Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Як… Як ви це зробили? – пробелькотіла русява, вказуючи на двері. Я дивилася на неї ще кілька митей, а потім кліпнула.
– Зробила що?
– Змусили його піти. І двері…
Я сіла рівніше. Не могли ж вони серйозно запитувати мене про те, як я використовувала ментальні чари? Щелепа стиснулася сама собою, і я процідила:
– Твоє ім’я?
– Ліна Шелест.
Шелест, Шелест… Якесь знайоме прізвище.
– Скажи мені, Ліно, як називається предмет, на який ви усі записалися? – запитала я повільно, постукуючи пальцями по столу. Рівний ритм продовжився в тиші, бо дівчина не поспішала відповідати. Я підняла брови. – Ви серйозно? Навіть не знаєте назви курсу?
Леонард знову підтягнув окуляри на носа.
– “Просунута менталістика у теоретичній площині”.
– Що? – я насупилася. Звісно, я ніколи не навчалася ні в яких академіях, але цей набір слів навіть звучав, як дурниця. До того ж…. – Просунута менталістика, кажете, – моя долоня ляснула по коліну. – То якого ж Літа ви не розумієте, що щойно сталося?
Очі другого хлопця розширилися.
– Ви… зачаклували професора? Ось так от влізли йому в мізки?
– Це ж неправильно! – вигукнула руда, стискаючи кулаки на парті. От же моралісти розвелися.
– А нащо ж ви тоді на менталістику записалися, якщо вважаєте її такою поганою? – єхидно запитала я, відпиваючи кави. Так, з такими студентами далеко не заїдеш.
Обоє знічено замовчали. Я відсунула газету вбік. Вочевидь, почитати у спокої мені таки не вдасться.
– Імена, – з вимогою сказала я, по черзі вказуючи на бойового мага й рудоволосу.
– Артей Брайс.
– Грета Лавійська.
– Чудово. Просто чудово. Ось вони, майбутні обличчя естрійської менталістики, які не можуть розпізнати чари розуму, коли ті відбуваються в них прямо під носом. “Просунута менталістика”... Не смішіть! Ви б і з дитячими фокусами не впоралися!
Я притупнула каблуком черевика по столу і по черзі подивилася в кожне лице. Якби під час мого навчання я ставила наставникам такі дурні запитання, мене б вже викинули на вулицю і залишили гнити там.
Але вони… можуть собі дозволити вчитися абияк. Пещені діти дворян і багатіїв. На лице сама собою налізла крива, зла посмішка, і я перевела погляд за вікно, аби відволіктися. Дощ таки почав накрапати, і тепер великі краплі били у брудне вікно, залишаючи на ньому довгі патьоки.
– З якими дитячими фокусами? – запитала русява – Ліна. Я не стала переводити на неї погляд, а тільки підняла в повітря чашку кави й відлевітувала її собі в руку – і це було вже достатньою відповіддю. Ліна видала тихенький зойк захвату, від якого мені захотілося загарчати.
Та це ж основи! Самі ази менталістики й телекінезу! Що вони робили тут вже кілька років, чого їх навчав цей Санен, якщо їх дивували такі елементарні речі?
– Хто ви така? – знову почувся голос Леонарда. Я здивовано скосила на нього очі.
– З такою дірявою пам’яттю тобі нізащо не стати менталістом. Я представлялася не більше, як пів години тому. Для тих, хто у трансі – Тава Блекота, молодша викладачка.
Леонард похитав головою, і від цього енергійного руху окуляри йому сповзли на самий краєчок носа.
– Ні. Хто ви така? Як тут опинилися? Чому вирішили викладати? Ви не навчалися тут раніше – я б запам’ятав.
Я у цьому дуже сильно сумнівалася. Цьому Леонарду – не більше двадцяти, а я за кілька років вже розміняю третій десяток. Навіть якби я тут й вчилася, то точно задовго до нього. Але… можливо, він не впізнавав у мені жодну дворянську родину – а тут переважно тільки вони й навчалися.
– А хто ти такий, Леонарде Вейленд, аби я тобі щось про себе розповідала? Я твоя викладачка – і це все, що вам усім потрібно знати. – Я обвела чотирьох пильним поглядом, а потім вищирилася. – А як хочете дізнатися більше – то влізьте мені в голову. Повірте, я навіть не ображусь. Ось тільки чомусь я маю великі сумніви у тому, що у вас вийде.
Я бачила, що вони сидять ледь не з відкритими ротами та ловлять кожне моє слово – навіть Леонард, який намагався здаватися холодним і зібраним. Бойовий маг, Артей, схилився вперед через парту.
– Навчіть нас! Я хочу вміти ось це все, що ви щойно зробили. Покажіть, як, – в його очах загорівся вогонь, знайомий мені краще, ніж я хотіла б визнавати. Вогник нових можливостей і влади.
Чи мала я дозволити йому розростися?..
Мої губи розтягнулися у холодній і поблажливій посмішці.
– Хоч які б це не були фокуси, вам вони непідвладні. Ментальні чари – це контроль розуму, це сила, якою потрібно вміти керувати.
Я відвернулася від них, більше незацікавлена. Що це на мене найшло? Нехай в них і був жахливий професор, який сам нічогісінько не знав про ментальні чари; але я-то тут була до чого?
– То з чого почати? Що нам робити зараз? – запитала Ліна, відкидаючи свою товсту косу за спину. Її лице було більш спокійним, але й на ньому читалася цікавість.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.