Читати книгу - "Пробуджені фурії"

ніж драні посланці. Повна срака вживлених інструментів для електронного зламу. — Вона піднесла мені склянку й налила нам обом. Шийка пляшки тихенько цокала обидва рази, коли торкалася склянок. — Останні тридцять шість годин Орр провів у місті, блудив і закидався хімією за кредитним коштом і під обіцянки виплат енка. І так щоразу перед тим, як ми відбуваємо. Певно, дивиться на це, як на форму мистецтва. Будьмо.

— Будьмо, — віскі було дуже жорстке. — О-ох. Ти давно з ним в команді?

Вона дивно глянула на мене.

— Доволі давно. Чого питаєш?

— Вибач, звичка. Мені колись платили за те, щоб я вбирав у себе інформацію про місцевих. — Я знову підняв склянку. — Давай тоді за безпечне повернення.

— Це вважають поганою прикметою, — вона не підняла склянку. — Тебе точно довго не було.

— Довгенько.

— Не проти про це поговорити?

— Ні, якщо ми присядемо.

Меблі були дешеві, навіть без автоформи. Я обережно опустився на стілець. Рана в боці ніби затягувалася, наскільки взагалі могла затягнутися синтетична плоть.

— Ну, — вона вмостилася навпроти мене й прибрала волосся з обличчя. Кілька густіших пасем вигнулися й затріскотіли від цього втручання. — І скільки тебе не було?

— Років із тридцять, плюс чи мінус.

— Бородатих не застав, га?

Раптова гіркота.

— Важкої стадії не застав, так. Але я бачив те саме в багатьох інших місцях: Шарії, Латімері, місцями на Адорасьйон.

— Ох. Тільки послухайте ці назви.

Я знизав плечима.

— Просто я там був.

Позаду Сильви рипнули внутрішні двері, і до кімнати ввійшла струнка, задерикувата з виду жінка, вбрана в напіврозстебнутий легенький костюм в облипку з чорного полісплаву. Помітивши мене, вона схилила голову набік і підійшла, щоб оглянути мене з безпардонною пильністю, схилившись на спинку Сильвиного стільця.

У стерні її волосся були вибриті ієрогліфи кандзі.

— Не сама?

— Добре, що ти нарешті проапгрейдила свої блималки.

— Закрий рота, — вона ліниво провела крізь волосся іншої жінки твердолакованими нігтями й усміхнулася, коли локони затріщали й відхилилися від доторку. — І хто це? Не пізно для берегових романів, га?

— Це Мікі. Мікі, познайомся з Ядвігою. — Струнка жінка скривилася, почувши повне ім’я, й показала губами скорочену форму — Яда. — Щоб ти знала, Ядо, ми не трахаємося. Йому просто треба пересидіти.

Ядвіга кивнула й відвернулася, миттєво втративши цікавість. Ззаду виявилося, що кандзі, вибриті на її черепі, утворюють вираз «Дивися, падлюко, не схиб».

— У нас не залишилось трясучки?

— Мабуть, ви з Ласом вчора закинули все, що було.

— Усе?

— Господи, Ядо. То ж не моя була вечірка. Подивися в коробці на вікні.

Ядвіга пішла пружними кроками танцюристки до вікна й перекинула вказану коробочку. На її долоню випала крихітна ампула. Вона підняла її до світла й потрусила так, що блідаво-червона рідина на дні перекотилася туди й сюди.

— Ну, — медитативно мовила вона. — Кілька разів блимнути вистачить. Зазвичай я б запропонувала всім, але…

— Але натомість ти збираєшся глитнути все сама, — спрогнозувала Сильва. — Стара новопештська гостинність. Щоразу від неї аж на серці теплішає.

— Ой, хто б казав, стерво, — рівним голосом сказала Ядвіга. — І часто ти, коли ми не в бою, підключаєш нас до своєї гриви?

