Читати книгу - "Господарство доктора Гальванеску, Юрій Корнійович Смолич"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона сподівалася почути велику цифру, але ніяк не таку.
— Так. П’ятдесят разів. Тобто там, де дикун-селянин має пуд хліба, я маю рівно п’ятдесят. А відрахуйте з селянського пуда відсотки на виснаження грунту — бо вони, ідіоти, не мають навіть багатопілля — і ви побачите, що проти моїх п’ятдесяти пудів селянин, в середньому за десять років, не матиме більше тридцяти фунтів. Моя ж система зрошування і хімізації не тільки не виснажує землі, а, навпаки, з року в рік угноєння треба менше, бо в землі лишаються рештки, та й вона, як усякий живий організм, привчається сама виробляти ту отруту, яку спершу їй доводиться давати як ліки. Це мені дає економію у відповідній прогресії з другого року вживання угноєння.
Сахно слухала, як зачарована. Вона чекала побачити тут чимало цікавого, але це перебільшило всі її сподівання.
— Дорогий професоре! — палко вигукнула вона, проймаючись великою пошаною до цього оригінала. — Вам же, звичайно, відомо, що на культурних полях найпоступовіших щодо сільського господарства країн врожайність не складає й п’ятої частини вашої. Ви пробачте мені, але я дивуюся, чому ви не опублікуєте своїх досягнень, чому ви не зробите їх надбанням людства і науки?
— А що дасть мені за це наука і людство? — холодно відказав доктор Гальванеску, згорда примружуючись на захват Сахно.
— Як то що? — трохи зніяковіла Сахно. — Ви зробите людство щасливим. Ви навчите його легко заробляти хліб. Ви дасте йому змогу раціонально витрачати свою працю. Ви звільните його від зайвої роботи…
— Для того, щоб воно більше часу мало на лінощі та безпутства?
— Хіба ж можна так казати? Невже ви не вірите в людство, в поступ, в культуру?
Доктор Гальванеску неохоче засміявся.
— Припустімо, вірю. Бо не можу не вірити. Коли не в людство, то в окремих людей, в їх поступ, культуру. Не можу не вірити, бо оце, що я вам демонструю, це і є поступ, культура. Але… це зробив я. Що мені дасть за це людство?
— Подяку трудящих… Славу, коли ви її шукаєте… Або, нарешті, багатство. Стовпи капіталізму вам охоче віддадуть на експлуатацію півсвіту, аби ви тільки відкрили другій половині свою таємницю.
Гальванеску знову засміявся сухо і хрипко.
— А може, я хочу цілий світ? Може, половини мені замало!
Сміх і іронія охолоджували захват Сахно. Вона вже не знала, чому віддати перевагу — шанобі й захопленню перед генієм чи огиді з його мерзенності. Доктор Гальванеску тим часом заспокоївся і змінив гнів на милість.
— Ця формула мені коштує п’ятдесят років життя. Ніхто ніколи не поверне мені цих років. А вони для мене дорожчі за ваших півсвіту. Нехай інший розум винайде формулу безсмертя, а я віддам йому свій винахід задарма…
Він помовчав, скеровуючи циклонетку по вузеньких бетонних стежках, що в’юнилися між рівчаками зрошування. Зненацька він засміявся привітно й весело, зі своїм чудним умінням нагло міняти свій настрій.
— Все це дурниця! Не в тім справа. Я ще мушу все добре перевірити. Хто знає, може, я таки відкриюся… І не візьму дорого за свій винахід, — ще засміявся він.
Його співрозмовниці враз полегшало, і Сахно з колишньою пошаною поглянула на господаря. Доктор Гальванеску в цей час раптом спинив мотор.
— Я хочу дати вам покуштувати зрошувальної рідини.
З цими словами він легко скочив на землю і взяв черпак, що лежав біля водозбору.
— Хіба я земля? — засміялася Сахно.
— Ні, - серйозно відповів Гальванеску. — Але ви частка тієї ж світоспоруди, що й земля. Не гидуйте її поживою. Можу вас поінформувати, що зараз я досліджую вплив цієї зрошувальної рідини безпосередньо на живий організм. І маю підстави боятися, що вся моя попередня праця піде марно. Можливо, що й саме зрошування не буде потрібне, як не буде потрібен рослинний хліб.
— Ви говорите про сурогати? Хімічний хліб? Я знайомилася з багатьма спробами в цій галузі, і, здається, вони всі досі невдалі.
— Так. Це не моя ідея. Вже понад сто років шукають люди формулу речовини, що заступила б звичайне харчування. Куштуйте, — простяг він Сахно черпака, — це якраз розчин для зрошування грунту під цукрові буряки. Кожна рослина, звичайно, потребує трохи одмінної формули розчину. І цей якраз, на мою думку, найближчий до того, що може бути поживою для живого організму. Свині, скажімо, що їхній травний апарат і формула крові найближчі до людського, їдять це залюбки і вгодовуються швидше, як на кукурудзі, висівках чи мелясі.
Сахно обережно сьорбнула бурої з неприємним запахом юшки. На смак вона була солодка і трохи п’янка.
— Тут є хлор? — запитала вона, розсмакувавши.
Гальванеску розсміявся.
— Ви хочете вивідати в мене формулу? Але коли я скажу навіть, що хлор таки є, і перейменую ще з двадцять інших складових частин, вам однаково це нічого не дасть. Бо основне, звичайно, — пропорція і спосіб виготовлення.
Сахно й собі розсміялася, запевняючи, що вона зовсім не хоче силоміць вивідувати таємницю.
— Ну, як вам смакує? — поцікавився господар.
— Не дуже, — щиросердо призналася Сахно. — Я з більшою охотою з’їла б біфштекс з картоплею і кавалок хліба.
— Я теж, — засміявся доктор Гальванеску. — Але я ще й не заявляю патента на таку поживу. Поживемо ще — побачимо.
Вони знову посідали в циклонетку й рушили далі. Тепер пшеничні й бурякові плантації лишилися позаду і стежка бігла серед рясних виноградників. Гальванеску мовчав, роздивляючись по сторонах, і раз у раз вдавався до свого нерозлучного апарата, вицокуючи коротенькі акорди.
— Ви це серйозно, пане доктор? — по паузі запитала Сахно, коли мотор спинився перед брамою.
— Що серйозно?
— Про годівлю… цією рідиною?
Гальванеску подумав і замислено відказав:
— Не знаю. Це, звичайно, тільки проблема. Проблема вивчення, аналізу і синтезу — так, так, — аналізу і синтезу вітаміну. Я, між іншим, працюю й над цим. Не знаю, чи пощастить мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господарство доктора Гальванеску, Юрій Корнійович Смолич», після закриття браузера.