Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

«Господи, нахуй, Боже!» сказав мій адвокат. «Ми потрапили в машину часу!»

Важкі руки схопили нас за плечі. Я якраз вчасно сховав люльку для гашишу. Громили протягнули нас через фойє і потримали ще деякий час перед входом, поки не подали нашу машину. «ОК, а тепер зникніть,» сказав чувак у темно-червоному смокінгу. «Валіть поки зуби цілі. Якщо у Деббі такі друзі як ви, то у неї більші неприємності, ніж я думав.»

«Це ми ще побачимо!» кричав мій адвокат поки ми від’їжджали. «Ти йобаний параноїдальний висерок!»

Я направив тачку в напрямку казино «Цирк» і припаркувався біля заднього входу. «Це те місце,» сказав я. «Де нас ніхто не буде зайобувати.»

«Де ефір?» спитав адвокат. «Цей сраний мескалін взагалі не рубає.»

Я дав йому ключ від багажника а сам запалив люльку з травою. Він повернувся з пляшечкою ефіру, відкрив її, потім налив трішки в хустинку, підніс до носа і глибоко вдихнув. Я намочив інший носовичок і затягнувся випарами. Запах був неймовірний. Згодом ми вже тяглися вгору по сходам в напрямку входу, по-дурному гигочучи і підтримуючи одне одного, неначе п’яниці.

В цьому головна перевага ефіру: завдяки йому починаєш поводитись наче сільський пияк з якогось ірландського роману… повна втрата базових рухових навичок: затуманений зір, втрата рівноваги, дерев’яний язик – розрив усіх зв’язків між тілом та мозком. Найцікавіше те, що мозок продовжує функціонувати більш-менш нормально… лишається лише спостерігати за своєю поведінкою, але неможливо її контролювати.

Наближаючись до турнікету на вході в «Цирк», знаєш, що потрібно заплатити два долари, інакше тебе не впустять всередину… але, підійшовши до місця, все стає з ніг на голову: ти не правильно оцінюєш відстань до турнікету і б’єшся об нього, падаєш назад і хапаєшся за якусь літню жінку, щоб не впасти, якийсь сердитий мудак штовхає тебе і ти думаєш: Що тут відбувається? Що взагалі відбувається? Потім ти чуєш своє варнякання: «Пси б трахнули Папу Римського, це не моя вина. Обережно!.. Чому гроші? Мене звуть Брінкс; Я народився… народився? Викиньте вівцю за борт… жінок та дітей до броньованої машини… наказ Капітана Зіпа.»

Чорт, цей клятий ефір – наркотик для тіла. Головний мозок неспроможний керувати спинним. Руки хаотично теліпаються, не в змозі дістати гроші з кишені… з рота виривається шипіння й невиразне гиготіння… постійна ідіотська посмішка на мармизі.

Ефір - ідеальний наркотик для Лас-Вегасу. В цьому місті люблять п’яних. Свіже м’ясце. Тож вони проштовхують нас через турнікет всередину.

«Цирк» - це те, чим би займався весь прогресивний світ суботніми ввечорами, якби нацисти виграли війну. Це Шостий Рейх. Перший поверх заставлений столами для різноманітних ігор, як і в будь-якому іншому казино… але над усим цим - чотири поверхи карнавального безумства в стилі польського ярмарку. Прямо над ігровими столами летючі брати Каразіто виконують свої повітряні трюки з чотирма росомахами і шістьма сестрами-німфетками з Сан-Дієго… ти сидиш собі на першому поверсі, граючи в блек-джек, ставки підіймаютья, аж раптом бачиш як над головою пролітає напівоголена чотирнадцятирічна дівчинка, яку переслідує росомаха, котру ні з то, ні з сього перехоплюють два поляки, розмальовані срібною фарбою… обоє хапають росомаху і починають стрімко падати вниз на столи, але їх затримує сітка; вони розділяються і летять під дах у різних напрямках і вже мають ось-ось знову впасти, як раптом їх підхоплюють в повітрі три кореянки і закидають на один з балконів.

Це божевілля повторюється знову і знову, але ніхто нічого не помічає. Азартні ігри на першому поверсі тривають двадцять чотири години на добу, цирк нагорі ніколи не спить. В той же час, на всіх балконах відвідувачі займаються всіма мислимим й не мислимим формами дивних ярмаркових розваг. Збий пиріжок з сосків мужеподібної баби, отримай іграшкового козла в подарунок. Стань напроти цієї дивовижної машини, друже мій і, всього лиш за 99 центів, твоє двохсотфутове зображення з’явиться на екрані в самому центрі Лас-Вегасу. Ще 99 центів за голосове повідомлення. «Кажи, що завгодно, друже. Вони всі тебе почують, не хвилюйся. Пам’ятай, двохсотфутовий ти в центрі міста.»

Господи Боже. Я вже бачив себе лежачим в готелі «Мінт», напівсонним і ліниво виглядаючим у вікно, як раптом в опівнічному небі виникає жахливий двохсотфутовий нацистський алкаш, який волає: «Вудсток Uber Alles!»

Краще закриємо штори на ніч. Така штука може змусити наркомана стрибати по кімнаті, мов кулька для пінг-понгу. Галюцинації досить неприємні. Але через деякий час вчишся справлятись навіть з такими речами, як бачити свою покійну бабусю, котра повзе по твоїй нозі з ножем у зубах. Більшість любителів ЛСД спокійно справляються з такими речами. Але ніхто не може справитись з тим, що будь-який фрік, в якого є 1,98$, може піти в «Цирк» і раптово з’явитись у небі в центрі Лас-Вегасу, наче Бог, несучи всіляку херню, яка тільки приходить в його хвору голову. Ні, це місто не для психоделічних наркотиків. Реальність сама по собі занадто звихнута.

Хороший мескалін діє повільно. Перша година проходить в очікуванні, потім перші тридцять хвилин наступної ти проклинаєш виродка, котрий киданув тебе, тому що нічого не відбувається аж раптом БАБАХ! Диявольски яскраві кольори, дивне сяйво і вібрації… важка штука для такого місця, як «Цирк».

«Не хочу говорити,» сказав мій адвокат коли ми сіли в бар-карусель на другому поверсі, «але це місце починає мене діставати. Здається, я наповнююсь Страхом.»

«Дурниці,» відповів я. «Ми приїхали сюди в пошуках Американської Мрії і зараз, коли ми в її епіцентрі, ти хочеш піти.» Я стиснув його біцепс. «Ти маєш зрозуміти,» сказав я, «що ми намацали головний нерв.»

«Я знаю,» відповів він. «Це він заряджає мене Страхом.»

Ефір уже давно вивітрився, кислота відпустила, зате мескалін рубав шалено. Ми сиділи за маленьким пластиковим столиком і кружляли довкола барної стійки.

«Поглянь туди,» сказав я. «Дві баби трахають полярного ведмедя.»

«Будь ласка,» попросив він. «Не кажи мені таких речей. Не зараз.» Він покликав офіціантку і замовив ще двох «Диких Індиків».

«Це вже остання моя випивка,» мовив він. «Скільки грошей ти мені можеш позичити?»

«Не багато,» сказав я. «А для чого тобі?»

«Мені треба їхати,» відповів він.

«Їхати?»

«Так. Виїхати з країни. Сьогодні.»

«Заспокойся,» сказав я. «Тебе попустить за кілька годин.»

«Ні,» сказав він. «Це серйозно.»

«Джордж Метескі[6] був серйозним,» сказав я. «І ти знаєш, що вони з ним зробили.»

«Не пизди!» закричав він. «Ще одна година в цьому місті