Читати книгу - "Джек на Сході"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він сильніший за самого Аллаха?! — заокруглила очі Мейхані.
— Або все це майстерний блеф, обман, ілюзія, містифікація та підробка, — зауважив Божевільний Король.
— Саме так! — задоволено відгукнувся чаклун. — Я в жодному разі не закликаю вас недооцінювати ворога, але зайва підозріливість теж не піде нам на користь. У світлі сьогоднішньої перемоги вважаю за необхідне зробити наступну заяву: я маю намір дійти до кінця і зірвати личину з безіменного хана іфритів! Ну, а ви, молодь, зможете за одним заходом повернути дам ваших сердець.
Слухачі вибухнули бурхливими оплесками. Чарівник ще раз перевірив надійність магічного кола, попросивши Мейхані розмотати якомога більше мотузки для того, щоб вона захищала і в’ючних тварин. Джек першим заступив на варту. Коли Лагун та дівчина заснули, до Божевільного Короля тихо підповз Сем:
— Слухай, Джеку, поговорити треба.
— Давай завтра? Іди спати, тобі змінювати мене через чотири години.
— Знову вередуєш, так? Ну, будь людиною, вислухай бідолашного собаку! У мене просто язик чухається, не можу мовчати.
— Тоді інша справа, кажи.
Пес набрав повні груди повітря і змовницьки прошепотів:
— Вона в мене закохалася!
— Хто? — не зрозумів Джек.
— Мейхані, недоріка!
— Вона не недоріка.
— Та не вона недоріка, а ти. А вона — закохалася!
— З чого ти взяв? — щиро здивувався Божевільний Король. — Мейхані така добра, гарна і розумна дівчина…
— То, по-твоєму, в мене може закохатися тільки зла потвора з перекособоченими мізками?!
— Усе одно мені не здалося, що в неї така вже нездоланна пристрасть до одруження з великими собаками…
— Та я ж тобі кажу — любить! — гаряче зашепотів Сем, збуджено вимахуючи хвостом. — Я ж знаюся на жіночій психології. Ти лише поглянь, як вона на мене дивиться. А як чухає за вухами? А як вона за мене вступилася, буквально закрила грудьми? Та закохалася, втюрилася, втріскалася по вуха, можеш мені повірити!
— Ну… не знаю. Навіть якщо й так, то що з того?
— Як це «що»?! Не можу ж я залишити без уваги закохану дівчину, — хитро підморгнув Вілкінс. — Ти б завтра зайняв чимось Лагуна на годинку-другу, а я б тут… Ну, втішив, заспокоїв, приголубив…
— А як же принцеса, незрівнянна Гюль-Гюль? — спохмурів Джек.
— О, це святе! З нею я збираюся одружитися, а Мейхані — це так… на зразок закуски перед обідом. А-а-а-й! Що ти робиш, ведмедю?! Бо-о-оляче-е-е!..
Божевільний Король залізною рукою схопив пухнасте вухо болонки, скрутив його і прошепотів так, що ледве не розбудив усіх:
— Тільки доторкнися до дівчини, ловеласе нещасний!..
На ранок набурмосений Сем запевняв, що став гірше чути; і справді — ліве вухо в нього так набрякло, що здавалося удвічі довшим, ніж праве…
* * *Коли дочка лицаря перебила весь посуд і трохи видохлася, вона присіла на краєчок розкішного ліжка, розмірковуючи про своє невеселе становище. Чорний джин вмостився посеред кімнати, по-турецьки схрестивши ноги. Він тоскно скиглив якісь протяглі пісні.
— Підйом! Час братися до справ, — нарешті насмілилася енергійна Шелті. — До речі, як тебе звати?
— У мене довге ім’я — Лю-ля-ке-Баб.
— Е, зустрічалися й довші, підійде. Я стомилася слухати твої одноманітні серенади. Розважатимеш мене, не виходячи за межі дозволеного. Насамперед, принеси мені мій старий одяг. Це ж не заборонено?
— Слухаю і скоряюся, моя пані.
Вже через хвилину Шелті, сховавшись за ширмою, з насолодою одягла звичне вбрання мисливиці.
— Так, а тепер покажи мені весь палац.
— Слухаюсь і скоряюся. Іди за мною, пані.
Одним рухом джин відсунув частину стіни, відкриваючи підземний хід. Вони спустилися вниз гвинтовими сходами і цілу годину гуляли розкішно обставленими кімнатами палацу. Тут були прекрасні зали з яшмовою підлогою, мармуровими колонами і викладеними мозаїкою стінами. Багаті їдальні, де найсмачніші та найвишуканіші страви стояли просто на дорогих килимах, поміж цілих гір різних фруктів та запечатаних глеків з добірними винами. Басейни з гірського кришталю і сауни з байкальського кедру з димком пахощів і ароматами лікувальних масел. Чудові затінені спальні, мініатюрні сади з маленькими фонтанчиками. Словом, все, чого душа бажає. Шелті бентежило одне: за час прогулянки вони жодного разу не зустріли ані слуги, ані вартового чи хоча б звичайної прибиральниці.
— А де ж люди? Бо догляд за такими приміщеннями потребує величезної кількості робочих рук.
— Хан іфритів не тримає на службі людей. Вони надто вимогливі, вередливі, часто хворіють, турбуються про власні родини, і взагалі — джини самі з усім впораються.
— Дивно… і от ще: я чула, начебто кожний хан на Сході має гарем. Чому ми туди не зайшли?
— Це заборонена тема, моя пані. Про гарем не можна говорити вголос. Господар дізнається, такий скандал влаштує!.. — Лю-ля-ке-Баб навіть став менший на зріст. — Але, між нами кажучи, по-моєму, у повелителя серйозні проблеми з жінками. Він навикрадав їх стільки, що тепер не знає, як їх позбутися, і тримає усіх в одній коморі.
— Де? — вражено запитала Шелті.
— У коморі. Коли господарю набридає нова дружина, він перетворює її на черевик і ховає в комору. Вона в нас вже під саму зав’язку набита запиленими черевиками, й усі на ліву ногу.
— Та ваш хан просто хворий — так поводитися з жінками! Ну, я ним займуся! Негайно веди його сюди!
— Не можу, пані, він у від’їзді. Якщо хочете, краще поки погуляємо садком.
Нічого не поробиш. Дочка лицаря знизала плечима, відклавши засукування рукавів до більш слушного часу. Садок був такий же
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек на Сході», після закриття браузера.