Читати книгу - "Пес на імя Мані"

До того ж, він був надзвичайно розумним. Пан Ґольдштерн миттю збагнув, як тісно ми пов’язані з Мані.

— І як ти назвала нашого спільного улюбленця? — мило поцікавився він.

Я не могла спромогтися на відповідь, до мене враз дійшло, що Мані мусив раніше мати інше ім’я.

— Мані, — відповів замість мене тато.

— Он як, Мані. Це добре, навіть дуже добре! — зрадів пан Ґольдштерн. — Це ім’я подобається мені більше, аніж попереднє. Хай залишається

Мані.

Я здивовано глянула на господаря. Він видався мені неймовірно розумним. Я теж вважала, що Мані нізащо не можна міняти ім’я.

Пан Ґольдштерн повів нас до вітальні. Він розповів, що разом з Мані потрапив в автоаварію за кілька кілометрів від того місця, де мешкаємо ми. Він зазнав досить важких поранень і був без свідомості, отямився аж у лікарні. Свого лабрадора з того часу не бачив.

Панові Ґольдштернові довелося пролежати в лікарні декілька місяців, потім він розшукував собаку, але ніхто нічого про Мані не чув.

— Мані, видно, намагався дістатися своєї домівки, але на нього, вочевидь, напав інший пес, він доповз до нашого садка, — і я розповіла привітному господареві все, що знала про Мані. Навіть про те, як він ледь не втопився. А про те, що лабрадор ще й розмовляти вміє, я, звичайно, промовчала. Хоч і мала відчуття, що панові Ґольдштернові можна довіряти, та хтозна…

Господар підвівся зі свого крісла й підійшов до мене. Щойно тепер я помітила, як важко йому ходити, не інакше, наслідок нещасного випадку на дорозі. Він узяв мене за руки і вдячно глянув у вічі.

— Я такий радий, що ти знайшла нашого улюбленця. Я знаю, що йому дуже добре живеться у тебе. Мені з серця наче камінь спав.

Я зашарілася.

— Я дуже, дуже люблю Мані, — пробелькотіла я ніяково.

— Я це відчув, тому так тішуся. Мені ще доведеться пройти не один курс лікування, незабаром я знову лягаю на кілька тижнів до реабілітаційної клініки. Для мене величезна полегша, що ти й надалі зможеш потурбуватися про Б… я хотів сказати, про Мані. Звісно, усі витрати я компенсую…

Мені аж серце зайшлося від бурхливої радості, та потім стало шкода цього чудового чоловіка.

— Ви, мабуть, дуже тужили за Мані? — запитала я.

— Ще й як, — зітхнув пан Ґольдштерн. — Хочу тебе попросити про одну послугу. Чи не могла би ти раз на тиждень провідувати мене у клініці разом з Мані? Мій шофер забиратиме вас, а потім відвозитиме додому.

— Охоче, — швидко погодилася я, бо щиро хотіла допомогти чоловікові, який усе більше мені подобався.

Пан Ґольдштерн обернувся до мого тата:

— Ви нічого не матимете проти, щоб собака зостався у вас, а Кіра з Мані раз на тиждень провідували мене? Усі кошти я візьму на себе. Я маю на увазі ваші клопоти, минулі та майбутні…

Тато в’яло запротестував, мовляв, фінансові компенсації цілком зайві. Але пан Ґольдштерн категорично наполіг на своєму. Я з подивом помітила, яка він владна людина, і вже раділа можливості навідувати його в клініці. Пан Ґольдштерн дуже відрізнявся від усіх тих людей, яких я знала. Раптом він видався надзвичайно втомленим. Мабуть, розмова знесилила його, а ми й не зауважили того.

Моя тітонька запропонувала збиратися додому. Пан Ґольдштерн не заперечував. Мані на мить обережно поклав йому голову на коліна. Пес відчував нездужання свого колишнього господаря. Пан Ґольдштерн теленькнув дзвоником, і на порозі миттєво з’явилася покоївка. Ми попрощалися, а служниця провела нас до дверей.

Ми відвезли тітоньку до її помешкання, а самі подалися додому. Доки тато розповідав мамі про події того дня, ми з Мані помчали до лісу.

