read-books.club » Фентезі » Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"

31
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок" автора Артур Крупницький. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 28
Перейти на сторінку:
Печатка долі

"Вирушаємо!" — крикнув Руїн, і весь клан рушив.

"Арк, йди поряд," — сказав він. "Нам на допомогу падає сніг, нас буде важче знайти. Сліди нашої стоянки і ті, що залишає за собою клан, швидко замете. Перший привал зробимо ввечері, і будемо пересуватися тільки вдень, щоб давати тваринам і людям відпочити."

Вечеріло дуже швидко. "Привал зробимо тут, назбирайте хмизу для багаття і нагодуйте тварин," — наказав Руїн.

Раптом один з рубайлів закричав зі сторони лісу: "Хтось наближається, їх п’ятеро!"

"Мечі на поготові, але не подавайте виду. Нас більше..." — сказав Руїн.

П'ятеро під'їхали на відстань польоту стріли і зупинилися. Четверо залишилися на місці, а один з піднятими вгору руками поволі йшов у бік табору.

"Доброї ночі вам," — привітався він.

"І тобі того ж, якщо з добром йдеш. Чого тобі? запитав Руїн.

— Хто голова?"

"Ти з ним говориш!" — відповів Руїн. "


Нам потрібен прихисток на ніч. Почалася сильна заметіль, і наші тварини виснажені. Ми мчимося з Кайрогу з самого світанку. В нас завдання від Інквізитора, шукаємо декого... До речі, нікого або нічого незвичайного не бачили часом?"

"Та ні, ми звичайні найманці, рухаємося в бік великої ріки на зимівку," — відповів Руїн.

"Зрозумів... То що на рахунок прихистку, голово?" — продовжив чоловік.

"Ніч усіх єднає, приєднуйтесь до багаття," — сказав Руїн.

"Дякую, зараз покличу товаришів." Він махнув рукою.

Поки він кликав опричників, Руїн показав всім, щоб мовчали і не подавали виду. Говорити буде тільки він.

"Петів, постав біля наших тварин, а самі сідайте до багаття та розповідайте, що цікавого на материку, кого шукає Інквізиція. Чим зможемо, допоможемо. Скажи, до речі, як тебе звуть?" — спитав Руїн.

"Ім'я моє Бут, але кличуть Кат-Бутом," — відповів чоловік.

"Вітаю вас, сине Інквізитора, для нас це честь. Я Руїн, це мій клан, моя дружина Інклава, а син Арк."

"Сильний хлопчина. Не думав віддати його до Інквізиції? Став би сильним воїном, нам такі потрібні," — сказав Кат-Бут.

"Ще молодий, підросте, сам вибере свою дорогу," — відповів Руїн.

"І то правильно," — погодився Кат-Бут.

"Так кого ви шукаєте?"

"Пару днів тому Великий Інквізитор відчув сильний потік сили. Шукаємо, в кому він."

"Випадково не в тобі, Арк?" — суворо подивився Кат-Бут.

Всі замовкли. Секунда мовчання, яка тягнулася немов вічність, і водночас, як грім серед ясного неба.

Кат-Бут засміявся: "Вибачте за мої жарти."

Руїн засміявся лукавим сміхом, щоб відвернути підозру: "Ха-ха-ха, Арк, сила, ну-ну..."

"Ще раз дякую за нічліг," — сказав Кат-Бут. "Ми підемо відпочивати. Бережи себе і свій клан, Руїн."

"Буте, дозвольте..." — звернувся один з четвірки.
"Кажи, Некл, звертайся нормально, ми не в Кайрогу," — сказав Кат-Бут.

"Цей клан мені не подобається, дуже багато запитань виникає. Чому в розпал зими вони рухаються до великої ріки, коли всі клани і найманці давно осіли? Чому в них так мало провізії? До великої ріки ще тиждень пішим ходом, а провізії в них в притик. Чому вони не раді нас бачити?"

"Ха, нас ніхто не радий бачити," — відповів Кат-Бут. "І з неохотою запросили нас до свого табору. І цей хлопчина, він дивився на нас не так, як зазвичай дивляться на людей. Ну і найголовніше — рука Руїна, голови клану. Це свіжа рана. Як він її отримав?"

"Хммм, я тебе почув, Некл," — відповів Кат-Бут.

Тим часом у шатрі Руїна...

"Так, Інклава, поклич рубайлів. Сину, ти теж тримай меча на поготові," — сказав Руїн.

"Тату, ти думаєш, вони щось запідозрили?" — спитав Арк.

"Поки що не знаю, але саме про таких головорізів я тобі і говорив. Тим більше, це один з синів Інквізитора. Не легкі наші справи. Якщо вони нічого не запідозрять, то це наше щастя. А якщо ні, то буде бійня," — відповів Руїн.

"Руїн, ти нас кликав?" — запитали рубайли.

"Так, слухайте мене. У разі бійні захищайте Арка ціною свого життя. Не забувайте, що це він вас врятував. І цю ніч будьте на поготові," — наказав Руїн.

"Руїн, міг би цього і не говорити. Він наша кров, не зважаючи ні на що," — відповіли рубайли, обнявши Арка. Він ледь не заплакав.

"Добре, досить. Ранок все покаже," — сказав Руїн.

Коли перші промені сонця потрапили на верхівки дерев, всі вже почали збиратися в дорогу. Цю ніч ніхто не зміг зімкнути ока. Таємничі гості ніби були у своєму шатрі, але видно було тільки Кат-Бута. Коли він вийшов з намету, він оглянув весь клан, підвів брови, ніби щось зрозумівши, і зітхнув, ніби на його плечі впав тягар.

"Голово Руїн, що, ви вже вирушаєте?" — спитав Кат-Бут.

"Так, вирушаємо. Дорога довга, тим більше, погода ніби покращилася. Потрібно ловити момент," — відповів Руїн.

"А, ну так, все правильно. Дякую за прихисток," — сказав Кат-Бут.

"Так би вчинив кожен," — відповів Руїн.

"Не думаю, але добре," — сказав Кат-Бут.

"Ну тоді бувайте, Кат-Буте."

"Бувай. Хоча знаєш, зачекайте. У мене для вашого сина є подарунок — печатка з рунами Великої Інквізиції. Захоче піти до нас на службу — це для нього буде пропуск до Кайрогу."

"Дякую, але не потрібно. Я не хочу тебе образити, але ми відмовимось," — сказав Руїн.

"Ти і в правду мене образиш, якщо твій син не прийме цей подарунок. Це велика честь. Я не змушую його туди йти, але це буде його вибір і його можливість," — відповів Кат-Бут.

"Добре, Бут, я передам йому. Давай печатку.

— О, ні! Руїн, ця річ передається з рук у руки.

— Так що тримай АРК і зроби правильний вибір у житті.

І він простягнув руку з печаткою в напрямку Арка. Але ніхто не знав, що це не просто печатка — ця річ посилює всі надприродні сили у людині, щоб виявити не людську силу. У звичайної людини в руках це просто камінь з рунами, а в когось із перевертнів він засвітиться різними кольорами — все залежить від сили та подоби істоти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"