Читати книгу - "Зламана коханням, Ксенія Євчук"

— Я маю щось знати?

— Основне ти знаєш, — зітхаю, поправляючи своє волосся, яке тепер має лайняний вигляд.

— Ти підкачався? — питає, фліртуючи.

Я вже звик до того, що Рафаель майже весь час переводить наші розмови на флірт. Колись я підтримував його, фліртуючи взаємно. Але тепер мені морально погано бачити його щасливе обличчя, коли я потухаю через спілкування з демоном.

— Ти лише помітив?

— Рідко бачу тебе в футболці.

— В літаку було жарко.

Ніфіга.

— Чи часом не через присутність молодшої Мільєр в ньому?

Я поправляю ніж під футболкою, перевіряючи, чи він досі в мене, чи в спині Рафаеля.

— Мене не зупинить те, що ти Бласхес.

— Коли по нас приїдуть?

— З хвилини на хвилину. Я подзвонив П’єтру.

Рафаель не єдиний, хто йому не довіряє. Але перш за все потрібно перевірити його і людей, які прислуговують йому на вірність. Тільки тоді ми дізнаємось, чи діють вони проти нас.

— Йому?

— Він був одним із головних за нашої відсутності, — нагадую.

— Я це зміню, — його слова стійкі, а погляд спрямований до літака.

Він повторює про те, що в мене на дупі зірка. І, авжеж, вихваляється, що в нього вона біля грудей.

Якби я не був вірний Стідді, я б вирізав цю зірку зі своєї дупи разом зі шкірою.

Він свариться зі своєю нареченою щодо одягу, а я саджаю дівчат до машини, просячи Віктора сісти поруч. Можливо так дикунка зосередиться на комусь іншому і не діставатиме мене всю дорогу.

Машина Рафаеля рухається першою. Ми за ним, а за нами ще декілька.

Першою порушує мовчанку, звичайно ж, маленька причепа.

— У Сицилії чудові краєвиди. Я розглядала в Google фотографії історичних місць, які можна було б відвідати і наробити там різних фото. — ніхто не відповідає, але це не зупиняє її. — Таорміна знаходиться на північному узбережжі Сицилії. Я взяла до уваги давногрецький театр, звідки відкривається вид на вулкан Етна та Іонічне море.

— Вулкан Етна? Звучить цікаво. — Ріво доєднується до розмови. — Туди довго добиратись?

Замість мене відповідає Віктор, роблячи мені послугу.

— Трохи є. Але якщо б ви захотіли... — не смій. — Думаю, Фуеґо б залюбки відвіз вас туди.

Я прострелю йому мізки, як тільки ми вийдемо з машини.

— А як вас звати? — зацікавлений голос Мільєр просто ламає мої стіни. Чи можна якось заткнути цю дівчину?

— Можете називати мене Віктором, пані. Ви дуже цікава особистість.

Вона хихоче, підморгуючи йому. І я це бачу в дзеркалі, яке направлене просто на неї.

— Декілька слів від неї і ти вже вважаєш її цікавою? — чомусь влізаю.

Це не моя розмова і я повинен мовчати, якщо маю таку змогу.

— Навіть він помітив, що я цікава!

— Не перебивай розмову дорослих.

Вона складає руки на грудях, приймаючи ображений вигляд. Якщо вона мовчить, коли ображається, то я ображатиму її до кінця її днів.

Віктор чинить добре, не відповідаючи. Він знову зосереджується на дорозі, жодного разу не кліпнувши. Я також повертаюсь до керма, насолоджуючись тишею та спокоєм.

Ми зупиняємось біля бутику, щоб Рафаель переодягнув свою наречену в щось нормальне. Молодша Мільєр ображається, а Ріво пробує поговорити із Віктором на серйозні теми, які він так радо підтримує, даруючи їй обшрамовану посмішку.

— Чому вона зла? — підходжу до Рафаеля, складаючи руки по швах.

— Я не думаю, що вона одягнеться так, як я цього хочу.

— Тебе це хвилює? В нас є важливіші справи.

— В мене. — з різкістю каже, повертаючись до мене. — Ти повинен в цілості відвезти дівчат до пентхаусу і повернутись так само за Ларією.

— Ні.

Він серйозний. Та якого хріна я повинен це робити? Я ніколи не займаюсь фігнею, а вирішую важливі для Стідди справи.

— Так.

— Не заставляй мене терпіти цю дикунку.

— Присмири її, бляха. Ти ж Фуеґо. Це найлегше, що могло впасти на твої плечі.

Він так думає, адже це не він той, кому вона не дає проходу. І те, що вона ще дитина, береться до уваги?

— Я можу обрати надійну охорону для неї. Ріво я без проблем відвезу до квартири.

— Ні, ти особисто слідкуватимеш за Афіною.

— Це сране пекло, розумієш?

— Я щасливий, що ти так почуваєшся.

Це через те, що я два роки тому посміхнувся, коли хтось із людей Лоренцо плюнув в обличчя Рафаелю? Якщо це через це, то я готовий витерпіти покарання.

— Ти їдеш без мене розбиратись з усім? Тобі точно не потрібна моя допомога?

— Займешся цим після того, як посадиш на ланцюг Афіну.

— Це означає ніколи?

— А сам як думаєш? — він загадково посміхається, ніби в Італії з'явився король, про якого не знає ніхто, окрім нього. Тоді йде до своєї машини, а замість охорони за ним ідуть наші солдати.

Може, я таки влаштую, щоб охорона відвезла їх...

Поки Ларія Мільєр в бутику, щоб одягнутись на зло Рафаелю, я відвожу дівчат до пентхаусу, проводячи до свої квартири.

Моя помилка.