Читати книгу - "Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На хріна воно нам здалося! — скрививсь я. — Одна нога тут, а друга там: літру «Абсолюту» й закуски. Тільки хутко мені, втямив?
— Все буде перший клас! — метрдотель подав знак юній офіціянтці, котра вже стояла напоготові. — Хлопці, тільки за одне прошу: не стріляйте тут, добре?
Барабаш уважно подивився на нього.
— А ти психолог! — його звіряча мармиза розпливлася в посмішці. Тоді зненацька ствердла, моя камінна маска. — Ану вали звідси, на хрін! Чого витріщився, падло?
Метрдотель поспішив ушитися геть. До нас тут же підбігла офіціянтка з карафкою горілки й повною тацею закусок.
– Ікра? — вимогливо запитав Барабаш.
Дівчина запобігливо поставила перед ним крихітну вазочку.
— Шо-о?! — вигукнув я, розглядаючи це сміховиння. — Що ти нам підсовуєш, га?! Ти за кого нас держиш, кошечка?
— Вибачте… не втямила? Барабаш вгатив кулаком по столу.
— Та я за такі приколи тебе урию, на хрін! Ану бігом тягни два кілограми… два, поняла?
— Два?.. — не могла доперти дівчина.
— Икры — два килограмма! — гаркнув я. — Че, не врубилась? С мозгами не дружишь, да?
Офіціянтка притьмом погнала на кухню. Вона була бліда мов стіна.
— Уроди! — сказав Барабаш, наливаючи горілки у високі кришталеві фужери. — Підараси горбаті! Мочити всіх треба, на хрін!
— Та заткнися ж ти нарешті! — невдоволено сказав я йому й підняв свою шклянку: — Ну, давай… за гуманність і лібералізм!
Ми лиґнули, й горілка заклекотіла в наших горлянках, мов розплавлене шкло.
— Пішло як діти в школу! — задоволено сказав Барабаш, поплескуючи себе по череву. Якраз підійшла офіціянтка з кришталевим коритцем, де горою золотіла ікра; Барабаш безцеремонно потягнув коритце до себе й став жерти здоровою ложкою, плямкаючи і стогнучи од утіхи. — Люблю я поработать, — озвався він по хвилі, втираючись рукавом, — особенно пожрать!
Я копирснувся виделкою в якомусь салаті й знову подав знак офіціянтці.
— Канапки є? — суворо поспитавсь я в неї. І, подумавши, докинув: — Тільки правду кажи, а то зґвалтую!
— Маємо канапки з сиром, — почала вона догідливо, — з рибою, з шинкою, з креветками, з мастурбою…
— Шо?! — вирячивсь я на неї. — З бастурмою, може?
— Я ж і кажу: з мастурбою! Барабаш і їсти перестав.
— Слухай, оце клас! Канапки з мастурбою я ще ніколи не їв! — і до тої дівчини: — Тягни, тягни їх сюди… хутчій і чим-більш! А ми давай ще по одній…
Я поналивав у шклянки.
— Хай живе КПРС… — підняв Барабаш свого фужера.
— … на тому світі! — погодивсь я. Горілка обпекла горлянку, мов приск.
— Пішло, мов слива в сраку! — задоволено сказав Бара-баш, утираючись рукавом. — А ось і канапки з мастурбою… ану ж бо!
Він склав два бутерброди докупи й, уставивши їх у рота, попхнув долонею. Я й очі витріщив: це було так, наче дискета щезає в комп'ютері: раз — і нема!..
— Випиваєм, еге? Закусуєм, еге? — поспиталися поруч. — А трудовий люд, між іншим, од голоду мре!
Коло столика стояв здоровецький бритоголовий бецман у костюмі од Кардена. На його волячій шияці висів тяжкий золотий ланцюг, — як у селі собак прив'язують, ото такий завбільшки!
— Душман?! — не повірив я своїм очам. — Це ти чи твоя тінь?
— Я, я… братухо! — Душман по черзі поздоровкався з нами за руку. — Не сподівався?
Я покрутив головою.
— Слухай, так тебе ж убили!
— Не вилляли ще тої кулі, котра мені віку вкоротила б! — вишкірився Душман, сідаючи у фотель. — Дірку в шкурі зробили, тільки й того!
– І що?
— Заросло як на собаці!
Я посміхнувся. Душман буд одним з чільних авторитетів серед місцевого рекету й очолював угруповання, котре складалося всуціль із ветеранів афганської війни. Кількоро місяців тому його продірявили чергою з АКСУ, й усі вже вирішили, що цьому чолов'язі, котрий щасливо уникнув кількох замахів на своє життя, нарешті запала клямка. Ну, та я завжди був невисокої думки про АКСУ-47 — з цього автомата тільки жаб на болоті стріляти!
— Ну, — сказав я, наливаючи в шклянки, — давайте ж вип'ємо з такої нагоди… На погибель ворогам!
Душман кивнув і одним духом перехилив шклянку.
— Пішло як брехня по селу! — вдоволено сказав він. Тоді глянув на нас із Барабашем. — А ви як ся маєте, братки?
Я безцеремонно забрав у Барабаша коритце з ікрою і, заче-берхнувши повну ложку, насилу запхав її до рота.
— Вигнали нас, на хрін! — сказав я, проковтнувши ікру.
— Отака нам дяка за вірну службу! — вкинув Барабаш і собі. — Ідіть, кажуть, к їдрьоній матері, щоб вами тут і не смерділо… й більш на очі не потикайтеся!
Душман похитав головою.
— Ну, — сказав він, — це щось нечуване — таких двох бійців прогнати! Так ви, значить, безробітні?
— Ну, — сказав я, наминаючи ікру. — Хоч на біржу тепер звертайся!
— Робота потрібна? Я глянув на нього.
— Браток, — сказав я, обводячи рукою стіл, — поки гроші єсть — будемо пити, гуляти…
— … та баб жарити! — докинув Барабаш.
— Ну, це саме собою! Так що про діла говорити не будемо. Будемо пити, як треба — морду кому-небудь бити… Ану давай нашу дембельську! — кивнув я Барабашеві, й ми заревли в дві горлянки:
Будем пить и гулять, будем девок ласкать, будем службу свою вспоминать!
Душман зареготав. З-поміж усіх биків і одморозків найдужче він поважав мене — либонь, за те,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.