Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Вчитель, відчувши дивне тяжіння до цього чоловіка, кивнув. Священик запросив його прогулятися палубою. Вони йшли вздовж борту, розмовляючи про життя, віру і спокуту. Вчитель почав відчувати себе легше, ніби його тягар став трохи меншим.

— Ти повинен знайти внутрішній спокій, — сказав священик, зупиняючись і дивлячись вчителю прямо в очі. — Дозволь мені допомогти тобі.

Він простягнув руку і торкнувся чола вчителя. У цей момент вчитель відчув, як крижаний холод розлився по всьому його тілу. Цей холод був таким самим, як той, що він відчував від ножа, але набагато сильнішим. Він відчув, як щось зле і могутнє виливається в нього. Священик, який тепер здавався не таким добрим, як раніше, усміхнувся зловісною усмішкою.

— Ти не один, син мій, — сказав він. — Ти ніколи не був один. Це твоя доля — бути жнецем смерті.

Вчитель зрозумів, що священик не був тим, за кого себе видавав. Це було ще одне проявлення темних сил, які оточували його. З кожним днем він ставав все більш бездушним і жорстоким, і ця нова сила тільки зміцнила його в такій похмурій місії.

Вчитель увійшов до своєї каюти, відчуваючи, як всередині нього наростає тривога. Він почувався брудним, заплямованим темною силою, яка захоплювала його розум і душу. У відчайдушній спробі очиститися, він направився в душ, сподіваючись змити з себе цю тьму. Вода лилася на нього гарячими струменями, але він не відчував тепла. Його руки судомно терли шкіру, намагаючись змити невидимий бруд. Але чим сильніше він тер, тим бруднішим почувався.

В голові ехом роздавалися слова священика: "Ти жнець смерті". Це здавалося прокляттям, клеймом, яке неможливо стерти. У люті і відчаї він почав терти обличчя настільки сильно, що нігті залишили глибокі подряпини на шкірі. Кров змішувалася з водою, що стікала по його тілу, але це не приносило полегшення. Він дивився на своє відображення в дзеркалі, спотворене і похмуре, і бачив у ньому чудовисько, яким він став.

Коли він вийшов з душу, його тіло і обличчя були в подряпинах і порізах. Він відчував біль, але це було нічим порівняно з тією внутрішньою мукою, яка його терзала. Він розумів, що не може залишатися наодинці зі своїми думками. Йому потрібно було вийти, побачити інших людей, відволіктися.

На палубі він наткнувся на групу пасажирів, які обговорювали екскурсії на наступний день. Їхній сміх і жваві розмови здавалися такими далекими і нереальними. Вчитель почувався вигнанцем, чужинцем у цьому світі світла і радості. Але він вирішив приєднатися до них, намагаючись виглядати якомога більш звичайним.

— Привіт, — почав він, підійшовши ближче. — Ви теж збираєтеся на екскурсію до храмів?

Пасажири привітно усміхнулися і почали розповідати про свої плани. Один із них, молодий чоловік, помітив подряпини на обличчі вчителя.

— Ого, що з тобою сталося? — запитав він з цікавістю.

— О, нічого страшного, — спробував відмахнутися вчитель. — Просто невдало впав у ванній.

Молодий чоловік кивнув, приймаючи це пояснення, і продовжив розповідати про те, як він мріяв побачити храми Нілу з дитинства. Вчитель слухав його, намагаючись утримати свої думки від жахливих роздумів. Але всередині нього вирувала ЗЛОБА.

Наступного дня група пасажирів вирушила на екскурсію до стародавніх храмів. Вчитель вирішив приєднатися до них, сподіваючись, що зміна обстановки допоможе йому знайти хоч якийсь спокій. Храми виявилися величними і стародавніми, їхні стіни зберігали історії тисячоліть. Вчитель стояв перед одним із них, відчуваючи, як стародавня сила проникає в його душу. Він відчував, що ці камені бачили більше крові і страждань, ніж він міг собі уявити. І це надавало йому дивне відчуття причетності до чогось більшого.

Тим часом деякі пасажири стали скаржитися на дивні звуки ночами і дивні тіні, які здавалися їм на палубі. Лайнер, який здавався оазисом спокою і розкоші, почав занурюватися в атмосферу тривоги і неспокою.

Днями пізніше вчитель вирішив провести ранок на палубі, спостерігаючи за сходом сонця. Пасажири почали збиратися для сніданку. Вони тихо розмовляли за столиками, обговорюючи плани на день, роблячи замовлення офіціантам. Вчитель сів за один із столиків і замовив каву і круасан, намагаючись виглядати якомога більш звичайним.

— Добрий ранок! — привітала його літня жінка, сідаючи за сусідній столик. — Ви, мабуть, вчитель, про якого всі говорять? Я чула, що ви пережили важкі часи.

Вчитель кивнув, відчуваючи, як всередині нього піднімається напруга.

— Так, було складно, — відповів він, намагаючись стримувати свою злість.

Жінка усміхнулася, не помічаючи його внутрішнього стану.

— Сподіваюся, цей круїз допоможе вам знайти спокій, — сказала вона.

Після сніданку вчитель вирішив прогулятися по лайнеру. Він пройшов повз казино, де пасажири грали в рулетку і карти, потім повз басейн, де діти плескалися і сміялися, створюючи контраст із його хаотичними думками. Ввечері лайнер планував влаштувати розважальне шоу за участю запрошених артистів, і вчитель подумав, що це може відволікти його від роздумів.

Але найбільше його тягнуло до храмів. Він відчував, що старовинні стіни зберігають секрети, які можуть дати йому відповіді на його запитання, або, принаймні, полегшити його муки. Один з храмів, який особливо запам'ятався вчителю, був Храм Ком Омбо, розташований на березі Нілу. Храм Ком Омбо був унікальний тим, що присвячений двом богам — Собеку, богу-крокодилу, і Хароерісу, богу-цілителю. Величні колони, прикрашені складними барельєфами, височіли над входом, надаючи йому вражаючий вигляд.

Усередині храм був розділений на дві частини, кожна з яких була призначена для поклоніння одному з богів. Барельєфи зображували сцени з міфології, розповідаючи історії про подвиги і діяння цих богів. Одна з найвідоміших легенд, пов'язаних з храмом, розповідала про те, як Собек захищав людей від зла.

Згідно з міфом, коли Ніл ставав небезпечним і повним крокодилів, Собек виходив на берег, щоб заспокоїти воду і захистити тих, хто жив поруч. Люди приносили йому дари і молилися, просячи захисту і благословення. Барельєфи також зображували сцени з життя Хароеріса, який лікував поранених і хворих, використовуючи свої божественні сили для зцілення і захисту. З якоїсь причини він слухав усе це з відразою.