Читати книгу - "Куджо"

Він міг би нагадати їй, що вона весь час ставила життя й здоров’я Теда вище свого власного. Єдиною причиною, чому вона не побігла до дверей раніше, була думка про те, що буде з Тедом, коли собака нападе на неї, перш ніж вона встигне пробратися всередину. Він міг би сказати їй, що облога, мабуть, виснажила собаку так само, як і Донну, і, якби вона спробувала напасти на Куджо з биткою раніше, все могло б скінчитися зовсім інакше. Собака і так ледь її не вбив. Але Вік розумів, що всі ці аргументи вже безліч разів повторював він сам та інші люди, і розумів, що жодна логіка у світі не в змозі заглушити біль, коли натрапляєш на німий стосик розмальовок або дивишся на гойдалку, порожню й нерухому, що застигла на перекладині на задньому дворі. Логіка не може стерти страшне відчуття власної слабкості. На це здатний тільки час, та й то не повністю.

Він сказав:

— І я не зміг його врятувати.

— Ти?

— Я ж був такий упевнений, що то Кемп. Якби я приїхав раніше, якби не заснув, може, навіть якби не розмовляв так довго з Роджером по телефону.

— Ні, — ніжно сказала вона, — не треба.

— Я мушу. І, думаю, ти теж. Нам треба просто через це пройти. Знаєш, так роблять багато людей. Вони просто через це проходять. І намагаються допомогти одне одному.

— Я не перестаю чути й відчувати його в кожному кутку.

— Я теж.

Позаминулої суботи вони з Роджером відвезли всі іграшки Теда в «Армію спасіння». Покінчивши з цим, повернулись і випили кілька пляшок пива, дивлячись якийсь матч. Вони майже не розмовляли. А коли Роджер поїхав додому, Вік пішов нагору і сів на ліжко в кімнаті Теда. Він плакав, доки не здалося, що всередині все от-от розірветься. Він плакав і хотів померти, але не помер. І наступного дня вийшов на роботу.

— Піди звари нам кави, — сказав Вік, легенько поплескавши її по спині. — Я розпалю камін. Щось тут прохолодно.

— Гаразд, — вона встала. — Віку?

— Що?

У горлі заклекотіло.

— Я теж тебе кохаю.

— Дякую, — відповів Вік, — мені це потрібне.

Донна кволо посміхнулась і пішла готувати каву. І вони пережили цей вечір, хоча Тед був і досі мертвий. І наступний день також. І наступний. Ні в кінці серпня, ні у вересні значно краще не стало. Та коли листя пожовкло і почало опадати, стало трішечки легше. Зовсім трішечки.

Вона була ніби напнута струна, але намагалася цього не показувати.

Коли Бретт, повернувшись із гаража й обтрусивши сніг із чобіт, увійшов у кухню, вона сиділа за столом і пила чай. Якусь мить він просто дивився на неї. За останні півроку він підріс і трохи схуд. У результаті став довготелесим, хоча раніше виглядав зграбно. Його оцінки за першу чверть були не надто хорошими, і кілька разів він мав неприємності. Дві бійки на шкільному подвір’ї, мабуть, через те, що сталося влітку. Та в другій чверті справи пішли значно краще.

— Мам, мамо, це…

— Його приніс Альва, — пояснила Чаріті. Вона обережно поставила чашку на тарілочку, щоби вона не задзвеніла. — Ніде не написано, що тобі треба його залишити.

— У нього є всі щеплення? — запитав Бретт, і від того, що це стало його першим питанням, у неї трішки защеміло серце.

— Аякже, — відповіла Чаріті. — Альва хотів віддати його мені просто так, але я змусила його показати рахунок від ветеринара. Це коштувало дев’ять доларів. Проти чумки й сказу. Він також дав тюбик крему проти кліщів і бліх. Якщо ти не захочеш, Альва поверне мені мої дев’ять доларів.

Гроші стали для них важливими. Деякий час вона не знала, чи зможе зберегти будинок і чи варто навіть намагатися. Вона обговорила це питання з Бреттом, вирішуючи з ним на рівних. У них залишилася невеличка страховка. Містер Шупер із бриджтонського «Каско Банку» пояснив, що коли ці гроші й суму її виграшу покласти на спеціальний трастовий рахунок, то вони становитимуть майже всю суму іпотеки за п’ять років. Вона влаштувалася на пристойну роботу на єдину в Касл-Року фабрику, що робила оптичні вироби, у відділ пакування й маркування продукції. Від продажу інструментів Джо, включно з новим підйомником, вони отримали ще три тисячі доларів. Чаріті пояснила Бреттові, що зберегти будинок можливо, але їм буде несолодко. Альтернативним варіантом була квартира в місті. Бретт думав до ранку, а потім виявилося, що він хоче того ж, чого й вона: зберегти будинок. Отож, вони залишилися.

— Як його звуть? — запитав Бретт.

— У нього немає імені. Його тільки відлучили від матері.

— Породистий?

— Так, — відповіла Чаріті й розсміялася. — Він із дворових усіх мастей і розмірів.

Він усміхнувся, та усмішка вийшла змушеною. Проте для Чаріті це було краще, ніж узагалі ніякої.

— Можна пустити його сюди? Знову падає сніг.

— Можна, якщо заховаєш свої папери. І як зробить калюжу, прибираєш ти.

— Добре.

Він відчинив двері, збираючись вийти надвір.

— Бретте, як ти хочеш його назвати?

— Не знаю, — відповів Бретт. Запала довга-довга мовчанка. — Ще не знаю. Мені треба подумати.

Чаріті здалося, що Бретт плаче, та вона притлумила в собі бажання підійти. До того ж Бретт стояв до неї спиною і вона не могла сказати напевне. Він ставав великим хлопцем, і, хоч як це було боляче, Чаріті розуміла, що великі хлопці зазвичай не люблять, щоб їхні матері знали, коли вони плачуть.

Бретт вийшов надвір і, обережно взявши на руки собаку, заніс його всередину. Цуценя залишалося без імені аж до весни. А тоді, ніхто з них не міг доладно пояснити чому, вони стали кликати його Віллі. Просто ця кличка йому пасувала. Це був невеличкий жвавий короткошерстий собака, найбільше рис у ньому було від тер’єра. Кличка прижилася.

Значно пізніше, навесні, Чаріті трохи підвищили платню. Вона почала щотижня відкладати по десять доларів. Бреттові на коледж.

Невдовзі після трагічних подій на подвір’ї Кемберів рештки Куджо кремували. Попіл разом з уламками кісток відвезли на сміттєпереробний завод в Оґасті. Гадаю, не помилюся, коли скажу, що він завжди намагався бути хорошим собакою. Він намагався робити все те, чого від нього вимагали й очікували його ЧОЛОВІК, ЖІНКА,