Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

"І почути повинен кожен - мовлю я, Граттес Чудоликий. Недозволено, коли обдуритеся ви на благотворний начебто лик чудовиська, і зглянетеся, щоб допомогти йому, бо це є гріх. Кожному мисливцеві знати належить, що добре чудовисько - є тільки в могилі, і розрубане почасти, і ніяк інакше! - Цитата зі священного трактату Граттеса Чудоликого - Молот Чудовиськ, перше правило мисливського статуту"

Наступного ранку, після пиятики, мисливці прокинулися, відчуваючи сильні болі в ділянці всього тіла. Умилися водою з бадді, і зібралися в гостьовому залі. Найгірше довелося Бетфорду, Фоллару і Реніфату, оскільки вони випили більше за всіх інших. У них гуділа голова, як дзвони на світанку, на додачу до того ж у них були блювотні позиви, а руки і ноги були млявими, і майже їх не слухалися. Корчмар Томір, підніс їм кілька кубків з пивом, щоб ті похмелилися, але Реніфату було нудно навіть відчувати надто солодкий запах пива. Кліффорд у цей час перебував біля стійки корчмаря, і чекав, поки корчмар до нього підійде. Той глянув на мисливця, зайшов за стійку, і сказав:
- Пане мисливець, - сказав Томір, - ви з вашими колегами по цеху, випадково, роботи не шукаєте?
- Може й шукаємо - сказав Кліффорд - а що, є що запропонувати?
- У тому то й річ, що є! - злегка підвищив тон корчмар - хоча, правду кажучи, краще б не було...
- Викладай, у чому річ - відповів Кліффорд, відчуваючи головний біль після вчорашньої пиятики. Йому було не до довгих розмов.
- Ну слухайте, значить... - сказав Томір, дивлячись на сердите обличчя Кліффорда, що потирав повіки, - уже не пам'ятаю, коли точно ця худоба з'явилася... Але якщо голова правильно пам'ятає, десь уже понад рік як! Воно з'являється вночі, і краде в тутешніх мешканців худобу... Спочатку тамтешні мешканці, включно зі старостою, спихали все на вовків... І хотіли, значить, покликати мисливця з сусіднього села, щоб той це звірисько винищив... Але вийшло так, що однієї ночі староста побачив це чудовисько на власні очі! Усіх прикмет я вам не пригадаю... Але було воно величезне, було схоже на людиноподібного вовка! От усі й вирішили, що ця нечисть це саме, як його... Вовкодав, чи що? - корчмар задумливо почухав потилицю, намагаючись згадати, як звуть чудовисько.
- Вовколак - відповів Кліффорд, важко зітхнувши - добре... Якщо це так, значить, ми беремося до роботи... Де це село розташоване?
- А... - відповів Томір, і недовго думаючи сказав - так звідси недалеко... Їхати до туди недовго, у напрямку сходу, значиться...
- А як село називається? - уточнив Кліффорд.
- Село скотарів... - сходу відповів Томір.
- Оригінальна назва... - буркнув Кліффорд, а потім відійшов від стійки, і рушив у бік кінця залу, і підійшов до столу, за яким сіли мисливці, попиваючи пиво.
- А ось і ти... - сказав Бетфорд, на мить обернувшись у бік Кліффорда - що ти там терся біля стійки корчмаря... Мабуть любовні романи за спиною водиш? - усміхнувся Бетфорд, він жартував, щоб трохи відволіктися від головного болю. На відміну від інших мисливців, він мав витримку до алкоголю, а відтак, до неї вже звик.
Кліффорд мовчки втупився на нього спопеляючим поглядом, а потім сів за один стіл, разом із мисливцями.
- Натяк зрозумілий - відповів Бетфорд, усміхнувшись, а потім зробив ковток свіжого пива з кубка. - Так, а якщо серйозно, про що ви розмовляли? Я чув, ти згадував слово "Вовколак"?
- Так - коротко відповів Кліффорд - нам трапилося замовлення на чортівню, що оселилася в окрузі... Судячи з опису, це справді вовкодзьоб... Він навідується в село щоночі, доки мешканці сплять, і краде звідти худобу, щоб нею поживитися.
- А хіба вовколаки так роблять? - запитав Реніфат - я думав, вони їдять усіх без розбору... І не вибагливі у виборі їжі.
