Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Внутрішні монологи вчителя ставали все більш похмурими і збоченими. Він переконував себе, що світ заслуговує на цю жорстокість, що чоловіки, яких він убиває, всього лише жертви його болю. Він ненавидів їх за те, що вони були живі, тоді як його дівчина померла. Він ненавидів їх за те, що вони були щасливі, тоді як його життя перетворилося на пекло.

Сьогодні він знову стояв у темному провулку, тримаючи в руці ніж, холодний і блискучий. Місяць сховався за хмарами, створюючи ідеальні умови для чергового нападу. Він побачив чоловіка, який йшов до нього назустріч, не підозрюючи про небезпеку. Вчитель ступив уперед, підійшовши ближче.

— Вибачте, ви не могли б допомогти... — почав чоловік, але вчитель не дав йому договорити. Ніж увігнався в його тіло з такою силою, що чоловік випустив усе, що тримав у руках, і його очі розширилися від шоку та болю. Вчитель відчував, як лезо ножа проходить через плоть і кістки, проникаючи глибше з кожним новим ударом.

— Чому? — прохрипів чоловік, падаючи на коліна.

Вчитель подивився на нього згори вниз, насолоджуючись моментом. Він витягнув ніж і наніс ще кілька ударів, поки чоловік не перестав рухатися. У його голові звучав тихий голос: "Ти робиш правильно".

Вчитель знову вийшов на полювання своєю кривавою стежкою. Цього разу він обрав порожню парковку, де рідко хто з’являвся вночі. У далечині він побачив чоловіка, який виходив з машини. Вчитель ступив уперед, прискорюючи крок, поки не опинився зовсім близько. Він витягнув ніж, насолоджуючись холодним металом у своїй руці. Чоловік повернувся до нього і зупинився, помітивши його наближення. Вчитель не дав йому часу усвідомити, що відбувається. Він наніс перший удар, цілячись у живіт. Чоловік скрикнув, упав на землю, намагаючись вирватися. Вчитель навис над ним, утримуючи його однією рукою, і продовжував наносити удари ножем.

— Чому ти це робиш? — прошепотів чоловік, з останніх сил дивлячись на вчителя.

— Тому що я можу, — відповів вчитель, відчуваючи задоволення від кожного удару.

Він залишив чоловіка помирати на холодному асфальті, насолоджуючись почуттям переваги і сили.

Кожне вбивство залишало в учителі дивне відчуття. Він ставав холоднішим, безжальним, але відчував, що щось або хтось спостерігає за ним. Однієї ночі, після чергового вбивства, він повернувся додому і поклав ніж на стіл. Його погляд був прикований до леза, вкритого кров’ю. Він простягнув руку і торкнувся ножа, відчуваючи, як холод проникає у його пальці, поширюючись по всьому тілу. Цей холод був нестерпним, зловісним. Він відчував, що цей ніж належить не тільки йому. У його голові прозвучав тихий, але владний голос: "Ти не один".

Він відсмикнув руку, серце забилося швидше. Йому здавалося, що за ним хтось спостерігає з темряви кімнати. Він відчував себе полоненим цієї сили, яка спрямовувала його дії. Цей ніж, холодний і безжалісний, був символом його помсти, його похмурого тріумфу.

Він почав полювати все частіше, не даючи собі перепочинку. У місті стали ходити чутки про жорстокість маніяка, і страх охопив мешканців. Але вчитель був невловимим. Він насолоджувався кожною хвилиною свого кривавого тріумфу. Внутрішній голос став його постійним супутником. Він підказував, кого вибрати як наступну жертву, направляв його руку. Вчитель більше не відчував себе людиною. Він став втіленням тьми, безжальним і нещадним.

Уночі, у темній і сирій квартирі, вчитель сидів, оточений тінями своїх власних демонів. Він дивився на ніж, який лежав на столі, блискучий у місячному світлі. Цей ніж був символом його помсти, його болю і люті. Він простягнув руку і знову відчув крижаний холод, проникаючий у його пальці. І тут кімната наповнилася дивною, гнітючою присутністю. Вчитель озирнувся, але нікого не побачив. Тишу порушив зловісний шепіт, який пролунав прямо у нього в голові:

— Ти не один. Я завжди був поруч, спрямовував тебе, підтримував твою ненависть.

Вчитель відчув, як наближається щось огидне у темряві. Він знав, що не зійшов з розуму. Це було реальним. У тіні кімнати, біля самої стіни, з’явився силует, який поступово набував образів. Перед ним стояв високий, худий чоловік із пронизливим поглядом і зловісною посмішкою.

— Хто ти? — хрипко запитав вчитель, відчуваючи, як страх сковує його голос. — Я втілення гріха, — відповів силует.

— Я той, хто харчується твоєю ненавистю і болем. Ти став моїм ідеальним знаряддям.

Вчитель відчув, як його душа стискається від жаху. Цей чоловік, або істота, що стояла перед ним, була джерелом усіх його темних помислів і жорстоких дій. Гріх у плоті, демонічна істота, яка харчувалася його злобою.

— Чому ти вибрав мене? — запитав вчитель, борючись із тремтячими руками.

— Тому що твоя ненависть найчистіша, — відповів Гріх. — Ти ненавидиш не через заздрість або ревнощі, а через втрату і біль. Ця ненависть робить тебе сильним і розважає мене.

З дратівливим сміхом і посмішкою на обличчі втілення покинуло кімнату, залишивши за собою безліч запитань без відповіді.

Через кілька днів колеги вчителя помітили, що він виглядає втомленим і змученим. Вони запропонували йому відпочити і поїхати в тур на круїзному лайнері по мальовничих водах Нілу, щоб відновити свої сили і забути про минуле. Вчитель прийняв їхню пропозицію. Він сподівався, що зміна обстановки допоможе йому знайти спокій.

Круїзний лайнер виявився чудовим: розкішні каюти, вишукана кухня і захоплюючі види на стародавні храми і піраміди, велично височіючі на берегах Нілу. Вже ввечері, коли сонце сідало, заливаючи небо криваво-червоними і золотими відтінками, вчитель сидів на палубі, насолоджуючись прохолодним вітерцем. До нього підійшов священик, якого він вже бачив на борту раніше. Це був трохи старший чоловік з добрими очима і спокійною усмішкою.

— Добрий вечір, син мій, — привітав його священик. — Ти виглядаєш дуже стурбованим. Дозволь мені допомогти тобі знайти шлях до істини і спокою.