Читати книгу - "Мідний король"

Добре б утекти, щойно вони прибудуть у Фер. Щоправда, Розвіяр, якби він був на місці Арві, передбачив би такий заворот і наглянув би за хлопчиськом. Капітан не дурний; серед моря діватися нема куди. Розвіяр уже тонув одного разу — досить, наплавались, уже краще в рабство.

На горизонті показалася земля. Розвіяр зрадів, та виявилося, що це всього лише острів Тир, безлюдний і безводний. Можна було обійти його з півдня, так Арві й Лу звичайно й робили. Але при південно-західному вітрі — а він держався вже декілька днів — зручно було обійти Тир з півночі, і саме цього дуже хотілось команді.

— Підемо через води Імперії? — скептично спитав Лу.

— Ми порожні, — заперечив Арві. — Що нам?

І галера повернула на північний схід.

* * *

Наближався кінець плавання. Ходовий вітер гнав «Луску» в порт. Веслярі перепочивали більше, як звичайно, грали, відсипались. Так минуло два дні, і Лу помітно повеселішав, і острів Тир, смужка на видноколі, все далі втягався за корму…

На третій день дико закричав вахтовий, показуючи на небо.

З півночі наближалися три крапки. Спершу Розвіярові здалося, що це птахи, потім він зрозумів свою помилку — птахи не можуть бути такими величезними й літати так швидко. За хвилину, коли три крилаті тіні закружляли просто над кораблем, Розвіяр упевнився, що це все-таки птахи. Це крилами, що їх він не бачив ніколи в житті, але багато разів читав їхнє ім’я на борту корабля.

На спині в кожного птаха сиділи по три людини. У борт уп’ялась коротка груба стріла.

— Веслярі — у трюм! — гаркнув Арві. — Матроси — спускати вітрило! Лягати в дрейф!

За мить Розвіяр, затиснутий у спітнілому натовпі, опинився вже внизу, під палубою. Він чув, як спускали вітрило, як знервовано командував капітан; бачив, як походжають по палубі важкі чоботи Лу.

У трюмі мовчали. У тиші пролунав скрегіт — це опустилися на палубу величезні пташині ноги. «Луска» хитнулась під новою немалою вагою.

— Капітан? — окликнув чужий голос, звиклий командувати.

— Тут, — озвався Арві з підкресленим спокоєм.

— Ви у водах Імперії. Хто хазяїн?

— Теж я. З помічником.

— Я помічник, — глухо признався Лу.

— Що везете?

— Порожні повертаємося з рейсу. Возили в Мірте шкіри, пір’я…

— Баки не забивай! Знаю, які ви шкіри возили! Ану, показуй усе, та дивись — без дурниць! Перестріляємо, наче ситух!

Навіть у трюмі було чути свист крил. Дві інші крилами кружляли над «Лускою», тримаючи її на прицілі.

— Дивіться, — сказав Арві, і в голосі більше не було спокою — тільки злість і страх. — Усе вивертайте. Нема нічого!

Заскрипіла палуба. Загуркотіли чоботи по сходах. У смердючий трюм спустився імперський вартівник, офіцер у сріблясто-чорному панцері. На засмаглому обличчі в нього товстим шаром лежала бридливість.

— Шуу, — чи то сказав, чи то сплюнув він.

Веслярі стояли зігнувшись — висока людина не могла випростатись у трюмі, особливо біля борту. Вартівник пройшов, углядаючись в обличчя, і витримати його погляд могли не всі.

Спинився перед Розвіяром. Жорсткими пальцями взяв за плече, відсунув; поторсав ногою купу ганчір’я на підлозі. Арві стояв на сходах і нишком, за спиною офіцера, підбадьорливо підморгував гребцям.

— Показуй каюту, — звелів вартівник.

Каюта розміщувалася на кормі і більше була схожа на двомісну домовину. Там мешкали Арві та Лу, там же зберігались їхні речі. Вартівник вийшов із трюму слідом за капітаном; Розвіяр відчув, що помре, якщо не побачить криламу зблизька.

Він прокрався по сходах. Люк зостався відкритим, Розвіяру тільки й лишалося, що висунути голову, стати навшпиньки…

Спершу він побачив ноги — темно-жовті, перетинчасті, з кігтями. Потім — усю птаху, білу, навіть синювату, неможливо здоровезну; вона стояла боком, Розвіяр побачив складене крило, сідло на спині й крутий вигин шиї. Птах повернув голову, подивився на Розвіяра жовтими злими очима.

— Униз! — гаркнув незнайомий голос, і Розвіяр тільки тепер побачив, що по облавках стоять двоє в кольчугах, зі зведеними арбалетами в руках. Налинув вітер, над головою заплескали крила. Розвіяра схопили за ноги і стягнули в трюм, боляче цюкнувши підборіддям об сходинку.

— Здурів?! — лисий весляр тряхнув його, як ганчірку. — Не лізь! Непокору нам запишуть!

Розвіяр, приголомшений, сів біля борту. За декілька хвилин Арві, Лу й офіцер знову вийшли на палубу, і голоси їхні звучали по-діловому і майже спокійно.

— Не попадайтеся, — сказав офіцер. — Застану з товаром — живими не вийдете. Маємо наказ топити браконьєрів із кораблем і командою.

— Ми чесні торговці, — сказав Лу.

Арві щось пробурмотів.

— Пішли! — гукнув офіцер своїм.

Дзвінко заляскали крила об палубу. «Луска» хитнулась, тепер уже звільняючись від зайвого вантажу. Хвилина минула в мовчанці, тоді Лу гучно й вигадливо вилаявся.

* * *

Після відльоту крилам на «Лусці» відбулося буйне свято. Схоже, галері разом із командою вдалось уникнути великої небезпеки. Кислими залишалися тільки Арві та Лу: Розвіяр зрозумів з уривків розмов, що їм довелося заплатити вартовим великий штраф, а може, й хабар.

На палубу викотили барило «пекучки» з припасів. На радощах розв’язались язики; сидячи в купці разом з усіма, Розвіяр дізнався те, що трималось у таємниці.

Полювати на донного дракона заборонено в Імперії: шкурами цих жахливих тварюк, дорогоцінними шкурами, прикрашалися житла найвищих посадовців і самого Імператора. Однак знаходилися сміливці, які вистежували в підводних печерах молодих, не в повній силі драконів і вбивали. Або гинули: донний дракон страшний, навіть юний, і не було випадку, щоб загін мисливців повернувся зі здобиччю і в повному складі.

«Луска» була контрабандистським судном. Арві та Лу приводили галеру в умовлене місце, купували шкури у браконьєрів і везли на продаж у Мірте; це була далека й небезпечна путь. У Мірте шкури дракона цінували нечувано, але імперські шпигуни вистежували браконьєрів, коли ті повертались. Не раз бувало, що успішний торговець, уже виторгувавши гроші за товар, діставав «доплату» у вигляді удару стилетом чи отруєної голки, що влетала у вікно.

Тому недостатньо було купити шкуру, довести її й продати по частинах. Тільки той, хто повернувся живим із рейсу, напевно міг сказати: пощастило.

Команда веселилась усю ніч. На ранок з’ясувалося, що плани багатьох веслярів знагла помінялись: замість того щоб іти з Арві та Лу в наступний рейс, уже дев’ятеро, а не двоє, хотіли зійти в порту Фер і розрахуватися.

Арві та Лу замкнулись у каюті й довго радилися — пошепки. Коли вони звідти вийшли, Арві був дуже злий, а Лу — похмурий.

— Ми йдемо в наступний рейс