- Так-то воно так, - вставив своє слово Бетфорд, - але, як я й казав раніше, всі вовколаки - це колишні люди, перетворені на звірячу подобу через прокляття... Дехто з них піддаються своїй звірячій натурі та панують у лісах... Їдять тварин, грибників, та інших мандрівників, які зайшли на їхню територію... А дехто з них, гуманних, людей не їсть, а знаходить у цьому заміну у вигляді інших тварин.
- Виходить, нам саме гуманна особина попалася? - поцікавився Фоллар.
- Гуманна, чи ні... - сказав Кліффорд - її треба завалити, поки вона раптом не перейшла на людське м'ясо.
- Так, винятків у нашому ремеслі робити не варто... - сказав Бетфорд - адже на перший погляд чудовисько може здаватися гуманним, і добрим... А вже зовсім скоро, загризти людину живцем.
- Угу - відповів Кліффорд - ну та гаразд, годі базікати... Сідлайте коней, і вирушаймо в бік села, щоб узяти замовлення.

Реніфат уважно слухав розмову старших мисливців, але в його голову ще тоді закралися сумніви стосовно того, що добрих чудовиськ не існує, особливо згадуючи нещодавнє вбивство вовколака Бертрама, що був простим хлопцем із села, дроворубом... Доти, доки не став жертвою лікантропії. Однак тоді, Реніфат вважав за краще про все це не думати. Він встав зі столу, як і всі інші мисливці, і разом з ними вирушив у бік головних дверей гостьового залу, вийшовши через них, вони опинилися на подвір'ї корчми. На вулиці в цей час була на рідкість сприятлива погода, промені сонця яскраво висвітлювали околицю, обдував легкий вітерець, а небо було безхмарним. Словом, ідеальна погода, для того щоб перепочити, або скупатися в якій-небудь навколишній річці. Але, мисливцям було не до того. Якщо було замовлення, значить його належало виконати. Усе ж таки, їм треба було на щось жити, купувати провіант, лагодити мечі та броню... А після недавньої пиятики їхні кишені помітно спорожніли. Осідлавши коней, вони рушили в напрямку сходу, до села скотарів, до якого належало всього близько години шляху.
Нарешті, вони стали до нього під'їжджати. Саме село було невелике, його хатини були зроблені з простих дубових колод і солом'яних дахів. Загалом у ньому жило кілька десятків жителів, включно з дітьми, жінками, чоловіками і старими. У самому центрі села розташовувалася невелика хатина, яка нічим не відрізнялася від інших, окрім того, що поруч із нею росли ромашки і тюльпани. Біля цієї хатини розташовувалася висічена дубова лавка, на якій сидів сам староста села, в солом'яному капелюсі, його обличчя було зморшкуватим, а борода - сірою і густою. Він тримав у руках кленову люльку, набиту сушеними травами і звіробоєм, з якої виходив протяжний білий дим. Мисливці повільно під'їхали на своїх конях у самий кінець села, потім висадилися, і прив'язали їх до найближчих дерев. Потім вони підійшли до хатини старости, і звернулися до нього.
- Вітаю, батьку, - сказав Бетфорд, звернувшись до старости, - той, побачивши на порозі своєї хатини мисливців, відклав кленову трубку і відповів:
-Вітаю, панове мисливці, - відповів староста, гірко посміхнувшись, - раді бачити вас у нашому селі... Чи не нарешті знайшлися все ж таки браві хлопці, які позбавлять нас від цього лісового чудовиська!
- Так, ми тут якраз із цього приводу - відповів Бетфорд - але нам потрібні подробиці, що за чудовисько це було... Який він мав вигляд, які в нього були повадки, шерсть, зріст... Чи довгі й гострі в нього були кігті... Будь-які деталі важливі.
- Ох... - замислився староста - ну... Слухайте, отже... Це чудовисько з'явилося в нашому селі читай з дня Трьох визволителів... Ми якраз у той день усім селом його святкували... Зібралися, мабуть, прямісінько в центрі... Влаштували ярмарок, водили хороводи, співали пісень про великих визволителів... Загалом, усе йшло як треба! Однак... Коли свято закінчилося, і всі жителі розійшлися по домівках, я, як зазвичай, сів на лавці біля своєї хатини, і став дивитися на зірки! Красиві вони були, скажу я вам...
Кліффорд нетерпляче глянув на старосту, у його погляді читалася наростаюча злість.
- Послухай, дідусю... - вставив своє слово Реніфат - ти вже якось стисліше, гаразд? А то деякі з нас тут особливо нетерплячі...
