Читати книгу - "Зліпи мені щастя, Валерія Серпень"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я сміюся і беру сніговичка в свою руку, гукаю Микиту з собою. Веду його до морозильника і відчиняю перед ним дверцята.
— А ось і не розтанув, — показую малому сніговика, що минулого разу зліпили і ставлю поряд нового.
— Ого, то у вас тепер двоє дітей буде! — радісно вигукує малий і спішить поділитися цією новиною з усіма присутніми.
Тарас обіймає мене, притискаючи до свого боку.
— Може пора розповісти малому звідки діти беруться? — підвіши брови догори, звертається до свого брата.
— Мабуть таки пора, — заводить руку за голову і чухає потилицю, точно так само як і Тарас. І як Микита.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зліпи мені щастя, Валерія Серпень», після закриття браузера.