Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

— Не рухайтесь, Алексе!

Спостерігач закляк у напруженій позі й так стояв, поки Кіб відривав від його комбінезона сіру істоту, що несамовито верещала.

— Між іншим, укус цього звіряти отруйний, — зауважив Конов, коли Кіб поніс пацюка до виходу.

— Ніхто не зачіпає її руками, — спокійно відповіла Марія, знову схиляючись над листям.

Рожева хмарка обережно опустила подушку на стіл і шаснула за Кібом. Олександр замислено подивився їй вслід.

— Доведеться закрити кар’єр, — сказав він трохи згодом. — Через цю діру порушено баланс, серед «красунь» з’явилися істоти-мутанти.

— То що, розумні ваші рожеві чи ні? — Марія здула потеруху з різьбленої листової пластинки.

Олександр зітхнув і присів на краєчок крісла:

— Все не так просто.

Обоє надовго замовкли. Зі шлюзового відсіку повернувся Кіб, йому назустріч відразу поповз фіалковий чагарник, дрібно тремтячи листям. Олександр похмуро спостерігав, як чагарник розправляється з залишками манної каші.

— Скільки ви ще збираєтеся пробути тут, Маріє?

Марія ображено зиркнула в його бік:

— Я заважаю?!

— У вас досить дивні методи роботи, — дипломатично відповів Конов.

— Що саме в них дивного?

— Невтручання — наш основний принцип, а ви не зовсім розумієте специфіку роботи спостерігача. Ваша манна каша не вписується в природні умови життя на Араї.

У сірих Маріїних очах спалахнули недобрі вогники:

—  І що ще я роблю «не так»?

— Не можна так вільно поводитися з живими істотами. Хто годуватиме це колюче опудало, коли ви залишите планету?

— Ви.

— Чому я? — здивувався Конов.

— Якщо цей фіалковий приповзе до вас із переламаними колючками, ви пошлетеся на невтручання? Навіщо ви діставали делар для «красунь»? Це теж втручання! Навіщо приманювали хмари до станції?! Якщо я вам заважаю, так і скажіть, а ваші туманні пояснення тут ні до чого!

Марія вискочила з лабораторії, Конов спантеличено подивився їй услід, а Кіб відібрав у чагарника ложку й підштовхнув його до виходу.

Тепер Марія не пішла до лісу, а попрямувала просто до кар’єру. Поки Конов збирав каміння в такій кількості, щоб вистачило завалити кар’єр, Марія навіщось вовтузилася з давно зупиненим транспортером. Власне кажучи, вовтузився більше Кіб, Марія давала поради, а зацікавлені хмарки товклися в повітрі й тріскотіли, як могли.

Марія хотіла дізнатися, що саме привертає «красунь» до кар’єру. Піщані бурі нуртували тут з особливою люттю, але щойно вітер втихав, бодай одна «красуня» неодмінно з’являлася біля транспортера.

Коли Кібові нарешті вдалося завести й відігнати вбік транспортер, Марія озброїлася звичайною лопатою і почала розкопки. Кіб довго спостерігав, потім спробував висловити своє розуміння, але отримав круту відсіч і здійснив вчинок, правилами роботехніки не передбачений: пішов скаржитися. Він розшукав Олександра Конова, відвів його подалі від зграйки «красунь» і суто конфіденційно повідомив:

— Алексе, Марія копає в кар’єрі яму, а рожеві… — тут він поглянув скоса на «красунь» і стишив голос, — …перетворюються.

Після цього переконливого зізнання Конов миттєво згорнув роботу й прибув до кар’єра мало не раніше за Кіба з Бером. Однак дістатися до колишньої стоянки транспортера виявилось неможливою річчю: там клубочились вихори пилу й без перестанку спалахували блискавки. Олександр підкликав Бера, щось прошепотів йому на вухо, пес кинувся в один бік, в інший і нарешті шаснув в самісіньку гущину розрядів.

Минуло кілька хвилин, собака не повертався. Посилився вітер, і Кіб, який підійшов ззаду, мовчки накинув на Олександра пластик, який Конов так само мовчки скинув. Він почав спускатися в кар’єр…

— Доброго ранку! — (звідки вона взялася, Конов так і не зрозумів).

— Відпочиваєте, Алексе?

Збентежена появою спостерігача Марія машинально назвала його прізвиськом, яким наділив Конова Кібер. Конов помітив за її спиною два стовпи куряви, що пританцьовували в повітрі.

— Що ви знову замислили?

Марія перехопила його погляд і озирнулася — пилові вихори враз метнулися в різні боки. Вона важко зітхнула:

— Я знову втручаюся. Там делар під товщею піску.

Пухнастий пиловий змій тихенько підкрався до Алекса й потерся об його рукав. Конов мимоволі погладив кошлаті завихрення, мов котячу шерсть. Тієї миті з кар’єру вирвалися ще чотири вихори й закружляли в танку, але слідом спустився зі схилу Бер і швидко розігнав танцюристів своїм гавкотом.

— То ви кажете, делар? — замислено перепитав Конов.

З дна кар’єру піднісся величезний сірий стовп, зігнувся в галантному поклоні й подав спостерігачеві лопату.

Дув сильний вітер, але пілот все-таки зумів посадити «Човник» і при цьому не пошкодити жодного кущика навколо.

— Так, це вона, — констатував Дон, після похмурого огляду заростів.

— Певна річ, не міг же я помилитися! — не на жарт образився пілот.

Дон промовчав, але погляд, кинутий на Ольгерда, виказав усі таємні думки щодо пілотської майстерності транспортників космофлоту. На поверхню Араї ступила косморозвідка.

Спостерігач на зустріч з нею не з’явився.