Читати книгу - "Казки народів світу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Віддай мої п’ятнадцять сентаво — або скидай черевики!
Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжчик заборгував вісімдесят песо, та й каже:
— Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого:
— Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики! Як не заплатиш, я роззую мерця.
А та йому:
— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?
А швець їй у відповідь:
— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.
Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.
Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
— Ходімо до каплиці! — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому…
Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
— А ці тисяча вісімсот мені!
Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, і дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.
В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.
Швець йому й каже:
— Хіба ти не вмер?
— Ні, чоловіче, — відповів той. — Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.
А швець йому:
— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики!
— Зачекай хвилинку, — каже чоловік. — Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п’ятнадцять сентаво.
Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:
— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять не менше!
ЯК ДУРНИК ОДРУЖИВСЯ З КОРОЛІВНОЮ
Кубинська народна казка
Було в матері троє синів: двоє розумних, а третій — дурник.
Коли це захворіла королівська донька-одиначка — сумує та й сумує. І тоді оголосив король: хто королівну розсмішить, той і побереться з нею.
А в садибі трьох братів росла яблуня. То старший і каже:
— Я розсмішу королівську доньку.
Взяв він кошика, зірвав три яблука й подався в столицю. Край ліска стрілася йому якась бабуся.
— Що несеш у кошику? — питає старенька.
— Кінські кізяки! — відказав розумник.
А бабуся йому:
— То й матимеш кізяки.
Дійшов розумник до палацової брами, просить сторожу, щоб пропустили. Пройшов до короля, а той каже:
— Гаразд! Побачу, як ти її розсмішиш.
Ось і покій королівни. Розумник перевернув кошика й витрусив з нього… кізяки!
Розсердився король і звелів побити розумника киями. Приплентався старший брат додому ледь живий, червоний з сорому!
— І що ж тобі таке скоїлося? — питає мати.
— Та нічого, — відповідає.— Тільки побили добряче.
І розказав, чим обернулися три яблука.
Тоді озвався другий розумник:
— Я йду до яблуні!
І собі зірвав три яблука. А мати його напучає:
— Гляди ж, щоб і тобі не було таке, що братові…
— Ні, такого не буде! — сказав середульший син і вирушив до палацу.
Коли проходив ліском, здибалась йому та сама бабуся і спитала:
— Що несеш у кошику, синку?
— Слимаки! — відказав другий розумник.
А старенька йому:
— То й будуть тобі слимаки.
Прийшов до палацу, пропустили його: може, цей розсмішить королівну? Та коли він перевернув кошика, ще й потрусив, звідти посипалися слимаки.
Узяв королівну ще дужчий смуток. І наказав король дати київ розумникові.
Повернувся й цей геть побитий додому.
Розказав середульший син матері, що його спіткало: не розсмішив королівни, тільки відлупцювали його.
Тоді озвався дурник:
— Я розсмішу королівну.
А мати йому:
— Он твої брати її не розсмішили, то де вже тобі, дурненькому!
Та дурник затявся:
— Розсмішу — і край!
Узяв кошика, а брати кажуть:
— Та там на яблуні вже й яблук не зосталося.
Але дурник пішов до яблуні й набачив-таки яблуко, найгарніше з усіх. Поклав його в кошик і подався в дорогу.
Підійшов до ліска, а назустріч бабуся дибає.
— Що несеш, синку?
— Яблуко, — відповів дурник.
А бабуся:
— То й матимеш яблуко.
Зупинився дурник під палацом та й просить, щоб пустили його до короля; так і так, каже, розсмішу зачаровану дівчину. А сторожа нікого вже не пускала, бо хто приходив, то тільки ще дужче засмучував королівну, і їй ставало гірше й гірше.
Але дурник так благав, аж люди, що зібралися біля брами, почали за нього просити, поки зрештою пустили дурника до короля, а той зразу повів його до хворої дочки.
Тоді на очах у королівни хлопець перевернув кошика, і звідти випало яблуко. Воно покотилося по підлозі — і королівна засміялася й розвеселилась, бо яблуко було дуже гарненьке.
А король сказав:
— Ти одружишся з моєю дочкою. Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки народів світу», після закриття браузера.