- Ну і ось... - сказав староста - сів я, значить, на своїй лаві, взяв до рук свою улюблену кленову люльку... І краєм вуха почув, як прямо з нашого хліва почали долинати якісь дивні звуки... Ну, я, значить, зробив останню затяжку, відклав люльку... І бігом у бік хліва... Тільки-но я дійшов, ворота хліва одразу відчинилися, і переді мною з'явилося те саме чудовисько! Величезне, здорове, як твій бик... Його очі світилися жовтим, а тіло було вкрите густою вовчою шерстю... Але що здивувало мене тоді найбільше, то це те, што в нього це саме... Шось на кшталт дорогого капелюха з пір'ям було... Ну знаєте, такого, який усяка знати носить... Ну й от, варто було мені лише його побачили, як я прям там ледве в портки не наклав! Воно спочатку мене не помітило... Стало тягнути за собою тушу щойно вбитої корови! І ось воно обернулося, і втупилося на мене, як на бовдура! Рикнуло на мене, але так, знаєте, начебто не злісно, а щоб просто налякати... Ну я не став, значить, перевіряти, що у цього звірини в голові, і кинувся тікати геть! А більше я нічого не знаю!
- Цікаво - сказав Реніфат - чудовисько дворянин якийсь...
- Треба ж... - вставив своє слово Бетфорд - щось незвичайне... Можливо, цей вовколак і справді був дворянином, у своїй колишній подобі... Та хай би як там не було, це не важливо... Ми його позбудемося.
- Спасибі вам, хлопці! - зрадів староста - відтоді, як це чудовисько в нашому селі з'явилося, у хліві лише дві кволі корови залишилося... Тоді як минулого літа було цілих десять! Уявляєте? Ще б трохи, і ми б тут усі з голоду перемерли!
- Ну, тепер то вам нема про що турбуватися, - сказав Бетфорд, - гаразд, поговорили й досить. Перед тим як ми візьмемося за цю справу, нам потрібно знати, скільки золота ти нам заплатиш.
- Хм... - задумався староста, провівши рукою по своїй бороді - а скільки ви хочете?
- Ну... - сказав Бетфорд - судячи з того, що ми від тебе почули, чудовисько це не зовсім звичайне... І, найімовірніше, сильне, і небезпечне... А тому, три сотні грисів будуть розумною платою за наші послуги.
-Ух, нічого собі! - здивувався староста - я з роду такої суми не бачив! І боюся, нам, простим скотарям нізвідки стільки взяти... Може, зглянетеся над нами?
- Ех, гаразд... - пом'якшав Бетфорд - тільки тому, що у вас біда... Дві сотні, інакше за справу братися немає сенсу.
- Забагато, зважаючи на наше скрутне становище... - сказав староста, опустивши голову, - але, що вже там... Заплатимо, куди нам діватися...
- Добре - відповів Бетфорд - а тепер веди нас до хліва, нам потрібно там озирнутися... А заодно влаштувати засідку на це чудовисько.
- Як скажете! - вигукнув староста - потім повільно підвівся з лави, тримаючись за спину, і, ведучи мисливців, попрямував у бік сільського хліва, що знаходився скраю, по праву сторону. Сам хлів був широким і довгим, зі звичайним солом'яним дахом. По центру хліва розташовувалися великі дерев'яні ворота, на яких був відсутній замок. Староста підійшов ближче до хліва, а потім схопився за одні з дверей, і потягнув їх на себе, тим самим відчинивши, і увійшов всередину. Разом із ним увійшли й інші мисливці, які стали оглядатися. Всередині був загін для худоби, з десятком стійл для утримання корів. Однак, від колишньої кількості худоби, залишилося всього дві кволих корови, які протяжно мукали. У кожному стійлі для корів лежала пшениця і буряк, які вони поїдали. Також їх періодично виводили на вигул, щоб ті паслися, і їли свіжу траву. Мисливці стали оглядатися, йдучи вздовж хліва. Вони підійшли до одного з відсіків, поруч з яким розташовувалася дерев'яна балка. На ній виднілися сліди від довгих кігтів. Бетфорд підійшов ближче до стійла, відчинив затворку, і опинившись усередині, присів. Він розгледів засохлі сліди крові.
- Так-так... - сказав Бетфорд - тут явні сліди боротьби... Корова впиралася, брикалася, не хотіла, щоб її захапали... Не пощастило, бідоласі - підсумував Бетфорд.
