Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Між нами не було нічого

очевидного, але те, як ми дивилися одне на одного,

відразу повернуло мене у минуле. Я не мала наміру згадувати старі часи, але

КОЛИ ЙОГО ПОГЛЯД КОвзНув

по мені, я не могла не від-чути, як відразу зʼявляється

звичне хвилювання.

Ми колись зустрічалися. Це була одна з тих історій, які важко забути, навіть якщо

хочеш. Я була молодшою,

менш обережною, і Крістіан здався мені ідеальним. Проте, з часом, наша історія згасла. Я пішла по своїх справах, і Крістіан, схоже, теж. Тепер ми обоє зміни-лися, і я відчувала це, коли знову зустріла його.

Він стояв поруч, а я продовжувала розкладати квіти,

неначе все було нормально,

хоча мої нерви були на межі.

Я намагалася не показувати

того, як його присутність впливає на мене. Але його погляд, навіть без слів, проникав в мене глибше, ніж я хотіла б.

— Я памʼятаю тебе зовсім іншою, — його голос був мʼяким, з нотками ностальгії, яку я не могла ігнорувати. —Ти змінилася, але якось все одно залишається те ж саме.

Я кинула на нього погляд, намагаючись залишити

обличчя спокійним. Я не хотіла, щоб він помітив,

як його слова впливають на мене.

— Так, може, я трохи змінилася, — відповіла я, роблячи вигляд, що не відчуваю його присутності. — Але життя йде, Крістіан. Ми всі рухаємося вперед.   Не зовсім так, — сказав він, наближаючись до мене.

сміялася, коли я казав тобі,

що не зможу забути тебе.

Він стояв прямо поруч зі мною, і я відчула, як він обережно, але дуже чітко торкнувся моєї талії. Мене пройняв холодок від цього жесту, і я не могла не здри-

гнутися.

Його пальці ледве торкалися моєї шкіри, але цього було достатньо, щоб я відчула, як моє тіло реагує на нього.

Я хотіла відсунутися, але

цього не зробила. Чому?

Може, тому, що я не була

готова знову показати йому, як насправді важко мені

опиратися йому, особливо

коли він поводиться так

самовпевнено.

— Крістіан... — я намагалася зберегти спокій, хоча голос

трохи зраджував мене.

Він притиснувся до мене ще

ближче, його рука ковзнула

на мою попу, і я відчула, як моє серце прискорилося.

Він зробив це мимоволі, як ніби для нього це було

нормою. Але я не могла

не помітити, як я не могла зупинити себе від відчуття

його дотику. Я знала, що

повинна була відсунутися, але щось всередині мене зупиняло. Моя спокійна зовнішність була лише маскою.

Це був той самий Крістіан,

якого я колись не могла

вигнати з думок, і я знала, що моє тіло не може так

просто забути його дотики.

— Ти виглядаеш так

ніби не хочеш цього, - його голос

став низьким і впевненим. —

Але я бачу, як твої очі горять,

Харпер. Ти не можеш цього приховати.

Його рука трохи сильніше затрималась на моїй талії, а потім знову обережно

прослизнула вниз, сковза-

ючи по моєму стегну. Це

було небезпечно, тому що я знала, що це почуття було

чимось більше, ніж просто знайомство. Він знову

намагався повернути мене

у ті часи, коли я не могла

опиратися його привабливо-

сті, коли я не думала про наслідки.

— Ти знаєш, що я можу

зробити тебе щасливою,

— сказав він тихо, майже шепочучи, якби це було більше питання, ніж заява. Я відчула, як усі мої захисні механізми починають слабшати, але я знала, що не можу дозволити йому побачити це. Моя стриманість була єдиним барʼєром, що я могла тримати, щоб не показати йому, як сильно він все-таки впливає на мене. І все ж, навіть якщо я намагалася залишатися байдужою, цей його дотик і звабливі слова залишали мене в нерішучості.

Я зробила глибокий вдих, але перед тим, як я змогла відповісти, почувся знайомий голос. Меттью-Ной зайшов у кімнату, і я відчула, як змінюється атмосфера. Його погляд був гострим, але він лише швидко глянув на нас і не сказав нічого. Він, здається, вже був готовий прийняти все, що відбувалося, і не став реагувати.

Але, незважаючи на те, що Меттью був у кімнаті, я не могла позбутися того відчуття, що Крістіан залишив свій слід, і що мої сили поступово слабшають. Коли Меттью-Ной увійшов до кімнати, атмосфера одразу змінилася. Його присутність була незмінно важкою і впливовою, як і завжди. Але, на відміну від Крістіана, він не виглядав ані здивованим, ані зацікавленим у тому, що тут відбувалося. Його погляд був холодним і неприступним, ніби він не бачив нічого особливого між мною та його братом. І, можливо, так воно й було.

Він тільки зупинився на мить, обмінявшись поглядом із Крістіаном, а потім, не сказавши ані слова, повернувся до мене.

— Все готово для завтрашнього дня? — запитав він спокійно, його голос був таким жорстким, як завжди, з невеликою ноткою контролю, яку я вже почала впізнавати. Між ним і Крістіаном наче не було жодних емоційних перешкод.

Я відчула, як нервово ковтнула, намагаючись зберегти вигляд спокійної та байдужої. Мої руки, що не так давно залишалися твердо на місці, зараз, здавалося, втратили свою впевненість. Я постаралася виглядати так, ніби нічого не трапилось, якось відволікаючись від ситуації, яка все одно залишала важкий відбиток.

— Так, все йде за планом, — відповіла я, намагаючись приховати все, що тільки що відбулося.

Між мною і Меттью-Ною було щось дивне, щось, що складно було описати словами. Я відчувала, що він точно помітив нашу мить взаємодії, але, здається, йому це було байдуже. Він не запитував ні про що, не робив жодних зауважень. Його погляд був зосереджений на інших деталях, не на нас. Він навіть не зробив вигляд, що щось тут відбулося. Я не могла зрозуміти, чому він був так спокійний, чому це не турбувало його.

В той час, коли я намагалася розібратися з власними емоціями, Крістіан підійшов до мене ще ближче. Він усміхнувся, його голос став м’якшим.