— Це не те сам…

— Ні, це краще. Знаєш, як на дитину зречників, ти якась скупенька зі своїми можливостями. Кійока каже…

— Кійока не…

— Дівчата, дівчата, — я спробував привернути до себе увагу кількома жестами й розірвав натягнутий канат, що по кілька напружених кроків за раз почав підтягувати Ядвігу до Сильви з іншого боку кімнати. — Усе гаразд. Рекреаційна хімія мені зараз усе одно ні до чого.

Яда посвітлішала.

— От бачиш, — сказала вона до Сильви.

— Хоча якщо вийде попросити в Орра трохи ендорфінів, коли він повернеться, я був би вдячний.

Сильва кивнула, не зводячи погляду зі своєї товаришки, що стояла перед нею.

Було видно, що вона досі трохи дратівлива, чи то через порушення порядків гостинності, чи то через згадку про її зречницьке походження. Я не міг визначити точно.

— В Орра є ендорфіни? — голосно спитала Ядвіга.

— Так, — відповіла Сильва. — Він унизу. Його саме ріжуть.

Яда глумливо посміхнулася.

— Драна жертва моди. До нього ніколи не дійде.

Вона сягнула рукою до незастебнутого костюма й видобула шприц для ока. Пальці, запрограмовані очевидною звичкою, прикрутили механізм до одного кінця капсули, а тоді вона захилила голову і з тією ж автоматичною вправністю розсунула повіки на одному оці й шарахнула в нього шприцом. Куди й ділась напружена постава, і фірмовий дрож наркотику пробіг від її плечей донизу.

Трясучка — штука доволі невинна. Вона на шість десятих складається з аналога бетатанатину, а решта — кілька екстрактів таке, від яких буденні предмети побуту ввижаються дивовижно захопливими, а цілком невинні розмовні звороти — смішними до хихотячки. Весело, коли ним заганяються всі в компанії, дратує будь-кого, хто лишився осторонь. Головним же чином вона просто сповільнює людину, чого якраз і хотілося Яді, що було поширено серед більшості списантів.

— Ти з Новопешта? — спитав я.

— М-гм.

— І як він зараз?

— Ох. Прекрасний. — Погано скоординований посміх. — Найпривабливіше болотяне місто південної півкулі. Однозначно вартий подорожі.

Сильва нахилилася вперед.

— Ти звідти, Мікі?

— Е… Та давненько був.

Двері квартири відчинилися і явили досі оголеного до пояса Орра, чиє праве плече й шия були щедро змащені помаранчевим фіксатором тканин. Він побачив Ядвігу й вискалився.

— О, то ти прочумалася? — проходячи до кімнати, він кинув жмут одягу на стілець коло Сильви, і та зморщила носа.

Яда похитала головою й махнула порожньою ампулою в бік велетня.

— Ні. Досі зачумлена. До втрати пульсу.

— Ядо, тобі ніхто не казав, що в тебе проблема з наркотиками?

Сухорлява жінка уривчасто загигикала, так само не стримуючи сміху, як раніше не стримувала посмішки. Орр вискалився ширше. Він удав наркотичне тремтіння, сіпання й ідіотське обличчя. Ядвіга вибухнула сміхом. Він був заразний. Я побачив усмішку на обличчі Сильви й почув, як пирхнув і собі.

— А де Кійока? — спитав Орр.

Яда кивнула головою на кімнату, з якої була вийшла.

— Спить.

— А Ласло й досі ганяє за тією озброєною дівкою з вирізом?

Сильва глянула на нього.

— Ти про що?

Орр блимнув.

— Ти ж знаєш. Тасмина, Таміта чи як її там. З бару на Муко. — Він викопилив губи й звів грудні м’язи докупи долонями, а тоді скривився й перестав тиснути, коли натяглася шкіра на його недавньому операційному шві. — Ти бачила її саме перед тим, як гайнула від нас. Господи, ти ж була там, Сильво. Не думав я, що такі буфери можливо забути.

— У неї просто локатори не