Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Гостьові редактори знову простимулювали натовп на бурхливі овації та захоплені крики.
— Über! Браво!!! Браво, Великий Вождю! Браво, Світков!
Über! — кричав натовп.
Давид доїдав третє тістечко. Ще одне взяв з собою в офіс. Швидко дописавши й відправивши звіт, побіг у двір викурити сигарету перед початком загальноüмперського флешмобу. Чітко о 13:50 він, численні колеги, перехожі та пасажири транспорту, що проїжджав повз, а разом з ними й öсобини всієї Üмперії вишикувалися на колінах уздовж доріг. Над ними літали дрони, придивляючись до кожного лінзами об’єктивів. За десять хвилин Давид, не подумавши заздалегідь і не взявши з собою, як дехто, щось м’яке під коліна, скривившись від болю, піднявся. Практично синхронно з іншими öсобинами. Він так і не дізнався, що цього разу дія не була позбавлена логіки. Якби Давид увечері поспішив додому і подивився випуск новин, то запам’ятав би ще один великий день в üсторії своєї країни: «Über! Вітаю! В ефірі новинний продукт. Сьогодні üПопуляція встала з колін!..».
Вечір Давида все ж видався більш захопливим, ніж репортажі та сюжети новинарів. До закінчення робочого дня в архіві з’явився Максим.
— Über! Друже, що робиш після роботи? Прогуляємося? Підемо в бар? Є затишне містечко з музикою. Що скажеш? Über! — підморгнув Макс.
— Über! Е-е-е, навіть не знаю. Втомився я щось… Über! — в голосі Давида прозвучала нотка недовіри.
— Über! Рано, рано ти втомився, — усміхнувся Максим у відповідь. — Нічого не знаю, я буду тут за двадцять хвилин. Ми йдемо пити та слухати джаз. Поки його не заборонили, що мене дуже, до речі, дивує. Über! — додав він і зник у коридорі. Теплий весняний вечір. Кожні пів години місто здригалося від пострілів — святкового феєрверка на честь приєднання Фелонії. Мимоволі від різнокольорових вогників у небі ставало веселіше на душі. Хоч і відчуття бенкету під час чуми не полишало. Давид і Максим ішли святково прикрашеним проспектом з дерев’яними будиночками-прилавками, в яких продавали їжу і напої.
— Über! Тобі не здається, що все більше і більше öсобин п’ють? Über! — запитав Давид.
Öсобини пили відчайдушно. З кожним роком споживання алкоголю зростало. Однак статистика стверджувала протилежне. Горілка — єдиний продукт, який дешевшав, поки все інше дорожчало. Приблизно що три місяці.
— Über! Ще б пак, як тут не запити? Über! — якось сумно, але все ж усміхнувся Максим.
— Über! Ну, популяція завжди вміла гуляти. Über! — заперечив сам собі Давид.
— Über! І то правда, — відповів Макс. — В Unación, та й на нейтральних територіях теж багато п’ють, — він явно стежив за реакцією Давида. — Щоправда, зазвичай з більш позитивних приводів. Über! — обережно додав Максим.
Давид запитально уп’ялив у колегу очі. Але поцікавитися не наважився, хоча питань виникло відразу декілька. Його все ще стримував страх перед агентами. Він був упевнений, що з Максом все далеко не чисто. Чи можна йому довіряти? Які його цілі?
Під ногами раз за разом шарахалися робопси. Öсобини, награвшись сповна, часто викидали їх на вулицю. Раз на місяць комунальні машини збирали «померлих» від туги робособак. Інші кинуті домашні тварини рідко помирали від розлуки з господарями, наприклад робокоти. Їхній штучний інтелект встигав здичавіти за два-три тижні, й вони зазвичай ішли в покинуті зони міста або далеко за його межі, блукали лісами. Найчастіше виживали й робособаки, але вони завжди залишалися в містах. Одинаки бродили, намагаючись прибитися до якоїсь öсобини. А ті, що збиралися в зграї, несли реальну загрозу перехожим. Блудних тварин-роботів відловлювали та відправляли на переробку. Попередньо видаливши їхню штучну свідомість. У кінці місяця з кожного комбінату лунало страшне виття і скиглення. Öсобини звикли й спокійно ставилися до подібного звукового фону.
— Über! Ми прийшли. Über! — сказав Макс, повертаючи на вуличку, що закінчувалася тупиком.
Спуск у підвальне приміщення старовинної будівлі. Прикрашений старезними музичними інструментами коридор. Пахло впереміш вином, хлібом і трохи вогкістю. Вони увійшли в бар. Нічого особливого: затишна забігайлівка на десять столів, за якими сиділи невеликі, але галасливі компанії. Музика — патріотичні пісні про любу Üмперію, рідного Великого Вождя, героїчні подвиги öсобин. Відвідувачі захоплено обговорювали актуальні теми, пили, жартували, хтось фліртував. «Über! Нічого особливого. Über!» — подумав Давид.
— Über! Мені почулося, чи на роботі ти сказав про джаз? — тихо запитав він, озирнувшись. — Та й вільних столів немає, йдемо до барної стійки? Über!
— Über! Слідом за мною. Über! — скомандував Максим. Вони пройшли в туалет. Кілька пісуарів і п’ять кабінок.
У туалеті — нікого. Макс перевірив, відчинивши кожні дверцята. Потім увійшов в останню кабінку в глибині приміщення. Давид зупинився за два кроки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «TÜK, Арт Антонян», після закриття браузера.