- Ну що ж... - важко зітхнув староста - залишаю справу майстрам... Сподіваюся, ви розправитеся з цим чудовиськом, що тягне наших бідолашних корівок... Ми розраховуємо на вас, люди добрі... Сильно розраховуємо... - Знов опустив староста, а потім вирушив у бік головної брами, й покинув хлів.
- Бідні люди... - із сумом у голосі сказав Реніфат - на дві корови важко прожити...
- Це вже точно - погодився Бруддо.
- Нічого, скоро ми позбудемося тварюки, що їм докучає - сказав Бетфорд - пропоную влаштувати засідку.
- Так і зробимо - вставив своє слово Кліффорд - навряд чи це чудовисько бачило, як ми розмовляли зі старостою... А отже, напевно, ще з'явиться... І раз воно так часто в цьому селі з'являється, значить, це його основне джерело прожитку - підсумував Кліффорд.
- Розумно - кивнув головою Бетфорд - гаразд, хлопці... Готуємося до засідки... Фоллар, виготов вибухові та запалювальні бомби в належній кількості... Слідуй чітко за рецептом, що є в тебе в сумці, - сказав Бетфорд, Фоллар йому кивнув, а потім одразу взявся до роботи. - Реніфат, береш на себе виготовлення олій... Потрібний рецепт є в тебе в підсумці... Бруддо, заточи клинки, і хай гостріше... Не вистачало ще, щоб тупе лезо застрягло в туші вовколака... Вважай, що тоді тебе вже нічого не врятує... А також підготуй мотузки, і мило...
- Що... Навіщо? - зніяковів Бруддо.
- Жартую, бовдуре, - усміхнувся Бетфорд, ткнувши рукою в плече Бруддо.
- Я буду виглядати появу цієї тварюки, - сказав Кліффорд, - заздалегідь обміркуйте план засідки, і займіть найзатишніші місця, щоб ми могли вдарити вовколака з усіх боків.
- Ну, за роботу хлопці! - скомандував Бетфорд, змахнувши руками.
-Так точно! - вигукнули мисливці, випроставшись. А потім стали виконувати доручені їм вказівки від Бетфорда. Фоллар сів по центру, зняв із себе підсумок, дістав звідти потрібні інгредієнти для бомб, і слідував чітко за рецептом, наповнюючи порожні посудини для бомб вибуховими речовинами та іншими інгредієнтами. Бруддо вмістився в самому кінці хліва, сів на пеньок, дістав з-під плаща оселок, і став заточувати клинки всіх мисливців, включно зі своїм. Реніфат у цей час перебував по центру, поруч із Фолларом. Дістав з підсумки всі необхідні інгредієнти для виготовлення протидійних олій, з яких були різні трави і речовини, включно із звіробоєм і ведмежим жиром, і взявся виготовляти олії, виливаючи всі необхідні речовини та інгредієнти в порожні колби, а потім все гарненько розмішуючи. Кліффорд у цей час вийшов на двір, подихати свіжим повітрям. Згодом, його головний біль ослаб. Він був максимально зібраний і зосереджений, передчуваючи майбутню битву зі звіром. Бетфорд тим часом встановив мотузяну розтяжку біля воріт, яка за планом мала їх зачинити, щойно вовколак з'явиться. Минуло небагато часу, підготовка до засідки пройшла успішно.
Мисливці зібралися в центрі хліва.
- Отже... - оглянув товаришів поглядом Бетфорд - начебто все необхідне для засідки готове... Тепер залишилося тільки дочекатися приходу чудовиська, і вбити його.
- Чудово - сказав Реніфат - от тільки, не стирчати ж нам тут до заходу сонця в хліві... Може чимось займемо вільний час?
- Гарний план, Реніфате, - посміхнувся Бетфорд, - є ідеї, хлопці?
- Хм... - сказав Бруддо - раніше, коли я служив охоронцем у графа, ми часто з ним грали в карти, одночасно попиваючи вино, - а тепер мені доводиться сидіти зі своїми колегами по цеху в хліві, вичікуючи чудовисько...
- Це був просто крик душі, чи ти до чогось ведеш? - усміхнувся Бетфорд, склавши руки.
- І те й інше - посміхнувся у відповідь Бруддо - у мене на такі випадки в кишені припасена колода карт... Чи не бажаєте зіграти в карти?
- Із задоволенням! - емоційно вигукнув Фоллар, пожвавившись - викладай, я тебе миттю як липку обдеру!
-Ха! - випростався Бруддо, тупнувши ногою - розмріявся!
