Читати книгу - "Panicoffski"

Я чи не вуса моржові навіть запустив, аби бути на нього схожим. Уяви, йому Нобелівську премію миру присудили 1983 року. Так він відмовився з Польщі виїздити, аби її прийняти, бо боявся, що комуністи назад не пустять. А він не хотів рух опору таким чином без голови лишити. Тоді президентом став. Коли я до Польщі приїхав, то його вже багато хто розлюбив: бачте, надто простий: електрик. Ґрафіті навіть величезні робили на стінах: «Больку, коню ти троянський!» Люблю я польський сенс гумору! Чекаю на зустріч із великим, що не кажи, нетерпінням. Ти ж знаєш, що вашого президента Жакаре навіть називають бразилійським Паленсою через подібність біографій?»

На терені Гервуд Гауз стояв величезний намет. Це була бізнес-конференція графства Йоркшир. Ми прибули, я взяв обидві перепустки, і якраз поспіли на передобідні дрінки. Дуже цивілізовано випили по келиху бордоського. Я не зводив очей з Фабі, але чомусь думками не міг зосередитися на ній. Піймав себе на тому, що не чую, що кажу їй, хоч мелю язиком без упину. Її відповідей теж не реєструю, а натомість чую, як якийсь добродій позаду жартує. Мовляв, у нього вдома зламалася електрична брама і він не проти, аби електрик Паленса розказав сьогодні, як її полагодити. Та ось подали печінковий паштет, а на сцену якось так, без особливого розбігу вийшов він, тільки посивілий. Сказав, що вітає бізнес (бізнес в цей час вітав-жував), що Европа — єдина, словом, що всі люди — брати й сестри. Потім сьорбнув води зі шклянки й могутньо завершив: «Політики мусять слухатися бізнесменів. Ви — люди плануваннями — люди перспективи. Навчіть цьому політиків і вимагайте від них такого мислення. Видно, що політики часто намагаються сподобатися електоратові, виборцям, а не служити великим ідеям і концепціям. Часто бачу, що політики заважають економічним досягненням, а не навпаки. Тож людям економіки я хотів би сказати: не дозволяйте цього!»

Хто міг, аплодував. Фабі чомусь плескала найбільш ентузіястично з усіх, і я сприйняв це як ще одне підтвердження, що я їй таки подобаюся. Хоча, задля справедливости, на столі теж було достатньо речей, що могли викликати аплодисменти. Це вже хто що любить, подумав я, коли усамітнився в туалеті.

Я попросив інтерв'ю польською, і виявився єдиним польськомовним прохачем. Прес-секретар повідомила мені час і місце: виявилося, що ми говоритимемо сам на сам у бібліотеці, власне, палацу онука короля. «Але ж мій фотограф теж мусить там бути!» — уточнюю. «Звичайно, ви і фотограф».

Це a trois було чудове: я, Фабі й Паленса: кохання й світова історія сплелися в клубок. Ми всілися у глибоких шкіряних фотелях. Паленса отетеріло дивився на Фабі, а я ставив йому запитання. А що б ви порадили нинішнім профспілкам? А як бачите постпрезидентську кар'єру? А що б сказав пан Паленса численним європейським інтелектуалам, які бачать духовний енерґетичний центр у Росії? Все той-таки значок «Солідарності» — на одному лацкані й образ Богоматері Ченстоховської — на другому. Не засвіти плівку, Фабі, моя любов, що, як з'ясувалося, навіть заробляла гроші фотографуванням у рідному Сантосі!

Фабі, в таксі я покладу руку тобі просто поміж ніг, я присягаюся…

Коли прощалися, Фабі витягла з торбинки компакт: «Ти знаєш Шика Буарке? Ось послухай. Я дуже люблю його пісні і книжки. Він пише й романи. Почуємося скоро. Хотіла б запросити тебе до себе, але не можу, — Нік має бути вдома. Па», — вона цмокнула мене в губи.

Я слухав першу річ альбому — A Banda — і не міг пригадати, звідки вже знаю її. Зайшов у інтернет і знайшов ефемівську радіостанцію з Ріо-де-Жанейро. Двоє презентерів жваво базікали у студії, і я намагався вхопити зміст на базі еспанської. Подекуди розмова переривалася музикою. Раптом один із презентерів сказав: «У нас в гостях — знаменитий пісняр, поета й новеліст Шико Вуарке. Ми поговоримо про його нову книжку «Будапешт»». І ось до мене вже долинає голос людини, що про її існування лише щойно довідався від Фабі, й пісні якої щойно прослухав… Шико довго розповідав про свою книжку, про інтриґу незнайомої і дивної мови, як угорська. В книзі багато його псевдолінґвістичних ідей. Я подумав: от і мені доведеться сідати за переклад. Пана Паленси гумор перекладати англійською завдає мені дискомфорту. А ще подумав, уже перед сном, що той Шико — тонкий тип: не маю сумніву, що при вивченні такої складної мови, як угорська, якщо він її дійсно трохи вчив, без славнозвісного горизонтального словника не обійшлося.

Мені наснилася Красна площа в Москві. На мавзолеї Леніна великими золотавими літерами написано: «ЕВІТА». Перед ним роблять кола матері з Пляса де Майо: «Вова, поверни нам синів!» Раптом до центру кола виходить Болек Паленса, виливає собі на голову каністру бензини й чиркає запальничкою. На урядову трибуну на мавзолеї вибігає мумія Ілліча: «Тавагіщі, ета — чьогт знаєт что!»

Уривки з інтерв'ю Освальда Панікоффскі з Болеславом Паленсою

Надибав те інтерв’ю — хай говорить кумир Освальда — Болеслав Паленса:

— Не може бути повернення до комунізму! Це — неможливо. Нинішні комуністи — це давно вже капіталісти. В них з’явилися великі гроші, багато приватної власности, проти якої вони начебто «борються»! Ясно, що жодному новому Леніну вони своїх капіталів не віддадуть. Ці комуністи захищатимуть капіталізм більше, ніж Ленін захищав комунізм.

Якби мене обрали, то я б хотів, мрію, колись стати президентом всієї Европи. Я цю Европу називаю не Европейською Унією, а Сполученими Штатами Европи. Саме Сполучені Штати — це є моя модель Европи. Лишень побоююся, що й Росія має сьогодні суперінтеґраційну концепцію, подібну до моєї. Однак Росія в ідеалі хотіла б Европи, яка називалася б Сполученими Штатами Російської Европи. Мусимо цьому щось протиставити, бо для таких вартостей, для такого завдання в Росії просто нема від чого кінчати, скажу так — по-молодіжному. Тобто Росія не має таких пропозицій, що могли б нас задовольнити. Захід їх має, тому мають бути