read-books.club » Сучасна проза » Я віддав би життя за тебе (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я віддав би життя за тебе (збірка)" автора Френсіс Скотт Фіцджеральд. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 122
Перейти на сторінку:
зарадити в цій жахливій плутанині. Їй-бо, краще б самому вмерти.

Погляд Талії відображав побачене в путівнику про Каліфорнію, а також те, що там чудовий клімат і Косґроув іде стежкою додому вечеряти.

Мій погляд полягав у тому, що маємо не такий уже й затягнутий вузол, щоб не вдалося вибратися з лабіринту, і в багатьох інших мішаних метафорах, від яких усьому товариству ще дужче поплуталося в голові.

Косґроув Гарден наполягав, щоб узяти чотири примірники «Аристократії світу духів» і розпочати її обговорення. Дядечко відказав, що його нудить уже від самого вигляду цієї книжки. Талія запропонувала, щоб ми всі поїхали до Каліфорнії й там на місці залагодили справу.

Я роздав книжки — кожному по одній. Доктор заплющив очі й застогнав. Талія розгорнула «Аристократію» на останній сторінці й заходилася малювати чудові будиночки з верандами, в кожному з яких на порозі стоїть юна дружина. Молодий Гарден завзято гортав книжку, шукаючи двісті двадцять шосту сторінку.

— Будь ласка! — вигукнув він. — Ось фотографія з підписом «Косґроув Гарден напередодні відплиття, з невеликою родимкою над лівим оком». А на наступній сторінці написано таке: «Ця родимка завжди непокоїла Косґроува. Він вважав, що тіло має бути ідеальним і що ця вада природним чином сама розсмокчеться». Ба! У мене ж нема родимки!

Доктор Гарден згодився.

— Може, це вада негатива, — припустив він.

— Оце так сказонули! А якби на негативі не було видно моєї лівої ноги, то ви, мабуть, змусили б мене палко прагнути її аж до двадцять дев’ятого розділу й тоді приростили б цю ногу.

— Послухайте! — втрутився я. — Невже ми не знайдемо компромісу? Ніхто ж не знає, що ви сюди приїхали. Невже ми…

Юний Гарден люто глипнув на мене.

— Я ще й не починав. Ще й слова не сказав про те, що в Талії змінилися почуття до мене.

— Яке там «змінилися»! — заперечив доктор. — Я ж їй зовсім не приділяв уваги. Талія ненавидить мене. Вона…

Косґроув їдко реготнув.

— Самі собі лестите. Гадаєте, я ревную до ваших сивих бакенбардів? Кажу, що її почуття змінилися під впливом того, що тут про мене понаписувано.

Талія рішуче подалася вперед.

— Косґроуве, мої почуття до тебе ні на крихту не змінилися.

— Годі тобі, Таліє, — трохи сердито відповів Косґроув. — Хоч на дрібку, а таки мали б змінитися! Як тобі двісті двадцять третя сторінка? Чи змогла б ти кохати чоловіка, що ходить у самій розвіяній білизні? Ще й якогось розмитого, туманного?

— Косґроуве, мене це засмутило. Тобто засмутило б, якби я повірила в таке. Але ж я не повірила.

— Так-таки нічого не змінилося?

У голосі його було чутно розчарування.

— Нічогісінько, Косґроуве.

— Хай так, — з досадою мовив молодий Гарден. — В усякому разі я політичний труп. Тобто якби я взяв та й пішов у політику, то ніколи не став би президентом. Я ж навіть не демократичний дух, а тільки спіритичний сноб.

Сховавши обличчя в долонях, доктор Гарден прибрав позу глибокого смутку.

Я відчайдушно втрутився, та так гучно, що Косґроув хоч-не-хоч змовк і прислухався.

— Гарантую вам десять тисяч щороку[23], якщо виїдете звідси на десять років!

Талія заплескала в долоні, а її коханий, скоса дивлячись на неї, вперше хоч трохи зацікавився моїми словами.

— А що далі, по десяти роках?