- Я б теж зіграв - сказав Реніфат - от тільки, не викладати ж нам карти на підлозі... Може, є де їх розкласти?
- Є - сказав Бруддо - наприкінці хліва є кілька колод, можемо стягнути їх у центр хліва, і пограти.
- Чудово - відповів Реніфат - Бруддо, Фоллар і Реніфат підійшли до кінця хліва, взяли звідти кілька колод і стягнули їх до центру хліва, розклавши у вигляді кола. Щойно все було готово, Бруддо дістав колоду карт з кишені, і розклав карти на одній з колод. Четверо мисливців, включно з Бетфордом, розсілися на пеньках, узяли в руки карти і почали грати. Бруддо обіграв їх усіх, у нього були свої тузи в рукаві. Бетфорд був здивований його вмінням.
- Ах ти підлий жук! - вигукнув Бетфорд.
- Вчіться програвати, пане мисливець, - жартівливо підбивав Бруддо.
- А може я тобі піддавався? - усміхнувся Бетфорд.
- Судячи з того, як ти граєш, - відповів Бруддо, - це скоріше я тобі піддавався.
- Ніколи не любив карти... - хмикнув Бетфорд - але та це не важливо... Ховай карти, і тягніть колоди назад у кінець хліва... Чудовисько має з'явитися з хвилини на хвилину.
- Так точно! - відповіли мисливці - Бруддо взяв у руки всі свої карти, і склав їх у колоду, помістивши назад у кишеню. Мисливці в цей час стягнули дубові пні назад на те місце, звідки вони їх взяли. У цей самий час пролунав скрипучий дерев'яний звук. Це був Кліффорд.
- А ось і ти! - вигукнув Бетфорд, подивившись на Кліффорда. Той встав, стало б хотів щось сказати... Але раптом почув позаду себе якийсь звук.
- Тихо! - вигукнув він, піднявши праву руку, а потім обернувся, визирнув із хліва ненадовго, побачивши, як у їхній бік мчить вовкодава. - Це вовколак, живо по місцях!
-Що?! Мати... Зайняти позиції! - вигукнув Бетфорд - мисливці переполошилися, і розмістилися в різних частинах хліва. Фоллар і Бруддо перебували в кінці, в затемненій лівій частині. Кліффорд і Реніфат перебували неподалік від воріт, праворуч збоку. Бетфорд у цей час перебував наприкінці, у правій частині, стискаючи руків'я меча, чекаючи моменту, коли пустить його в хід. Чудовисько пройшло через напіввідчинені ворота, опинившись у хліві. Воно стало повільно наближатися в кінець хліва, де якраз знаходилося дві зубожілі корови. Пройшовши трохи далі, він зачепив раніше встановлену Бетфордом розтяжку. Ворота позаду нього звучно зачинилися. Вовколак насупився, зціпивши свої гострі зуби, потім принюхався, охоплюючи своїм носом одночасно всі запахи, що таїлися в хліві. Один із таких запахів видавали мисливці.
- Треба ж... Мисливці - загарчав вовколак - чи не з'явилися за моєю шкурою... Начебто без вас мені не завдавало клопоту... Що ж... - замислився він - У кровопролитті немає потреби... Виходьте, і обговоримо все як розумні створіння.
Мисливці вийшли зі своїх укриттів, поставши перед вовколаком. Вони тримали у своїх руках мечі, змащені протидіючою олією, що мало завдати додаткової шкоди по вовколаку в битві.
- Відступіть - сказав вовколак, намагаючись говорити спокійно, при цьому майже не видаючи риків - і я обіцяю, що ніхто з вас не постраждає... Даю слово честі.
- У такої богомерзенної тварюки, як ти, немає честі! - вигукнув Фоллар.
- Не треба... - осадив вовколак, не піддаючись на провокації, - у цьому немає потреби!
- Оточити його! - вигукнув Кліффорд - мисливці стали обходити вовколака з двох флангів, готуючись завдати по ньому одночасного удару. Вовколак розчаровано похитав головою, а потім кинувся в бік мисливців. Першою своєю ціллю він обрав Бруддо, стрибнув, розставивши обидві лапи, з довгими гострими кігтями, і подряпав мисливця. Той від такого удару звалився на землю, відчуваючи сильний біль.
