Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  - Королева ні в чому не винна! – вигукнув Гінча, підхоплюючись зі скамниці. – Ми просто грали в шахи, – додав він вже спокійніше.

  - То ти заперечуєш зв’язок з королевою, не зважаючи на те, що свідки бачили, як ти пізно вночі виходив з її покоїв?

  - Так, заперечую. До королеви я відчуваю таку ж повагу, як до Діви Марії. Благоговійне поклоніння перед нею.

  - І ти готовий поклястися на Біблії?

  - Так.

Судді зашепотілися. 

  - Його катували, але він увесь час повторював, що королева не винна, – нагадав пан Курозвеньський.

  - У нас нема ніяких причин не вірити йому, – байдуже додав єпископ.

  Князь Вітовт сидів мовчки. Він вже загруз у цій історії, як у багнюці, тож вирішив більше не втручатися. Хай вирішують без нього, а він пристосується до будь-якого вироку. Якщо Соньку засудять, до Вітовт вдаватиме з себе принципового борця проти грішників. А якщо її виправдають, то він стане розповідати, як ревно захищав племінницю.

  - З дозволу високого суду, я маю дещо сказати у мій захист, – подав голос Гінча. – Незабаром я одружуюсь. Судді можуть прочитати останнього листа, що надіслав мені батько. Там він пише про шлюб.

  Судді знову перезирнулися. В їхніх очах Гінча з Рогова остаточно виправдав себе.

   Гінчі теж піднесли Біблію. Він приніс урочисту клятву. І грім небесний не впав на його грішну голову.

  Потім у залу по черзі заходили інші лицарі, звинувачені у перелюбі. І кожен підтвердив невинність королеви. Після чоловіків настала черга королевиних служниць і придворних панянок. І з кожним новим свідоцтвом над залою неслося урочисте:    

  - Королева не винна!

  Нарешті настала черга Соньки. Її не всадовили на грубий сосновий ослін. Вона так і залишилася на своєму місці.  Лише підвелася зі свого крісла з червоною подушкою на сидінні для того, щоб усі присутні могли бачити її.

  Королеву не допитували. Єпископ Збігнєв тільки чемно запитав, чи готова вона принести клятву. І Сонька голосно прочитала оту майстерно складену промову, яку продиктував їй завбачливий єпископ. Вона говорили так впевнено і переконливо, що здивувала усіх, хто досі вважав її неписьменною та ледве не дурепою. І здавалася такою гарненькою та невинною у білій сукні та небесно-блакитній мантії.

  - Клянуся Господом Богом та Пречистою Дівою, що я не винна! – такі були її останні слова.

  Єпископ Збігнєв знав, що останнє речення найсильніше врізається у пам’ять і доходить до глибині душі. Та ще й золотавий сонячний промінь раптом навкіс впав на Соньку. І усім присутнім це здалося справжнім чудом. Сам Бог підтвердив невинність королеви. А насправді то просто нечутно відчинили одне з верхніх вікон за наказом єпископа Олесницького.  

  Коли королева замовкла, у залі запанувала тиша. Король підвівся з крісла, схожого на трон і, лунко ступаючи підійшов до Соньки. Взяв її за руку і промовив громовим голосом:

  - Королева Софія перед лицем Господа довела свою невиність. І горе тому, хто наважиться засумніватися у тому, або наважиться знову навести на неї брудний наклеп!

  З цими словами Ягайло вийшов з зали, урочисто ведучи Соньку за високо підведену руку.

  Удвох вони показалися народу у відчиненому вікні. Сонька вітала міщан, які заполонили двір. Ягайло розпорядився впускати усіх бажаючих, щоб піддані на власні очі побачили тріумф виправданої королеви. А на всіх площах Кракова глашатаї розповідали, як підступні вороги звели наклеп на королеву Софію, але вона принесла очисну клятву на Біблії і тим самим підтвердила свою невинність.     Майбутнє династії Ягелонів було врятоване.