Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

    Наша задача була відновити фортецю і давати на ній відсіч будь-якому ворогу. Головним у поході призначався Діметріус. На цих словах Альвар покинув залу і благословив нас на успіх. Наступний мовив голова розвідки. Він нам вже детальніша ознайомив з нашою місією, Діметріус так це розповідав наче сам в успіх не вірив. Якщо навіть в його серце закрились сумніви, то що тоді про нас казати, звичайних солдатів Йорльфа. А в кінці він напевно вирішив трішки познущатись сказавши, що не один загін посланий на розвідку до Норіча не повернувся і тому Діметріус вважає що атака демонів і надмірне використання магії призвели до можливих наслідків в балансі у цих холодних горах. Ну не просто ж так верховний князь заборонив будь-яке згадування цих сил, або що ще гірше їх використання. Після чого він приказав готуватись та швидко покинув залу залишивши нас на одинці зі своїми думками.

    Наступні сім днів ми провели за детальним вивченням карт гірських масивів, дізнавались нові способи боротьби з ворогами й звикались з новою зброєю та обладунками. На основі знайдених матеріалів вдалось створити автоматичні арбалети що стріляють зривними болтами, а також легкі та одночасно на диво міцні обладунки. І ось, нарешті, з першими променями сонця, на сьомий день ми гордо вийшли через основні ворота у новий для нас світ сповнений війн, революцій, вбивств, чаклунства і чуми. На дворі була вже тепла весна, близилось літо.

    Нас було рівно двісті повністю укомплектованих і готових до бою гвардійців, замало щоб вести війну, але достатньо щоб оборонятись у неприступній цитаделі, бо по плану, коли Йорльф буде відновлено і до нас повинні будуть прийти полки "Війни" з кращих загонів гвардії, перші за багато століть ми б почали помсту. Це був єдиний раз за життя коли я відчув те, що світ це не тільки стіни палацу, а це дещо більше, скільки ж в мені на той момент було оптимізму і жаги до чогось нового, я аж самого себе не впізнавав. Ми з побратимами вже жартували як увійдемо в легенди, як про нас будуть співати барди в смердючих, старих тавернах та про те, як про нас будуть розповідати ще дітям і внукам! Після тих семи днів навчання і підготовки ми вирушили у нашу подальшу подорож до Норіча.

    В наших душах була віра у перемогу, попри усі труднощі та небезпеки, які нас чекали. Ми були готові стати живим бар'єром між темрявою та нашим світом. Наші кроки були направлені в невідомість, але ми йшли з гордістю та рішучістю. Сонце, якому давно не вдавалося пробитися через хмари, зігрівало наші обличчя, але в наших серцях горіла внутрішня вогняна сила. Ми вже не були просто вояками – ми стали захисниками, що встали на шлях захисту своєї землі, свого народу та своєї культури. Наша історія тільки розпочалася, і ми готові написати всьому світу нову сторінку, яка буде вписана в легенди та змінить хід історії. Який же я був самовпевнений і дурний в той момент...