Читати книгу - "Рексьо і Пуцек"

Аж тоді я довідався, що мій Тупі ходить у гості в Грубно, і таксик пригощає його своїми котлетками, а його господиня так полюбила мого Тупі, що хоче навіть залишити в себе. А найкумедніше було те, що мого Тупі, невдалого шпіца, вона мала за сибірську лайку і назвала його Морозом! А моєму Тупі байдуже було до всього того — він навіть любісінько крутив хвостом, коли його називали зовсім чужим ім’ям.

Відтоді ми обоє — і я, і хазяйка таксика — не хвилювалися, коли наші собаки довго не верталися додому. Ми були певні: втікач або гостює у свого друга, або ж на полюванні.

Минуло літо. Коли почалися осінні заморозки, Джіммі, певно, вирішив, що погода не дуже сприятлива для далеких прогулянок пішки. Та розлучатися з Тупі йому не хотілось, і тому він став їздити до нього. Авжеж, їздити!

Таксик знав про те, що городник із Грубно щодня привозить на базар до нашого містечка овочі. З оцим городником він і приїздив. Залазив до нього на воза і їхав собі аж до міста. І тоді на нашому подвір’ї починалися веселощі!

Іноді Тупі водив таксика на звалище за казармами, де збиралося найкраще собаче товариство. І лише там Джіммі показував, на що він здатний. Гавкав він так, що навіть добермана Лорда, відомого своїм голосом усьому місту, — і того заглушував!

Але траплялося, що в розпалі веселощів таксик ураз замовкав і чимдуж мчав до ринку. Він біг, щоб не запізнитися. Розумний пес добре знав, коли городник повертається додому.

Настала весна, розпочався сезон полювання на кроликів. Припинилися навіть взаємні візити. Цілими днями чатували друзі біля кролячих нір.

Інколи я спостерігав за ними. Таксик, слід сказати, був дуже терплячий. Лише справжній друг міг бути такий поблажливий. Подумайте самі. Мій Тупі вважав, що полювати — це ганяти дичину. Ганяти галасливо — з гавкотом, вищанням, завиванням.

Тільки-но він помічав кролика, одразу ж стрімголов кидався навздогін. Найчастіше все закінчувалося тим, що кролик у найнесподіваніший момент примудрявся шмигнути, в нору — просто-таки перед носом у мисливця мовби провалювався крізь землю. Тупі це завжди страшенно прикро вражало. Він скавулів, жалібно повискував, та кролик уже зник…

Джіммі, навпаки, підкрадався до кроликів потихеньку. Він умів також діставати їх із нір. Тупі своїм гавкотом лише полохав дичину, заважав таксикові полювати.

А проте я ніколи не бачив, щоб Джіммі бурчав на Тупі або вишкірявся на нього. Єдине, що він робив, — це тихенько тікав од приятеля на другий схил пагорка і там чатував на кроликів, яких Тупі виганяв з нір своїм гавканням.

Так оця нічим не потьмарена собача дружба тривала два роки.

Якось Тупі вирушив на полювання і не вернувся. Його не було цілу ніч. Вранці він примчав захеканий, брудний, із закривавленими лапами. Він розпачливо скавулів. Усім своїм виглядом він ніби говорив: щось скоїлося! Щось таке, чому він сам не дасть ради. Він стрибав навколо мене і тягнув до самої хвіртки. Я зрозумів, що повинен іти з ним.

Ми вийшли на вулицю. Тупі то забігав уперед, то вертався, лизав мені руки, квапив.

Дійшли ми з ним нарешті до яру, де розвелося безліч кроликів. Тупі зупинився над свіжою норою. Він нюхав, копав і весь час тихенько скавулів.

Я одразу ж здогадався, що тут сталося. Джіммі заліз у нору, і його засипало землею. Тупі не зміг сам відкопати свого друга і покликав мене на допомогу.

Збігав я додому по лопату. Довелося довгенько-таки покопати. Нарешті з-під землі почулося придушливе хрипіння. Тупі плакав од радості. Він схлипував, як людина.

Таксик уже ледве дихав. Я відніс його до струмочка, що біг яром, обмив. Бідолашний пес розплющив очі, але не міг ані поворухнутись, ані підвестись. Я робив усе, що вмів, для його порятунку. Коли це дивлюся — мій Тупі схопився і стрімголов помчав кудись.

Рятуючи таксика, я не помітив, скільки минуло часу, поки вернувся Тупі. А прибіг він не сам — з ним на дрожках приїхала з Грубно хазяйка Джіммі. Тупі, мабуть, не був упевнений, чи добрий я лікар, і привіз її, щоб вона теж рятувала його приятеля.

Таксика забрали додому, і відтоді Тупі переселився до Грубно. Аж коли Джіммі став одужувати, Тупі прибіг додому. Вигляд у нього був такий радісний, що кожному було зрозуміло — його друг видужав!

Минуло кілька днів, і друзі прийшли вдвох. Таксик був цілком здоровий.

І тоді сталося несподіване.

Джіммі ніколи не був надто ласкавий зі мною. Правда, він ввічливо махав мені хвостом і дозволяв погладити себе, та й усе. А тут він заліз до мене на коліна і став лизати мені щоку!