Я мала стільки запитань!

Нарешті ми дісталися нашої схованки. Я відгорнула гілки, що затуляли вхід до гроту, і ми заповзли до печерки у хащах.

Опинившись усередині, я почула голос Мані.

— Я радий, що ви з паном Ґольдштерном знайшли порозуміння. Він чудова людина. Я багато від нього навчився.

Я була вражена — то й Мані колись доводилося вчитись! Ну, звісно ж. Мудрецями не народжуються.

— Скажи, чому ти ніколи не розповідав мені про пана Ґольдштерна? — не стримала я цікавості.

— Ми ж постановили розмовляти тільки про гроші, — відповів пес.

— Твоя правда, але хіба ти не тужив за господарем? — недовірливо запитала я.

— Після аварії я був певен, що мій господар загинув, — пояснив Мані. — Усюди кров, а він лежав без ознак життя. Мені теж паморочилося в голові, я відповз під кущ і знепритомнів. Спав, мабуть, дуже довго, бо коли прийшов до тями, на дорозі вже не було ні авто, ані мого господаря. Я й не сподівався коли-небудь побачити його знову.

Тепер мені дещо прояснилося.

— Повернімося до проблеми грошей. Більше жодних зайвих балачок, — вів далі Мані. — Як захочеш довідатися щось іще, запитаєш мого пана, коли побачимося наступного разу.

Я не мала жодного бажання розмовляти про гроші. Стільки цікавого трапилося! А ще мені кортіло скористатися нагодою і випитати Мані про його уміння розмовляти.

Проте голос Мані прозвучав дуже категорично.

— Подбаймо про те, щоб у твоїх батьків поменшало фінансових проблем. Але спершу повторимо пройдений матеріал. Як просуваються справи з альбомом бажань?

Я почервоніла.

— Уже завела, — почала я. — Мені бракує відповідних картинок ноутбука та краєвидів Сан-Франциско для альбому. І для касеток — також. Я цілком про них забула.

Мані докірливо зиркнув на мене і невблаганно продовжував допитуватися:

— Займалася візуалізацією? А що з журналом досягнень? Робила учора записи?

— Учора я мала інші клопоти… — пробурмотіла я. — Боялася тебе втратити і не могла ні на чому іншому зосередитися.

— Розумію, — кивнув Мані. — Та саме такої помилки допускаються багато людей, яким бракує грошей. Вони мають стільки нагальних справ, що їм ніколи подбати про важливі речі.

— Не розумію, — обурилась я — Що може бути важливішого за спробу зберегти тебе?

— Я вже сказав, що розумію тебе, — нетерпеливився Мані. — Мене цікавить інше: що ти робила до появи своєї тітоньки? Яку відмовку знайдеш цього разу?

— Сяяла від щастя, що зможу заробляти купу грошей, вигулюючи Наполеона, — буркнула я.

Мані серйозно глянув на мене.

— Мушу дати тобі три дуже важливі поради: по-перше, ти повинна дотримуватися виконання своїх рішень, навіть якщо на твоєму шляху постають перешкоди. За сприятливих умов і дурень впорається з поставленими завданнями. Характер проявляється тоді, коли виникають справжні проблеми. Лише одиниці здатні на це. А деякі люди, які заробили особливо багато грошей власною працею, зуміли навіть досягти найвизначніших успіхів у найскрутніші моменти свого життя.

Я замислилася. Десь я вже таке чула… Хто мені казав? Та звісно, хто! Марсель! Згадалася його загадкова друга порада: «Кожен зуміє заробляти гроші, коли все йде гладко, а ось коли трапляються перепони, тоді й виявляється, хто цього гідний, а хто — ні». Мені ще вчитися і вчитися…

Мані схвально кивнув.

— Проблеми будуть завжди, та, незважаючи на них, треба щоденно робити справи, важливі для твого майбуття. Це не займе і десяти хвилин, однак саме вони визначальні для тебе. Більшість людей застрягають там, де почали, тільки тому, що не скористалися своїми десятьма хвилинами і завжди сподівалися на зміну життєвих обставин, не помічаючи, що змінюватися