— Ну, — обнадійливо сказав я, — доктор Гарден може… може…

— Та вже договоріть, — понуро озвався доктор. — Може й померти? Я на те сподіваюся.

— …тоді ви зможете повернутися вже під своїми справжніми іменами, — безжалісно повів я далі. — Крім того, ми зобов’яжемося не публікувати другого видання цієї книжки.

— Гм… А якщо він не помре за цих десять років? — недовірливо спитав Косґроув.

— Та помру я, — поспішно запевнив дядько. — Про це можеш не хвилюватися.

— А звідки вам знати?

— А звідки про це знає кожен? Така вже природа людини.

Небіж кисло подивився на нього.

— У нашій розмові жарти недоречні. Якщо ви укладете виразно сформульований договір про зобов’язання померти — без усіляких застережень, висловлених не прямо, а у формі натяку…

Доктор невесело кивнув.

— Можу й укласти. З тими грошима, що в мене залишилися, я за цей час таки помру з голоду.

— Це мене влаштовує. І, заради Бога, коли помиратимете, влаштуйте так, щоб вас поховали. Аби ви не лежали отут мертвим і не чекали, поки я повернуся й зроблю вашу роботу.

Видно було, що докторові стало гірко. Раптом Талія, яка досі сиділа мовчки, витягла шию.

— Чуєте? — зацікавившись, спитала вона.

Я теж почув щось схоже на приглушене бурмотіння, яке набирало гучності й змішувалося з тупотом безлічі ніг.

— Чую, — відповів я. — Дивно…

Наша розмова зненацька обірвалася. Надворі бурмотіння погучнішало до монотонного гомону, двері розчахнулися, і до кімнати забігла служниця з безтямними очима.

— Докторе Гарден! Докторе Гарден! — пронизливо скрикнула вона. — Там натовп, чи не мільйон душ, і всі вони йдуть дорогою до вашого будинку! Ось-ось доберуться до веранди!

Судячи з гучності голосів, уже добралися. Я зірвався на ноги.

— Сховайте вашого небожа! — крикнув я докторові Гардену.

Трясучи бородою, витріщивши водянисті очі, той кволо вхопив Косґроува за лікоть.

— Що там таке? — промимрив доктор.

— Не знаю. Негайно відведіть його на горище й засипте листям! Запхніть його за родинні реліквії!

На тому я вийшов, покинувши цю трійцю в розгубленості та паніці, пробіг через хол і вибіг передніми дверима на веранду. Зовсім не передчасно це зробив.

Тут було повно люду. Молодики в картатих костюмах і м’яких капелюхах, літні чоловіки в одежі з протертими манжетами і капелюхах-котелках товпились і штовхалися, кожен із цих людей кивав і гукав мені. Їхньою спільною ознакою були олівець у правій руці напоготові, а в лівій — розгорнутий в очікуванні записник, що зловісною порожнечею сторінок провіщав лихо.

Позаду них, на моріжку, юрмився ще більший натовп: м’ясники та пекарі з фартухами, товсті матрони зі схрещеними на грудях руками, худі матері з піднятими на руках брудними дітьми — високо, щоб було краще видно, крикливі хлопчики, брехливі собаки, страховидні дівчатка, що стрибали, репетували й плескали в долоньки. Тил цього натовпу оточили півкільцем селищні старигани — беззубі, каправі, з роззявленими ротами та сивими бородами, що діставали до ручок ціпків. А за півкільцем сідало жахливе криваво-червоне сонце, виграючи промінням на трьох сотнях згуртованих пліч.

Моя поява викликала галас, а тоді запала тиша — глибока, сповнена значимістю. Безмовність порушили голоси кільканадцяти озброєних блокнотами газетярів, які стояли переді мною:

— Я Дженкінз із газети «Толідо блейд»[24]!

— Я Гарлан із «Цинциннаті ньюс»!

— Мак-Ґрадер! «Дейтон таймс»!

— Корі! «Зейнсвіллл

1 ... 9 10 11 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я віддав би життя за тебе (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я віддав би життя за тебе (збірка)"