Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чудово! — скрикнув Чжень Шиїнь, вислухавши друга. — Я завжди говорив, що ви, брате мій, не з тих, кому довго не вдасться піднятись. І ці вірші — добрий знак. Упевнений, незабаром ви піднесетеся в надхмар’я. І заздалегідь вітаю!
Цзя Юйцунь осушив келих, наповнений Чжень Шиїнем, і з зітханням мовив:
— Не подумайте, що я базікаю сп’яну! Але за своїми знаннями я цілком гідний бути серед тих, що складають іспити в столиці! Тільки переписуванням паперів не зібрати грошей на поїздку й дорожні витрати.
— Чому, брате мій, ви раніше про це не сказали? — перебив його Чжень Шиїнь. — Я давно хочу вам допомогти, але все не випадає нагоди завести про це мову. Талантами, зізнатись, я не володію, але мені відомо, що таке справедливість і благодіяння. Наступного року в столиці відбудуться іспити. Вам треба терміново туди вирушити й неодмінно домогтися успіху, інакше всі ваші зусилля пропадуть марно. Дорожні витрати я беру на себе — може, хоч цим віддячу долі за дружбу з вами, якої недостойний.
Він негайно ж наказав хлопчикові-служнику впакувати дві зміни зимового одягу, приготувати п’ятдесят лянів срібла і сказав:
— Дев’ятнадцятого числа щасливий день, найміть човен і вирушайте на захід. І якщо ви підніметеся й майбутньою зимою ми зустрінемось, яка це буде для мене радість!
Прийнявши подарунки, Цзя Юйцунь дуже стримано подякував, а сам продовжував пити вино, розмовляти й жартувати. Друзі розійшлися лише з настанням третьої варти[18].
Провівши Цзя Юйцуня, Чжень Шиїнь одразу ж ліг спати й прокинувся пізно, коли сонце вже було високо.
Він вирішив негайно ж написати до столиці рекомендаційного листа знайомому чиновникові, щоб Цзя Юйцунь міг у нього зупинитись. Одначе посланий за Цзя Юйцунем служник, повернувшись, доповів:
— Чернець сказав, що пан Цзя Юйцунь на світанку відбув до столиці та звелів вам передати: «Вчена людина не вірить у щасливі або нещасливі дні. Для неї головне — справа. Жаль, що не встиг попрощатися з вами».
Довелося Чжень Шиїню вдовольнитися цією відповіддю. Непомітно настало Свято ліхтарів. Чжень Шиїнь звелів служниці Хоци повести малу їнлянь на вулицю помилуватися новорічними ліхтариками. Опівночі служниця відійшла з нужди, залишивши їнлянь біля якогось будинку, а коли повернулася, дівчинки не було. Хоча шукала її до ранку, але так і не знайшла. Повертатися додому вона побоялась і втекла в село.
Тим часом, бачачи, що служниця з дочкою довго не повертається, Чжень Шиїнь послав людей на пошуки. Незабаром вони прийшли й повідомили, що тих і сліду нема.
Легко зрозуміти горе батьків, у яких пропало єдине дитя! Дні й ночі вони плакали, зовсім себе змучили. Через місяць занедужав Чжень Шиїнь. Нездужала й пані Чжень — не минало й дня, щоб вона не запрошувала лікаря або ж не займалася гаданням.
Трапилося так, що на п’ятнадцятий день третього місяця чернець у храмі Гарбузової горлянки з необережності перекинув під час жертвопринесення світильник, і в ту ж хвилину зайнявся папір у вікні[19]. Може, так було завгодно долі, але у всіх сусідніх будинках були дерев’яні стіни й бамбукові огорожі, тому полум’я миттєво охопило вулицю. Пожежа вирувала всю ніч, солдати, що нахопилися, зробити нічого не могли, і загинула велика кількість людей.
Будинок Чжень Шиїня поруч із храмом умить перетворився на купу попелу й черепиці. На щастя, сам він і дружина вціліли. Спотикаючись, бродив Чжень Шиїнь навколо згарища й гірко зітхав.
Вони порадились із дружиною й перебралися в село. Але, як на зло, останні роки в тих краях були неврожайними, та ще й з’явилися розбійники, з якими навіть урядові війська не могли впоратися. Довелося Чжень Шиїню собі в збиток розпродати майно й разом із дружиною та двома служницями переїхати в інше село, до тестя.
Тесть Чжень Шиїня — Фен Су був уродженцем округу Дажучжоу й, хоча займався тільки землеробством, нажив чимале багатство. Він не дуже зрадів зятеві, який потрапив у скрутне становище. Добре ще, що Чжень Шиїнь виручив трохи грошей од продажу майна. Гроші він оддав тестеві й попросив купити для нього будинок і клаптик землі, щоб якось прожити. Одначе Фен Су обдурив зятя — купив погану ділянку землі й напіврозвалену халупу, приховавши частину грошей.
Чжень Шиїнь, людина освічена, що не звикла до господарства, через рік-два зовсім зубожів. Фен Су обходився з ним чемно, але позаочі любив позлословити, що, мовляв, зять його ледачий, не вміє жити, що йому тільки б смачно попоїсти та солодко попити.
Ці балачки доходили до Чжень Шиїня й дуже його засмучували. У пам’яті ще були живі картини минулих років. Посудіть самі, як воно людині в похилому віці витримувати один за одним удари долі?
І Чжень Шиїнь тепер усе частіше думав про смерть. Одного разу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.