Читати книгу - "Малюк"

Вона дивилася на мене впритул зеленими очима, а я вагався і, повагавшись, збрехав:

— Не зовсім. Тобто, звичайно, в чомусь ти таки права… Тиша, порожнеча…

— От бачиш, — сказала вона, — навіть ти не розумієш. Ну гаразд, годі про це. — Вона сіла на стіл навпроти мене і раптом, тицьнувши мене пальцем у щоку, засміялась. — Вибалакалась, і якось полегшало. З Комовим, сам розумієш, не розговоришся, а до Вандера краще з тим і не потикатися — згноїть у медвідсіку…

Напруження, що сковувало її, та й мене теж, відразу ж спало, і розмова перетворилася на легку балаканину. Я поскаржився їй на вчорашні неприємності з роботами, розповів, як Вадик купався один у цілому океані, і спитав, як просуваються квартир’єрні справи. Майка відповіла, що вони позначили чотири місця для стійбищ, місця загалом гарні, й за інших рівних умов будь-який пантіанець із задоволенням провів би тут усе своє життя, але, оскільки вся ця вигадка однаково приречена, особливо говорити нема про що. Я нагадав Майці, що вона завжди вирізнялася природним скептицизмом і що скептицизм цей далеко не завжди виправдовував себе. Майка заперечила, що зараз йдеться уже не про природний скептицизм, а про скептицизм природи, і що я — взагалі салага, мальок і, по суті, мав би стояти перед нею, досвідченою Майкою, по стійці «струнко». Тоді я сказав їй, що справді досвідчена людина ніколи не стане сперечатися з кібертехніком, бо кібертехнік є на кораблі тією віссю, довкола якої, власне, відбувається увесь коловорот життя. Майка зауважила, що більшість осей обертання є, на пробу, поняттями уявними, не більш як геометричними місцями точок… Потім ми почали суперечку, чи є різниця між поняттями «вісь обертання» та «вісь коловороту», словом, ми теревенили, і збоку, вочевидь, це виглядало досить мило, але не знаю, про що там у цей час думала Майка, а я особисто другим планом весь час прикидав, чи не зайнятися мені зараз профілактикою всіх систем забезпечення безпеки. Щоправда, системи ці були розраховані на небезпеку біологічну, і неможливо було сказати, чи підходять вони проти небезпеки некротичної, але при всьому цьому береженого бог береже, під лежачий камінь вода не тече, та й узагалі: тихше їдеш — далі будеш.

Словом, коли Майка почала позіхати і скаржитися на недосипання, я відправив її подрімати перед обідом, а сам першим ділом поліз у бібліотеку, розшукав тлумачний словник і поглянув, що таке «некротичний». Тлумачення справило на мене гнітюче враження, і я вирішив почати профілактику негайно. Попередньо, щоправда я забіг у рубку поглянути, як працюють мої хлоп’ята, і застав там Вандерхузе саме тієї миті, коли він складав акуратним стосиком свій експертний висновок. «Зараз віднесу це Комову, — оголосив він, побачивши мене, — потім дам подивитися Майці, а потім влаштуємо обговорення, як ти гадаєш? Покликати тебе?» Я сказав, що покликати, і попередив, що буду у відсіку забезпечення безпеки. Він зацікавлено поглянув на мене, але нічого не сказав і вийшов.

Мене покликали години через дві. Вандерхузе по інтеркому оголосив, що висновок прочитали всі члени комісії, і запитав, чи не хочу його прочитати і я. Я, звісно, хотів би, та профілактика в мене була саме в розпалі, сторож-розвідник наполовину випатраний, була запарка, тож я відповів, що, мабуть, не читатиму, а на обговорення прийду неодмінно, щойно покінчу зі справами. «В мене ще на годину роботи, — сказав я, — тож обідайте без мене».

Одним словом, коли я заявився до кают-компанії, обід уже скінчився, й обговорення почалось. Я взяв собі супу, сів у куточку, почав їсти і слухати.

— Я не можу прийняти метеоритну гіпотезу зовсім без застережень, — докірливо говорив Вандерхузе. — «Пелікани» чудово захищені від метеоритного удару, Геннадію. Він би просто ухилився.

— Не заперечую, — відповідав Комов, дивлячись у стіл та гидливо морщачись. — Але уявіть собі, що метеоритна атака сталася в момент виходу корабля з підпростору…

— Так, звичайно, — погодився Вандерхузе. — У цьому випадку — звісно. Але ймовірність…

— Ви мене дивуєте, Якове. В корабля вщент зруйнований рейсовий двигун. Величезна наскрізна діра зі слідами потужного термічного впливу. Я гадаю, кожній нормальній людині зрозуміло, що це може бути тільки метеорит.

Вандерхузе мав досить-таки нещасний вигляд.

— Ну… Гаразд, — сказав він. — Ну, нехай буде по-вашому… Ви просто не розумієте, Геннадію, ви не зорельотчик… Ви просто не розумієте, наскільки це малоймовірно. Саме в мить виходу з підпростору величезний метеорит величезної енергії… Я просто не знаю, з чим це можна порівняти за неймовірністю!

— Гаразд! Що ви пропонуєте?

Вандерхузе оглянув усіх, шукаючи підтримки, та, не виявивши її, промовив:

— Добре, нехай буде так. Але я все ж таки наполягатиму, що формулювання мало умовний відтінок. Скажімо: «Наведені факти змушують припустити…»

— «Виснувати», — виправив Комов.

— «Виснувати»? — Вандерхузе насупився. — Та ні, Геннадію, який тут може бути висновок? Саме припущення! «…примушують припустити, що корабель був уражений метеоритом високої енергії в момент появи з підпростору». Ось так. Пропоную погодитись.

Кілька секунд Комов міркував, ворушачи жовнами на вилицях, потім сказав:

— Згоден. Переходжу до наступного поправки.

— Хвилиночку, — сказав Вандерхузе. — А ти, Майко?

Майка знизала плечима.

— Чесно кажучи, не відчуваю різниці. Взагалі-то згодна.

— Наступна поправка, — нетерпляче промовив Комов. — Нам не треба питати думку бази, що робити з рештками. Цьому питанню взагалі не місце в експертному висновку. Треба дати спеціальну радіограму, що останки пілотів покладені в контейнери, залиті склопластом і найближчим часом будуть переправлені на базу.

— Однак… — з розгубленим виглядом почав Вандерхузе.

— Я займуся цим завтра, — урвав його Комов. — Сам.

— Може, варто було би поховати їх тут? — тихо промовила Майка.

— Не заперечую, — відразу ж підхопив Комов. — Та зазвичай у таких випадках останки пересилаються на Землю… Що? — повернувся він до Вандерхузе.

Вандерхузе вже відкрив було рота, але похитав головою і мовив:

— Нічого.

— Коротше кажучи, — сказав Комов, — це питання пропоную виключити з висновку. Згодні, Якове?

— Гаразд, — погодився Вандерхузе. — А ти, Майко?

Майка вагалася, і я зрозумів її. Якось все це відбувалося надто вже по-діловому. Правду кажучи, я й сам не знаю, як це має відбуватись, але, на мій розсуд, такі питання не можна вирішувати голосуванням.

— Чудово, — промовив Комов, ніби нічого й не сталося. — Тепер щодо причин і обставин смерті пілотів. Акт про розтин і фотоматеріали мене цілком задовільняють, а формулювання я пропоную таке: «Розташування трупів свідчить про те, що смерть пілотів настала внаслідок удару корабля об поверхню планети. Чоловік загинув раніше за жінку, встигнувши тільки стерти бортжурнал. Вибратися з крісла пілота