Читати книгу - "Піди туди, не знаю, куди!, Сніжана Федорова"

  Велетень - охоронець запросив лицаря до сусідньої зали. Не розуміючи, що там треба робити, Дьйорк все ж кивком голови погодився і повернув  ліворуч. Та опинився на дивовижній терасі, з якої відкривався вид на суворий пейзаж кам'яного світу.

  Вдень все каміння мерехтіло світлими кольорами, оскільки його освітлювало сліпуче біле сонце.

  - Стань по краю тераси, - почув Дьйорк наказ охоронця.

  Молодий чоловік повільно виконав наказ, ступивши на золотисту плиту по центру тераси, і раптом відчув порив могутнього вітру, який підхопив його закрутив у повітрі й швидко переніс у новий, незвіданий світ. 

  Невдовзі лицар опинився у величезному, древньому лісі, де дерева сягали неймовірних висот, а повітря було насичене густим ароматом квітів та моху й папороті. Дьйорк витягнув вказівний кристал. Камінь почав спалахувати синім світлом.

  Лицар з попереднього досвіду вже знав, що синій колір означає якийсь вхід. Отже, слід було рухатись лісом далі!

  Йшов він довго чи коротко, вже й скористався скатертиною - самобранкою, а кристал все мерехтів. І раптом, ліс та дорога скінчились і він опинився перед великою грядою скель.

  Раптом, у скелях він розрізнив замки, ніби висічені у камінні. А внизу, під скелями він помітив… кам'яних мешканців. Кожен з них був схожим на величну статую з кварцу чи граніту, а іноді — з рідкісних мінералів, що відображали сяйво та силу навколишніх скель. Їхня тверда шкіра переливалася відтінками темних металів і розпечених кристалів, з прожилками золотистого світла, які час від часу проступали під "шкірою", пульсуючи, наче живі вени. Очі велетнів сяяли, мов два світила, з відтінками глибокого синього чи рубінового кольору.

  Дьйорк відчув на собі не один десяток свердлячих поглядів, але мужньо продовжив наближатись до велетнів. Ті ж спокійно очікували його, оскільки знали, що їхній світ захищений потужними магічними бар'єрами. Лицар цього не знав, однак, відчував якийсь  повітряний спротив по мірі наближення до них.

  Дьйорк майже впритул наблизився до могутніх охоронців еліксиру та вклонився їм. На їх запитання він відповів, що мандрує з дозволу їх Обсидіанового Короля і прийшов до джерела еліксиру вічності. На підтвердження своїх слів він продемонстрував мешканцям землі Тіні королівський вказівний кристал.

  - О, мандрівнику, шлях до джерела геть не простий!

  - Я гадав, що вже дістався його, - дещо розгублено проказав лицар, збентежений словами велетня.

  - Я зараз розкажу тобі про еліксир. Ти думаєш, що він б'є просто зі скелі чи що?

  - Ну-у, так.

  - Ні, щоб отримати флакон цієї рідини, треба провести велику роботу.

  - Я роботи не боюсь, - запевнив велетня прибулець.

  - Це - добре. Але в нас немає під рукою готового вільного еліксиру. Його треба зробити.

  - Як?

  - Оце мені подобається! Не словом, а - ділом! Послухай все спочатку. Наша сила та довголіття була подарована нам розвиненою цивілізацією, яка відвідала нас багато століть тому. В основі еліксиру лежать їх так звані “стволові клітини”.

  - Стволові? Отже, вони виготовляються зі стволів дерев? Яких? І що це за клітини? Великі?

  - Не поспішай. Не все так просто! Вони зовсім малесенькі! Це - просто часточки природи. В тому числі - і представників цієї цивілізації. Прибульці відвідали нас багато століть тому. І принесли з собою технології та знання, зокрема здатність використовувати ці стволові клітини для відновлення тіла й довголіття. Ми покажемо тобі, як виготовляється еліксир. Але, тобі доведеться дещо зробити для цього.

  Дьйорк кивнув, погоджуючись. Старший з велетнів, якому Дьйорк ледь доходив до паска, наказав обережно рухатись за ним.

  Лицар опинився у надрах кам'яної країни, серед величезних лабіринтів зі світлових кристалів. Коли вони проходили повз них, кристали спалахували й вказували їм шлях. Незабаром вони опинились перед дивним входом у вигляді арки. Вхід був прозорим, але твердим. Дьйорк, навіть, наважився постукати по перешкоді, коли побачив за нею інших мешканців, трохи нижчих за тих, що зустріли його на землі.

  - Це - лабораторія.

  - Лабо… Що?

  - Це - місце, де знаходиться наша мудрість, яка створює різні дива. Заходь!

  Велетень натиснув на щось збоку і прозора перешкода відїхала вбік, пропускаючи своїх гостей всередину.

  Приміщення складалось з безлічі кімнат, наповнених дивовижними металевими створіннями, які називались “машинами”, кристалічними скриньками та древніми рукописами, написаними мовою, яку було неможливо зрозуміти.

  - Ось тут ми зберігаємо необхідні компоненти. В тому залі - миємо та спеціальним образом обробляємо. Щось відправляємо у піч, щось - треба потовкти…

  Дьйорк здивовано спостерігав, як у наступному залі в прозорих …зміях булькала червона та синя рідина, як в повітрі літали білі бульбашки та осідав золотий пил…

  Велетень ще довго водив лицаря різними залами, і нарешті, привів його до маленької білої кімнати, де посеред однієї стіни стирчало … якесь біле стебло з маленькою рукояттю…

  - Що це таке? - спитав втомлений Дьйорк.

  - А оце і є джерело еліксиру.

  - В сенсі? - вкрай здивувався прохач.

  Молодик уявляв собі, що побачить в центрі неймовірного залу великий фонтан, з якого буде бити каскад струменів еліксиру… А тут - тоненьке стебло…

  Він був розчарований.