Читати книгу - "Більшовицько-марксистський геноцид української нації"

Однак усі мої звернення до громадськості і, насамперед єврейської, звучали як «голос вопіющого в пустелі», — ніхто не бажав його чути. Минуло кілька років, і сталося те, що повинно було статися, — захоплення влади фашиствуючим Хабадом.

…Я — український еврей-антинацист, який боровся і боротиметься з єврейським фашизмом до останньої краплі крові, поки не загине останній іудей-на-цист, який бенкетує і хуліганить сьогодні на моїй землі».

Після публікації цієї статті на Ходоса було вчинено кілька замахів, і він якимсь чудом залишився живим. А «Сільські вісті» спробували закрити.

* * *

Це дуже нагадує розправу вітчизняних і закордонних сіоністів із найбільшим в Україні приватним вищим навчальним закладом Міжрегіональною Академією управління персоналом (МАУП) і її засновником, постійним керівником Георгієм Щокіним.

Упродовж багатьох років Академія проводить величезну роботу із дослідження сіоністських злочинів в Україні та у світі, видає книги про сучасний і колишній сіонізм вітчизняних і закордонних авторів, тут регулярно відбуваються всеукраїнські і міжнародні науково-практичні конференції із дослідження сіонізму.

За останні роки керівники МАУП стали ініціаторами створення нової Консервативної партії, що брала участь у Парламентських виборах 2006 року.

У 2004 р. Г. Щокін видав книгу «За кого ж голосувати? Спроба відвертої відповіді», присвячену президентським виборам і проблемам сіонізму. У ній він зокрема розповів, як кучмівський режим намагався знищити МАУП.

Відомості про роботу Щокіна над зазначеною книгою просочилися в сіоністські угрупування, які відразу почали шантажувати його, погрожувати розправою, якщо він не відмовиться від її видання. Однак автор не налякався погроз сіоністів і книгу видав. На нього вчинили замах.

Вранці в день виходу тиражу книги сіоністи здійснили свої погрози: троє молодих здорових дебілів напали на Щокіна і почали бити його бітами з очевидною метою убити. Нападники отримали відсіч, якої не очікували, і швидко змилися. Але з покаліченою бітами головою Щокіну довелося лягти в лікарню.

Кількаразові звернення в міліцію, прокуратуру виявилися марними: бандитів не знайшли та й не шукали.

Зате розгорнувся новий виток репресій проти Академії, яку звинуватили у всіх смертних гріхах. Замучили постійними перевірками, оглядами, закрили низку її філій у регіонах, позбавили ліцензії, затягали по судах. Справа набула державного характеру найвищого рівня і мала міжнародний резонанс. Урядові сіоністські угрупування США й Ізраїлю зажадали ліквідувати МАУП, «стерти з лиця землі». І цій лютій багаторічній війні українського і міжнародного сіонізму з Академією не видно кінця. До неї активно включився і новий київський мер Леонід Черновецький, який заявив: «Кожен українець, що вживає слово «жид», є мерзота». Але оскільки кожен українець вживає це слово то, на думку нового київського мера, весь український народ є мерзота, тобто — зневажені гої. А оскільки всі народи або їхня переважна більшість теж уживають це слово в тому ж значенні, то усі вони теж мерзота.

Схожих прикладів розправи сіоністів зі своїми супротивниками, чи то з євреями, чи то з представниками інших національностей, повно і в Україні, і в інших країнах за всіх часів.

* * *

Отже, справи з сіонізмом у Росії й в Україні дуже схожі. Істотна різниця, мабуть, тільки в тому, що в російському Парламенті сіоністи ще не становлять більшість, а в Україні давно вже немає українського, а є ворожий антиукраїнський Парламент. І стає зрозуміло, чому він настільки приховує, засекречує свій національний склад, що провів навіть суцільну денаціоналізацію всієї країни.

Усі якось забули про більшовицький сіонізм, що владарював за часів СРСР. Можливо, це пояснюють тим, що нинішня сіоністська влада зовні зовсім не схожа з більшовицькою, не ототожнює себе з марксизмом. Однак у цьому немає нічого дивного, якщо згадати слова Леніна:

«Маркс вчив нас, що теорії мають фіктивну, чисто робочу ціну. Сформована в Росії ситуація змусила мене скористатися комуністичною ідеологією, щоб сховати мої справжні наміри.

Можливо, за інших обставин я використовував би іншу доктрину. Зрештою, Маркс був усього лише жидівським буржуа, його мозок просочений пивом і гегельянством…

…Російська революція цілком спростувала пророцтва Маркса…

…Люди є боягузливими дикунами, які потребують управління такої креатури, як я. А все інше є балаканиною — література, філософія і схоже сміття, потрібне лише для дурнів. А якщо дикуни є ще й злочинцями, то найвищим ідеалом для кожного уряду є перетворення країни на один величезний тюремний заклад. Стара царська каторга останнє слово політичної мудрості. Моєю мрією є перетворення Росії у величезну в'язницю…»

От вам марксизм-ленінізм зі своїм справжнім, розсекреченим звіриним сіоністським обличчям. Леніну було абсолютно байдуже, під якою личиною ховати від «дурнів» свою сіоністську пику — під марксовими казочками про світове панування пролетарів або будь-якими іншими, аби ці «боягузливі дурні» гої не помітили.

Сучасні сіоністи діють за ленінськими завітами: на їхніх прапорах немодний нині більшовизм-ленінізм-марксизм навіть не згадано, замінено іншими, більш сучасними «-ізмами», під якими ретельно схована та ж сіоністсько-ленінська пика.

Ці ленінські одкровення дуже нагадують гітлерівські. У свій час фюрер заявив: людська маса — це дурна тваринна череда, з якою умілий, мудрий вождь може діяти усе, що захоче, — вити мотузки, в'язати вузли, насилувати, різати на шматки тощо, а вона у відповідь буде лише радісно мукати та звеличувати до небес свого улюбленого, обожненого кумира.

Як не прикро, історія це підтверджує. Узяти того ж Леніна: скільки цей нелюд приніс горя, страждань, скільки крові пролив, скільки мільйонів замучив, але ті, які залишилися жити, величезними юрбами валили до його трупа, виставленого в Будинку Рад, у люті морозні ночі безперервно мерзнули біля багать, аби дочекатися своєї черги глянути на нього, пролити сльозу за так рано померлим, за тим, хто не встиг їх замучити. А в наступні десятиліття черга в Мавзолей завжди була довшою, ніж за дефіцитними товарами в сусідній ЦУМ.

Таких прикладів в історії повно. Так уже повелося, що люди обожнюють своїх катів. Правда, буває і навпаки, коли вони перемагають це своє обожнення, то в божевіллі страчують, рвуть їх на шматки.

* * *

Відродження ізраїльської держави дало надію євреям усього світу повернутися нарешті на свою історичну батьківщину, у свою землю обітовану, про що вони мріяли, скитаючись чужими країнами впродовж тисячоліть.

Та це б порушило плани сіоністів через їхнє прагнення до світового панування: адже в США, Росії, Україні, інших великих і малих країнах світу сьогодні не було б жодного сіоніста, а отже, і