- Ах, мати... - скривився Бруддо - стримуючи руків'я меча, і намагаючись встати. Вовколак у цей час знову замахнувся своїми лапами на Бруддо, однак його врятував Бетфорд, який завдав колючого удару в спину вовколаку. Той скривився, гаркнув, різко розвернувся, водночас із цим завдавши удару по Бетфорду, той намагався парирувати удар, однак удар вовколака виявився сильнішим, і він відлетів, приклавшись спиною. Перш ніж вовколак збагнув, що йому робити, у цю мить по ньому одночасно замахнулися Кліффорд і Реніфат, заходячи лівим і правим флангом. Удар прийшовся вовколаку в боки. У цей час до нього також підбіг Фоллар, який вдарив вовколаку просто в спину. Той завив від болю, підібгавши при цьому хвіст. Від численних ударів мисливців він відчув сильний ріжучий біль, потім заволав, його крик пролунав на весь хлів, виходячи навіть за його межі, і розбуджуючи деяких місцевих жителів. Вовколак завдав потужного кругового удару, зачепивши при цьому Реніфата і Кліффорда. Від такої сили удару, ті відлетіли вбік, проте встояли на ногах. Фоллар не потрапив під удар, перебуваючи на певній дистанції від вовколака. Він знову кинувся на вовколака, замахнувшись на нього мечем, і завдавши потужного рубаючого удару, який потрощив черево вовколака. Звір завив, схопив Фоллара за шию, а потім метнув з усієї сили в дальню частину хліва. Фоллар приклався спиною об стіни хліва, і впав на землю, знепритомнівши. Бетфорд у цей час піднявся, підбіг до вовколака, підстрибнув, замахнувшись мечем у польоті, цілячись у голову вовколака. Той це побачив, ухилився від удару, одночасно з цим подряпавши Бетфорда по грудях. Потім він трохи відійшов, наблизившись до стійла з кволою коровою, вибивши при цьому його засувки, обома лапами схопився за корову, витягнувши її з відсіку. Та намагалася чинити опір, одночасно з цим злякано мукаючи, але не зуміла вирватися. Вовколак з усієї сили метнув корову в бік приголомшеного Бетфорда. Та, мукаючи в польоті, летіла прямо в його бік. Бетфорд зумів ухилитися, але лише частково. Корова впала, зачепивши при цьому його ліву ногу і придавивши всією своєю вагою.
-Ах! - крехтів від болю Бетфорд - чорт тебе забирай! Собака! - Бетфорд випав з ладу, до кінця бою пролежавши під коровою. У мисливців не було часу, щоб його витягнути. Корова в цей час лежала на Бетфорді, не зумівши встати. Однак, незважаючи на завдані їй каліцтва, вона повинна була вижити
Вовколак у цей час застиг на місці, користуючись секундою перепочинку. Кліффорд підбіг до лежачого на землі Бруддо, який притримував рану на грудях, і допоміг йому підвестися, подавши руку, за яку той вхопився, і повернувся назад у стрій. Усі троє мисливців стояли в одному ряду, але незабаром розосередилися на різних флангах
- За моєю командою! - крикнув Кліффорд, вичікуючи слушну мить - щойно та настала, він махнув рукою, і мисливці всі разом кинулися на вовколака, оточивши його з трьох боків. Той розмахував своїми лапами, поранивши Кліффорда по щоці, Реніфата по плечу і стегну, а Бруддо по животу. Незважаючи на це, всі три мисливці стерпіли біль, і стали місити вовколака мечами, змазаними протидіючою олією. Олія проникала в шкіру вовколака, і свіжі рани, отруюючи його кров. Той відчував сильний пекучий біль. Зрозумівши, що він так довго не витримає, завдав кругової атаки, вбивши всіх трьох мисливців на землю, впав на карачки, і кинувся в бік воріт хліва, вибивши ті, і проробивши в них велику дірку. Вовколак кинувся в бік найближчого лісу, щоб сховатися в ньому, і зализати рани.
-Піднімайтесь, матір вашу! - крикнув Кліффорд, підводячись із землі, і обтрушуючи себе від бруду, - ми не повинні випустити його з поля зору! Він одразу ж вибіг із хліва, і метнувся слідом за вовколаком. Бруддо, і Реніфат також піднялися. Фоллар у цей час залишився лежати в хліві, непритомний. Бетфорд вибрався з-під корови, та невдовзі підвелася і побігла назад у стійло. Бетфорд ув'язався слідом за своїми товаришами, накульгуючи на одну ногу. Вовколака належало розшукати якнайшвидше, адже, як відомо, вовколаки істоти, здатні до регенерації. І нехай ця регенерація забирає в них час, зволікати було не можна.