Чортибери, — сказав Дрю.
Він заплющив очі, а тоді різко їх відкрив. Усе не було схоже на сон. Він знову їх заплющив і знову розкрив. Він заплющив очі втретє, і вони лишились заплющеними.
23
Він прокинувся в ліжку, геть не пригадуючи, як туди потрапив. Чи він пролежав у ньому всю ніч? Більш ніж імовірно, зважаючи на те, як гімняно він почувався через Роя Девітта і його сопливу хустину. Увесь попередній день здавався сном, а розмова зі щуром просто була найяскравішою його частиною.
Вітер і досі підвивав, а мокрий сніг і надалі ліпив, але йому стало краще. Безперечно. Гарячка або миналась, або геть минулась. Суглоби досі боліли, в горлі шкребло, але ані перше, ані друге не тривожили як учора, коли він був подумав, що може тут і вмерти. «Помер від пневмонії на Гімнистій дорозі» — який міг бути некролог!
Дрю був тільки в боксерах, а решта одягу лежала купою на підлозі. Як роздягався — цього він теж не пам’ятав. Він одягнувся й пішов униз. Збив на омлет чотири яйця й цього разу з’їв усе, запиваючи кожен ковток помаранчевим соком. Той був концентрований, бо іншого у «Великому 90» не пропонували, але холодний і смачний.
Він глянув через кімнату на татів письмовий стіл і подумав про роботу — може, варто перейти з ноутбука на переносну друкарську машинку, щоб поберегти заряд акумулятора? Але поклавши тарілки до раковини, він подався вгору сходами й повернувся до ліжка, де проспав до середини дня.
Коли прокинувся вдруге, буря ще лютувала, але Дрю на неї не зважав. Він знову майже почувався собою. Йому хотілося сендвіча — у нього були з болонською ковбасою та сиром, — а тоді хотілося повернутися до роботи. Шериф Ейверіл мав от-от обдурити бандитів своїм грандіозним фокусом, і тепер, коли Дрю відпочив і одужав, йому не терпілося це написати.
На півдорозі сходами вниз він помітив, що ящик з іграшками коло каміна лежить на боці, а самі іграшки висипалися з нього на ганчір’яний килим. Дрю подумав, що міг перекинути його, коли сновидив минулого вечора до ліжка. Він підійшов і опустився на коліна, щоб повернути іграшки до ящика, перш ніж сісти до роботи. Узявши в одну руку фрисбі, а в другу — старого Стретч Армстронга, він закляк. Біля оголеної до пояса Барбі, що належала Стейсі, лежав на боці м’який щур.
Підбираючи його, Дрю відчув, як у голові застукав пульс, тож, мабуть, він усе-таки ще не зовсім одужав. Він стиснув щура, і той втомлено запищав. Просто іграшка, хоч і доволі лячна, якщо подумати. Хто дав би своїй дитині спати з м’яким щуром, коли в тому самому ящику лежало цілком придатне до цього м’яке ведмежа (хоч і однооке, але все ж)?
«У людей різні смаки», — подумав він і закінчив материну максиму вголос:
— Сказала стара діва й поцілувала корову.
Може, він побачив цього м’якого щура в розпалі гарячки, і той спровокував такий сон. Дуже ймовірно, майже безперечно. Те, що Дрю не пам’ятав, як сягав дна ящика, нічого не означало — він також не пам’ятав, як роздягався і лягав до ліжка.
Дрю закинув іграшки назад у ящик, заварив собі чаю й сів працювати. Спочатку він сумнівався, вагався, трохи побоювався, але, затнувшись кілька разів на початку, упіймав ритм і писав, доки не стемніло так, що без ліхтаря нічого не було видно. Дев’ять сторінок, які здалися йому хорошими.
Дуже хорошими.
24
То був не триденний продув — «П’єр» протримався аж чотири. Іноді вітер і дощ слабнули, а тоді буря знову набирала обертів. Інколи падало дерево, але кожного разу далі за те, що розтрощило сарай. Ця частина не була сном — він переконався на власні очі. Хоч дерево —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо кров тече», після закриття браузера.