Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! Ти йдеш? Über! — визирнув Максим.

Давид зайшов до кабінки. Звідкись здалеку долинули звуки зовсім іншої музики. У стіні темним квадратом зяяв отвір, з якого і вчувались віддалені джазові пасажі.

— Що це в біса таке?! — не стримався Давид, а отямившись, швидко додав: — Über! — а потім ще раз: — Über!

— Я знав… Інакше не привів би тебе сюди. Ти готовий! — Максим закличним жестом показав на отвір у стіні.

Давид боявся замкнутого простору. Проте поліз усередину. Макс слідом. Отвір одразу закрився, зануривши їх у задушливу, тісну темряву. Давид позадкував було назад. Максим штовхнув його.

— Повзи! — впевнено сказав він. — Через сім метрів буде поворот направо, потім ще трохи й поворот наліво. Ти побачиш світло.

Вони виринули в кабінці з приємним матовим освітленням.

— Мушу сказати, прекрасне місце, — іронічно зауважив Давид, обтрушуючись. — Всі ці муки, щоб переповзти з одного туалету в інший?

— Сюди, — Максим вийшов із кабінки.

Він відчинив двері до просторої зали: біля дальньої стіни розташовувався бар, перед ним весь простір займали столики. Дизайн у стилі джазових ресторанчиків Unación початку минулого століття. Перед столиками — невелика сцена. Піаністка, саксофоніст, трубач і гітаристка злилися воєдино в джазовій імпровізації. У центрі біля мікрофона стояла однорука співачка азійської зовнішності. Тембр її голосу обволікав ніжністю і водночас ламав простір. Від сцени у повітрі немов розросталися тріщини, крізь які текли тягучі ноти з рідкісними сплесками високих звуків.

— Кажуть, вона сама ампутувала собі руку. Тільки не питай у неї. Пошкодуєш, — попередив Макс. — І так, тут у жодному разі не вимовляй «Über!». Побити не поб’ють, але засміють, будь певен, — далі Макс звернувся до офіціанта. — Абсент і зелені оливки, будь ласка. Пам’ятаєш заборону на зелене? Уряд тоді здер бабло не тільки з öсобин, які вдяглися в зелене або сіли в зелений автобус, хоч він їм і не належав. Вони обдерли цілі регіони, де вже або завжди тепло і є трава й дерева! — засміявся він, і офіціант разом з ним. — Немає межі їхній фантазії, коли мова йде про наживу.

Давид заворожено дивився на одноруку співачку.

— Це ж не смішно, — сказав він, не відриваючи очей від сцени.

— Друже, ми тут для того, щоб розслабитися і забити на все. Поглянь навколо. Письменники, музиканти, художники, вчені, он там електрик, а ті двоє взагалі держслужбовці… Ми приходимо сюди випити, викурити смачну сигаретку, може, щось і міцніше, поговорити щиро або нажертися і послати СИСТЕМУ НА ХУЙ, — раптом закричав він.

Всі до єдиної öсоб… до єдиної людини вмить підняли свої келихи, склянки, хто що пив… Задзвеніло скло. Цей тост часто звучав у клубі «Цвіркун». Давид перехилив чарку абсенту.

— Давиде, поки ми ще при тямі, — обличчя Макса стало серйозним, він присунувся ближче, — запам’ятай: завтра під будь-яким приводом до обіду тобі потрібно піти з телецентру. Керівництво мовчить, але… Приїдуть лікарі. Всіх змусять пройти медогляд. Медшукачі в пошуках інфікованих.

— Ü-über! — нервово випустив Давид, ніхто, крім Макса, його не почув. — Я в порядку.

Максим спохмурнів, утупившись поглядом у Давида. Той винувато відвів очі кудись під стіл.

— У тебе був напад, еге ж? — запитав Макс.

— Так. — Заперечувати було безглуздо. — Але воно перестало битися. Зараз все в нормі, — з надією сказав Давид.

Макс вибухнув сміхом:

— Ти навіть не уявляєш, що таке норма і наскільки öсобини далекі від неї. Якщо хочеш жити, не йди завтра на медогляд. Я чув, вони привезуть із собою кілька Äфродіт.

При згадці про них Давида пересмикнуло. Макс помітив і поплескав його по спині.

— А тепер пиймо. У них прекрасні вареники з картоплею і сметаною. Ігорю! — покликав він офіціанта.

Однорука співачка, виконавши ще дві пісні, скупавшись у вражених «браво!» та щирих оплесках, підсіла за їхній столик. Макс і Джаззі дружнім поцілунком привітали одне одного. Їй принесли келих червоного сухого.

— Я зачарований вашим голосом, — видавив із себе Давид.

— Знаю, — натякнувши на усмішку, відповіли губи співачки й закурили цигарку в мундштуці.

Втома, переживання та емоції, сигаретний дим і алкоголь ніби занурили Давида в сон. Він намагався зрозуміти, про що говорять Макс із Джаззі. Марно. Час пролетів швидко.

Співачка кудись випарувалася. Макс із кимось попрощався біля барної стійки. Коли він повернувся, Давид куняв у напівдрімоті.

— Друже, вставай, — поторсав він Давида. — Ось, допоможе прийти до себе, — Макс простягнув капсулу зі схожими на ртуть кульками всередині. — Йдемо, вмиєшся — і на вихід. Холодна вода і капсула невідомо чого не тільки протверезили Давида, а й надали сил, ніби він всю ніч дійсно спокійно спав. Двері поруч із барною стійкою вели в глухий коридор. Макс провів по стіні вказівним пальцем лівої руки та великим пальцем правої. Крізь фарбу пробилися лінії, які зрослися в прямокутник, що засвітився. Відкрився отвір у просторе складське приміщення. З вікон високо під дахом струменіло ранкове світло.

— Так-так, значить, більш-менш нормальний вхід існує, а ти змусив мене повзти кротом…

— Über! — тихо промовив Макс. — Не забувай про природу мови öсобин зовні. Über!

Світило сонце. В обох синхронно залунали сигнали про отримання повідомлення. На зап’ястях блимали помаранчеві ярлички. У перехожих тут і там теж спрацьовували сигнали. Давид натиснув ярлик. Перед ним у повітрі розкрився напівпрозорий дисплей.

— Über! Чорт, мене оштрафували, — Давид подивився на графу порушення. — Охреніти! Über!

— Über! Що там?.. — Макс теж поліз перевіряти. — І мене оштрафували, друже! — зриваючись на сміх, сказав Максим і з розстановкою прочитав наступне: — «Порушення! Стать: чоловіча. О 3:45 ранку введена заборона на чоловічу стать. Штраф у розмірі триденної заробітної плати», — Максим зареготав. — Принаймні оштрафували всіх чоловічих öсобин, а не тільки нас. Ти уяви, навіть Великому Вождю сьогодні доведеться розщедритися за член у штанях. Якщо все по чесноку, звичайно. Über! — підбадьорюючи