Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аладдін прошепотів сам до себе: «Направду, вона — творіння Аллаха! Хвала тому, хто створив її досконалою і наділив такою неземною вродою!»
Відтоді, як Аладдін побачив султанову доньку, він утратив спокій. Юнак закохався у вельможну красуню до нестями. Зачарований красою дівчини, він повернувся до матері. Вона звернулася до нього, та Аладдін у відповідь — ні словечка, усе мовчав, мов язика проковтнув. Мати запросила його до обіднього столу і стривожено спитала:
— О синку, що з тобою? Може, в тебе щось болить? Та що таке з тобою коїться, розкажи своїй матері! Я бачу, що ти сьогодні сам на себе не схожий, навіть не балакаєш зі мною.
Проте Аладдін мовчав, ніби й не до нього мовилося.
Заледве мати вмовила Аладдіна трохи перекусити. Після цього він ліг у ліжко, але так і не заснув тієї ночі, все перевертався з боку на бік і шепотів подумки: «О всеблагий! Яка ж вона вродлива!..». Образ коханої стояв йому перед очима.
Уранці жінка зауважила, що її син став ще дивнішим. Вона розгубилася і не могла збагнути, що саме тривожить її сина. Жінка подумала, що він занедужав, і приступила до нього з такими словами:
— О дитино рідна, якщо ти занедужав, якщо в тебе щось болить, тільки скажи! Я піду по лікаря, щоб він оглянув тебе. У нашому місті живе лікар, чужинець, він лікує самого султана. Подейкують, що він творить дива…
— О матусю, не хвилюйся даремно. Твій син здоровий. А якщо тобі цікаво знати, що зі мною коїться, то розповім. Учора я ослухався наказу султана і, замість того, щоб сидіти вдома, сховався за дверима лазні й дочекався, доки під’їхала Бадр аль-Будур. Перед входом вона відхилила покривало і я побачив, яка вона прекрасна. Слава тому, хто створив її такою досконалою! Я закохався з першого погляду! Усю ніч я думав тільки про неї і не спав до самого ранку. І ось що я надумав, о матусю: без неї мені життя немиле, тож я піду до султана просити її собі за жінку!
Почувши таке від сина, мати подумала, що він не при розумі.
— О синку, що це ти таке кажеш? Та ти збожеволів, горе мені, нещасній матері! Ти справді надумав свататися до єдиної доньки султана?!
— О матусю, — спокійно відповів їй Аладдін, — я не з’їхав з глузду. Я прийняв рішення, тож ніщо і ніхто не змусить мене змінити його. Бадр аль-Будур буде моєю дружиною, чого б мені це не коштувало.
— Заклинаю тебе самим життям, о синку, — умовляла мати Аладдіна, — навіть не виказуй уголос тих своїх нездійсненних бажань, щоб хтось, бува, не почув їх і не подумав, що ти збожеволів! Облиш ці думки! Кому ж до снаги попросити за жінку доньку самого султана?! Хто насмілиться це зробити? Хіба ти вельможа чи емір, щоб свататися до султанової доньки? Це ж безглуздя, схаменися, доки не пізно!
— О матусю! — благально мовив Аладдін, — Лише ти зможеш випросити у султана його доньку для мене! Я молю тебе піти до нього з таким проханням.
— О, нехай Аллах цьому завадить, мій синку! Чи ж я також з’їхала з глузду, як оце ти?! — сказала мати Аладдінові. — Забудь, ще раз тобі кажу, і думати про таке! Лишень подумай, про що ти просиш. Ну хто ти такий, щоб бажати собі за дружину не кого-небудь, а султанівну?! Син кравця! Та ще й нікудишнього! Та біднішого за твого батька не було у цілому місті. А я, твоя мати, хто така? Хто бідніший за нас? Я походжу зі злидарського роду! То хіба погодиться султан видати за тебе заміж свою доньку? Гідна їй пара — це якийсь цар чи султан, рівний їй за станом і благородством.
Аладдін уважно вислухав усе, а потім відповів:
— О матусю, я й сам думав про все те, що ти тільки-но мені говорила. Я пам’ятаю, що бідняцький син. Але це не перешкода для мене. Я не відступлю. Я щиро вірю, що ти не відмовиш своєму єдиному синові і виконаєш моє прохання, інакше я помру з туги за коханою. Ти ж цього не хочеш?
Щирі слова сина розчулили бідолашну матір, вона лагідно і розгублено сказала:
— О синочку, кровинко моя! Крім тебе одного, в мене нікого немає у цілому світі! Найбільше я б хотіла, щоб ти одружився, і раділа би твоєму щастю, адже воно було б і моїм щастям також! Але ж потрібно шукати собі до пари рівню. Родичі дівчини, яку я побажаю взяти собі за невістку, спитають мене, яким ремеслом ти заробляєш собі на життя. Навіть перед такими самими, як ми, мені буде соромно через те, що в тебе немає ані ремесла, ані землі, ані саду. А як же з нашими злиднями показатися на очі султанові? Поважніший від нього хіба що пророк! Ти собі як знаєш, синку, але я раджу тобі ще раз все зважити і схаменутися. А навіть якби я погодилася піти з твоїм проханням до султана, щоб допомогти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.