read-books.club » Любовні романи » Прекрасна чаклунка 📚 - Українською

Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прекрасна чаклунка" автора Володимир Нефф. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 99 100 101 ... 121
Перейти на сторінку:
розплесканими на білому мармурі, що ним була викладена підлога малої зали аудієнцій, і, схиливши їжакувату голову, вдавав, ніби роздумує над словами його святості, приголомшений їхньою новизною і сміливістю. Насправді він, мов актор на сцені, дожидав своєї репліки і заговорив аж тоді, коли дочекався її. Знаком була папина згадка про неподобства, які шведи занесли до Центральної Європи.

— Так, ваша святосте, ви маєте цілковиту слушність. Я з болем у серці передчуваю, що все стане ще гірше тепер, коли зі смертю короля-героя шведська воєнна кампанія неминуче зійде на звичайну здобичницьку війну. Провідна ідея короля — радикально й до кінця звільнити Європу від габсбурзької чуми — тепер неминуче згасне, бо король не лишив спадкоємців, крім чотирирічної доньки.

Папа зітхнув.

— Так, необачно вчинив король, не подбавши вчасно про нащадка чоловічої статі. А втім, Густав-Адольф був занадто винятковою особистістю, занадто великою людиною, і якби навіть лишив сина, той син був би тільки його тінню.

— Я можу лише з болем у серці притакнути словам вашої святості, — сказав отець Жозеф. — Такі герої, як покійний король, не народжуються часто, і його величі ніяк не зменшує та обставина, що здобути низку легких перемог йому допоміг колишній підопічний вашої святості, П’єр Кюкан де Кюкан, герцог да Страмба.

Знаючи, що розумний капуцин ніколи не кидає слів на вітер і що кожнісіньке його слово має точно виважене значення й мету, папа нашорошив вуха. Він сподівався почути що завгодно, тільки не згадку про Петра Куканя.

— Про це я нічого не знаю, — сказав він і звів брови, показуючи тим, що не мав би нічого проти, якби отець Жозеф заповнив цю прогалину в його обізнаності. Отець Жозеф і розповів усе дуже докладно, цікаво й точно, без будь-якої іронії і все ж з гумором. Папа не зміг стримати сміх, коли отець Жозеф змалював, як король спочатку в сліпому гніві розрубав Вальдштейнів рапорт, привезений йому Куканем, хоч потім власноручно підклеїв його й усюди носив із собою в нагрудній кишені, а коли наступав на якесь укріплення, то спершу неодмінно дивився, чи не згадане воно в тому рапорті. І потім король увесь час цікавився Куканем, увесь час шкодував, що відштовхнув його, відбувшись незначним призначенням до Магдебурга. Помилки роблять і генії, і ті помилки геніїв бувають капітальні. Та однаково, П’єр Кюкан де Кюкан — людина, яка притягує до себе схвальні погляди духовних і світських владарів, а коли й трапляється, що котрийсь із них спершу відбуде його байдужим поглядом, то зразу ж пошкодує про це й замислиться, як поправити помилку.

Потім отець Жозеф довго розводився про військо, організоване й очолене Петром Куканем, про гак званих веритаріїв, вірних слуг справедливості й правди, а папа, слухаючи його, марно змагався з питанням, нащо старий плутяга розповідає це йому й, до чого хилить. Йому хотілося вгадати все самому, перше ніж отець Жозеф розкриється, але він не вгадав, бо для розгадування думок отця Жозефа мало було логіки та інтелекту, хоч би й найгострішого. Тут був потрібен хист ясновидіння.

— Цілісність натури, що її П’єр Кюкан засвідчував кожним своїм учинком, — провадив отець Жозеф, — його надлюдська відвага й розум, що їх він, як відомо вашій святості, довів, перше ніж ступити на арену війни, — все це просто-таки захоплювало короля, і його наміри щодо П’єра де Кюкана, тобто герцога Страмбського, були просто-таки грандіозні. Смерть назавжди вирвала в короля меч із руки й замкнула його вуста, але це, принаймні зараз, не має вирішальної ваги, бо ж написано: «Страх перед героями був у краю живих». Ще не зотліла плоть короля-героя, і страх перед його волею ще не влігся разом з вітром, не зійшов у море з відпливом, а звук голосу не завмер у вухах живих. До цього багатонадійного висновку привела мене коротка розмова зі шведським канцлером Оксеншерною, який тимчасово підхопив тягар влади (він здатен до цього більше, ніж будь-хто, бо понад двадцять років був другом і порадником покійного короля). Отож цей розважний чоловік запевнив мене у своєму твердому намірі йти далі шляхом, який визначив Густав-Адольф. І це, додаю від себе, може бути цілком щирою правдою, дійсною принаймні тепер, поки тілесні останки героя-короля ще не сточила могильна черва.

На цих словах отця Жозефа неспокійний, рухливий папа почав соватись і сопти з нудьги й нетерплячки.

— Не відхиляймось, не відхиляймося, — сказав він. — Які ж наміри мав Густав-Адольф щодо П’єтро Кукана да Кукана?

— Хотів посадити його на чеський трон, — відповів отець Жозеф. — Зробити його наступником великих Пршемисловичів і прикрасити йому голову короною святого Вацлава.

Хвильку тривала мовчанка, тоді папа промовив півголосом:

— Mannaggia! Caspita! Finocchi! Cazzo![20]

Останнє папине слово викликало нажаханий шепіт серед членів високого духівництва, що пильно прислухалися під дверима зали для аудієнцій: адже це слово можна знайти лише в дуже докладних словниках, але й там воно має позначку «V», тобто вульгаризм. Та отець Жозеф і бровою не моргнув.

— Здається, ваша святість здивована, — тільки й сказав він.

— Так, моя святість здивована, бо моя святість не звикла, щоб із нею хтось жартував жартики! — закричав папа. — Адже цей чоловік — розбійник, за яким уже плаче зо два десятки шибениць! Чесний, правдивий, усе це я знаю, але що з того, коли це бандит, розбійник, харцизяка!

— А це — чудова рекомендація до того, щоб убрати його в королівські горностаї, — сказав отець Жозеф. — Бо нема світських владарів, — за винятком королів Франції, звичайно, — які б не походили від піратів та розбійників. Піратство і розбій — ремесла ризиковані, вони — як ваша святість слушно спостерегла — ведуть на шибеницю, або спочинку на дні морському, або до смерті під копитами ошаленілих коней, але інколи — звичайно, дуже зрідка — й до королівського трону. І не тому, що бути королем — це щось ганебне, підхоже для грабіжників та вбивць із фаху, а тому, що тверда рука краще тримає скіпетр, ніж слабка, а пірати й бандити — як

1 ... 99 100 101 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна чаклунка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прекрасна чаклунка"