Читати книгу - "Анна Київська"

Ірини, що вся палала від гарячки, Анна воліла, попри негоду, їхати верхи поряд із Госленом Шонійським, до якого, незважаючи на його підозріливість та буркотливу вдачу, відчула прихильність. Гослен захоплювався її витривалістю й дивувався з того, що Анна ніколи не відмовлялася від напою з вина, меду та прянощів, у який занурювали розпечений до червоного меч. То був магічний трунок, після якого воїни стійко зносили пронизливий холод. Гослен Шонійський роздобув рецепт цього питва в одного злодійкуватого мандрівного ченця, який поділився ним з вельможею за те, що той зберіг йому життя, і тепер Гослен ревно беріг його таємницю. Перша чаша гарячої рідини зігрівала тіло з ніг до голови, друга викликала радість і робила життя прекрасним, що ж до третьої… Хоч як Анна просила, отримати третю чашу їй жодного разу не вдалося!

Валка важко просувалася цим похмурим і сумовитим краєвидом, де жили, як казала, хрестячись, Олена, самі привиди та лихі німфи. Годувальниця запевняла, нібито сама бачила, як тут блукав Святополк — убивця Бориса і Гліба, синів князя Володимира Великого. Святополк збожеволів і страждав від жахливих мук, що їх послало йому небо в покарання за його страшний злочин. Його проклята душа кружляла довкола валки, викликаючи бурі. Щоб заспокоїти духів, єпископ Готьє проказував молитви, які проганяють демонів і відсилають назад до пекла грішників.

У Празі на Влтаві була повінь; вона котила величезні брили криги, які зносили з собою все, чого діє знесла вода. Брячіслав І саме перебував на настійливе прохання папи Льва IX в короля Генріха III. Роже Шалонський та Готьє де Мо розповіли про свої злигодні єпископові Празькому. Але тому вже остогидли прохання про допомогу, з якими до нього зверталися з усіх усюд, і він не виявив своїм побратимам та нареченій короля Франції тієї шани, якої вони були гідні, а доручив опікуватися ними звичайним священикам. Через два дні, незважаючи на хворих і тривалу негоду, невеличкий загін знову вирушив у дорогу.

Вони доїхали верхи до Нюрнберга без пригод. Герцог Баварський послав назустріч майбутній королеві Франції чималий почет на чолі з міським архієпископом. Святий отець переказав Ярославовій дочці від імені герцога, що він прикро засмучений, бо не може особисто вшанувати княжну у своєму місті — його теж затримав у себе імператор. Анну та жінок, які її супроводжували, відвели до королівських покоїв архієпископату. Вона радо поринула в запашний купіль; надягти на себе свіжу білизну було справжньою втіхою.

Анна пригадала, що колись її мати Індігерда особливо вирізняла одного самотнього ченця, святого Зебальда, якого германці вшановували як одного із своїх перших апостолів. Княжна чула, що його могила стала місцем паломництва, і забажала піти туди помолитися в супроводі Олени, двох зброєносців та одного проводиря. Гослен Шонійський мусив, хоча й не без заперечень, поступитися перед наполегливістю дівчини. Щоправда, церква, де поховали святого ченця, стояла недалеко від собору. Анна сіла верхи на Блискавку, й невеличкий загін рушив ступою до церкви.

Стояла ясна холодна погода. їдучи за проводирем, Анна та її супутники, поминувши міську браму, пустили коней клусом, потім — учвал, промчали невеликою рівниною і заглибилися в ліс, крони дерев якого закривали небо. Олена здивовано спитала в проводиря, чи в той бік вони їдуть. Вона гадала, що могила того ченця в місті, а не за ним. Ні, похитав головою проводир. Побачивши, що ні господиня, ні зброєносці не хвилюються, Олена вирішила, що, мабуть, не все як слід збагнула.

Анна радо пустила коня вчвал і відірвалася від супутників, дарма що ті застережно гукали до неї. Невдовзі їхні голоси вже не долинали до княжни, Згодом вона притримала коня, втішаючись якийсь час самотністю та тишею. Нараз Блискавка зупинилася, нашорошивши вуха й уся здригаючись. Ліс сповнився тупотом: перед нею пробігло зо два десятки оленів з оленятами та ланей, який вів за собою чудовий ряснорогий самець. В Анні прокинувся мисливський інстинкт, і вона помчала за тваринами. Припавши до шиї Блискавки, княжна знову стала Діаною-мисливицею Київською. Вона так захопилася погонею, що спершу й не помітила, як один із вершників наздогнав її. Анна побачила його аж тоді, коли він випередив її. Спочатку здивувавшись, а потім розгнівавшись, вона підострожила коня, який метнувся вперед і наздогнав необачного вершника. Якийсь час вони мчали із запаморочливою швидкістю пліч-о-пліч і незабаром наблизилися до табуна диких тварин. Анна крикнула на вухо Блискавці, і та потужним стрибком перелетіла через широкий рів, а її супротивник залишився на тому боці. Гілка зірвала з голови княжни вишиту пов’язку, що притримувала вуалетку, й шмагонула по обличчю вершника, який мчав позаду. Той випав із сідла й гепнув на каміння край рову. Анна наздогнала табун, і той розсипався навсібіч. Тільки маленьке оленятко застигло на місці; в нього тремтіли ноги, а очі налилися слізьми. Зупинившись перед тваринкою, кобила загарцювала, важко сапаючи й уся паруючи. Анна зіскочила на землю й уклякла навколішки:

— Йди сюди, маленьке, йди, не бійся мене!

Коли Анна взяла оленятко на руки, воно й не ворухнулося. В тваринки страшенно калатало серце, вона вся тремтіла. Анна загорнула її в своє хутро й лагідно заговорила до неї.

Під чиєюсь важкою ходою захрускотіла мерзла земля. До Анни підходив вершник. Його обличчя було перемазане землею й кров’ю. Анна дивилась на нього, не приховуючи цікавості. Так вони роззирали одне одного кілька хвилин. Він аж кипів від люті, що програв перегони й упав на землю на очах у жінки. У жінки, яка, замість лікувати його, пестила тварину, навіть не здогадавшись поправити на собі вбрання; жінки, що виставила напоказ свої коси, які мав право бачити тільки її чоловік. А Анна гадала, що він чогось вичікує, перше ніж піти своєю дорогою. Він заговорив до неї хрипким голосом, але слів його вона не розуміла. Десь заревла олениця. Маленьке оленятко на руках у Анни стрепенулось і собі подало чутний голос.

— Тебе кличе твоя мати. Йди до неї!

Поцілувавши ніжну мордочку оленяти, Анна відпустила його, і воно побігло в хащі. Аж тепер вона підвелася й підійшла до незнайомця. Він, схоже, був серйозно поранений. Княжна торкнулася пальцями його підпухлого обличчя, і воно здригнулося. Анна оглянула землю довкола себе. Під деревом вона назбирала жменю моху й намочила його в джерельці, що било з-під каміння. Відтак дала знак вершникові сісти і, скинувши з нього шолома, заходилася обережно витирати йому обличчя. Коли вона змила з нього землю й кров, то побачила, що рани не дуже серйозні, крім