Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На кожне свято готувалися рулони яскравих стінівок з фотографіями, які розвішували по всій школі як обої, тобто вся стіна від стелі до підлоги була вкрита шаром цих газет. Переважна більшість газет потопала у бльостках, флуорисцентній гуаші та іншій канцелярській мішурі. Особливим успіхом користувалися газети, для створення яких використовувалися дивні форми. Наприклад, відбитки долоней і стоп, намазаних все тією ж флуорисцентною гуашшю чи то чарівні фломастери, в один кінець яких потрібно було подути, а з іншого на папір лягав різнокольоровий порошок. Залежно від насадки фломастера та сили подуву, він міг лягати у вигляді або зірочок, або завитків різного калібру. Підготовка газет зазвичай всіх напружувала, але були люди, що із задоволенням бралися за цю справу раз у раз. Розмальовувати ватман доводилося після уроків, саме це і відштовхувало більшість бажаючих проявити свій художній талант.
Ще один цирк — це розглядання готових газет. Регіт завжди стояв неймовірний протягом того дня, коли зранку завуч вивішувала стіннівки для конкурсу. Сміялися до сліз і болю в щоках. Що діти там знаходили смішного, я не розуміла. Тільки спостерігала, як восьмикласниці й дев’ятикласниці віднаходили на стіннівках фотографії старшокласників, які їм подобалися, і задивлювалися їхні світлини ледве не до дірок. Частими були випадки, коли фотографії вирізалися, відривалися, відколупувалися.... на пам’ять, я так розумію.
Після шкільних заходів завжди була дискотека. Дискотеку відміняли лише в тому випадку, коли хтось з хлопців напивався, бився чи влаштовував великий акт вандалізму. Останній такий акт – розтрощили унітаз у чоловічому туалеті.
Не приймати участь в концертах і конкурсах було неможливо. Хоча траплялися такі суб’єкти, які ухилялися від самодіяльності. Але це були такі суб’єкти, які ухилялися від усього: не тільки від концертів, а й від навчання. А так навіть відірвані неформали приймали участь. Наприклад, відомий усій школі панк Гліб продавав на “Солодкому ярмарку” пиріжки...., які сам же й пік. Коли мені розповіли, що він ще й вишиває, я почала більше поважати Гліба.
Особливо прикольний був конкурс “Слабо!”. Щороку класи висували своїх кандидатів з певними “дурнуватими” можливостями. Повторювати наступного року не можна було один і той самий виступ, тому мозок плавився, творчий ступор наступав раніше, аніж знаходився черговий умілець повитворять публічно.
Під час класної години ми сиділи й обговорювали, кого і з яким талантом можна висунути на конкурс.
- А що було минулого року? - несміло запитала я активістів, які майже рвали на собі волосся, шукаючи цікаві можливості якогось учня класу. Всі уважно поглянули на мене, даючи зрозуміти, що я не зможу нічим допомогти. І все ж Костя взявся мене просвітити:
- Танька жерла лимони.... П’ять штук притоптала...- згадав Денис.
- А у восьмому Жид три хвилини у відрі з водою голову протримав, - додав Славік.
- А може ви чо такого вмієте робити? Незвичного ? - поцікавився Гена й лукаво примружився.
- Тільки скоромовки дуже швидко,- це перше, що прийшло в голову.
- Ану, що за ля? – це так Гена попросив продемонструвати скоромовку.
- В четвер четвертого числа, о четвертій годині лігурійський регулювальник з Лігурії розрегулював затор на дорозі, але тридцять три кораблі лавірували, лавірували, але так і не вилавірували, а потім протокол про протокол протоколом запротоколював, як інтерв'юром интервюїруємий лігурійський регулювальник речисто, але не чисто рапортувал, але так зарапортувався про розпогоджену погоду, що аби інцидент не став претендентом на судовий прецедент, лігурійський регулювальник акліматизувався у неконституційному Константинополі, де хохлаті гоготушки гоготом гоготали й кричали турку, який начорно обкурений трубкою: не кури, турок, трубку, купи краще кіпу пік, краще пік кіпу купи, а то прийде бомбардир з Брандебургу — бомбами забомбардує за те, що хтось чорнопикий у нього пов двору рилом перерив, вирив і підрив! – майже на одному подисі випалила я. Клас застиг у німому заціпенінні хвилин на п'ять, по очам прочитала – вражені, але виражати думки словесно їм було складно, тому лише видавали звуки.
- Хтось може вивчити. Я навчу, це не складно, - спробувала запропонувати.
- Невдалий жарт! Вивчити? Тут хоча б вимовити, а не те, щоб вивчити, - першим відійшов від оціпеніння Славік. - Ти попитай, хто згоден прочитати. Лісу рук не буде, не чекай.
Я б і сама вимовила на конкурсі скоромовку, але за умовами учасниками мали бути лише учні. Нічого, ще хвилин двадцять і вирішено було, що відмінниця Яковенко Маша продемонструє своє уміння швидко чистити картоплю. А що, практична в побуті навичка.
Директор всіма цими конкурсами хотів урізноманітнити життя школярів, але кількість не переросла в якість. Все шкільне життя змахувало на один великий КВК. Це дітям набридло, тому багато хто не хотіли ані концертів, ані обоїв із стінгазет, ані безкінечного літопису шкільного життя, ані тортів “Піренеї” під час Солодких ярмарків. Про вчителів просто мовчу, бо вони при слові "конкурс" нервово сіпалися й ще нервовіше посміхалися. Без коментарів, але по очах можна було прочитати усе, що думають, Думки переважно були нецензурні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.