Читати книгу - "Віннету І"

повністю вимерли від епідемій віспи та холери, привезених європейцями. ">[17] і не зірвали з моєї голови волосся разом зі шкірою. То було до чорта неприємне відчуття для мене, але я його успішно пережив! А потім я пішов до Теками і купив собі новий скальп, качка б його копнула. Його називають перукою, і заплатив я за нього товстим оберемком бобрових шкірок. Але це не страшно, бо нова шкіра значно зручніша за стару, особливо влітку. Можу знімати її, коли пітнію!

Сем повісив капелюха біля зброї і причепив перуку назад собі на голову. Тоді зняв плаща і повісив його на бильце стільця. Цей плащ не раз зашивали, накладали одну шкіряну латку на другу, і через це одяг став таким штивним і товстим, що навряд чи його пробила б стріла індіанця.

Тепер ми побачили тоненькі і кривуваті ніжки мисливця. Верхня частина тіла визирала зі шкіряної камізельки. За поясом у нього були ніж і два пістолети. Перш ніж сісти на стілець, він подивився на мене і на господиню хитрим поглядом, а тоді запитав:

— Чи міледі не хотіла би ще до того, як ми почнемо їсти, сказати цьому ґрінгорну, про щó власне йдеться, щоб мене качка копнула?

Вираз «щоб мене качка копнула» належав до його слів-паразитів. Господиня дому кивнула, повернулася до мене і показала на молодого гостя.

— Ви, мабуть, ще не знаєте, сер, що містер Блек — ваш наступник?

— Мій нас-тупник? — видусив я зі себе вражено.

— Так і є. Оскільки сьогодні ми святкуємо ваш від’їзд, то мусили подбати про нового вчителя.

— Мій від’їзд?

Сьогодні я дякую долі, що в той момент мене не сфотографували, бо навряд чи здивування додало моєму обличчю благородного виразу.

— Так, ваш від’їзд, сер, — кивнула вона з доброзичливою посмішкою, яка мені здалася цілковито недоречною, бо самому мені було зовсім не до сміху. — Взагалі-то пасувало би звільнити вас, — додала вона. — Але ми так добре ставимося до вас і не хочемо завдавати вам прикрості. Нам дуже прикро відпускати вас, але ми бажаємо вам усього найкращого. Вирушайте з Богом завтра!

— Вирушати? Завтра? Куди? — я з великими труднощами видушував зі себе слово по слову.

Тут Сем Гоукенс, який стояв за мною, поплескав мене по плечу і засміявся.

— Куди? Зі мною на Дикий Захід! Ви ж блискуче витримали свій іспит, ги-ги-ги! Інші землеміри вирушають завтра і не будуть чекати. Ви обов’язково маєте поїхати з нами. Дік Стоун, Вілл Паркер і я, ми будемо провідниками і їдемо догори, в Канаду, а потім до Техасу. Чи ви хотіли б далі сидіти тут і залишитися ґрінгорном?!

Нарешті полуда з моїх очей спала. Усе було давно вирішено. Землемірство, геодезія, можливо, робота на будівництві великої дороги — усе було заплановано. Яка радісна новина! Мені навіть не потрібно питати: мені все пояснили ще до того, як я поцікавився, а мій добрий старий містер Генрі підійшов до мене і взяв за руку.

— Я ж вам уже казав, за щó я вас так люблю. Ви тут працюєте у чудових людей, але посада домашнього вчителя — не для вас, сер, зовсім не для вас. Вам потрібно на Захід. Саме тому я звернувся до фірми «Атлантік енд Пасіфік Компані», щоби вас перевірили без вашого відома. Ви чудово витримали іспити. Ось повідомлення про призначення на посаду!

Він дав мені папір. Коли я зиркнув на нього і побачив суму свого майбутнього заробітку, то в мене очі полізли на лоба. А він тим часом продовжував:

— Вам доведеться багато їздити верхи. Отже, вам знадобиться добрий кінь. Я купив рудого огира, якого ви самі приручили. Тепер він ваш. І зброя вам також буде потрібна. Я дам вам старий карабін, мені його більше не треба, але ви влучатимете з нього завжди в саме яблучко. Що ви на це скажете, сер?

Спершу я не міг і слова сказати. А коли дар мови знову повернувся до мене, то я спробував було відмовитися від подарунків, та мені не вдалося. Ці добрі люди рішуче налаштувалися зробити мене щасливим, і їх би глибоко образило, якби я таки відмовився. І щоби припинити подальші вагання, господиня дому зайняла своє місце за столом, а ми всі змушені були зробити те саме. Усі їли і мовчали про мої справи.

Вже аж після трапези я довідався про все, що мені слід було знати. Залізницю планували провести від Сент-Луїса через усю територію індіанців[18], Техас, Нью-Мексико, Арізону і Каліфорнію аж до берега Тихого океану, було складено план вивчення і вимірювання усіх ділянок дороги. Ділянка, яка припала мені та трьом іншим землемірам під керівництвом одного інженера, простягалася поміж територією джерельних вод Ред-Рівер і Кенейдіан-Рівер[19]. Троє досвідчених керівників — Сем Гоукенс, Дік Стоун та Вілл Паркер — мали привести нас туди, де ми знайдемо цілий натовп міцних вестменів, які подбають про нашу безпеку. А крім того, ми зможемо сподіватися на допомогу всіх військових підрозділів