Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
/70/ Чорна земля[28], й звабливо так тупотять їхні стопи,
Поки до батька спішать. Той — на небі володарює:
Грім у правиці його, палахкий, готовий до лету.
Міццю здолавши Крона-отця, між богами по правді
Все розділив він, і почесті кожен отримав належні.
Ось про що Музи, палат олімпійських окраса, співали —
Дев’ять сестриць, дочки Зевса великого: Клíо, Евтерпа,
Гожа Талíя, і Мельпомена, і Терпсіхора,
І Ератó, й голосна Полігімнія, і Уранíя,
І Калліопа, що з-поміж усіх них — найвидатніша:
/80/ Із владарями, гідними шани[29], поважна, ступає.
А вшанувати когось дочки Зевса великого хочуть —
То, лиш побачать, що з владарíв він, годованців Зевса, —
Роси солодкі йому на язик вони ллють — і одразу
З уст його плинуть медові слова, і тільки на нього
Дивиться люд — як по правді розсуджує він суперечки
Словом простим і як швидко, хай там яка ворожнеча,
А таки тихне вона при мові його непомильній.
Бо ж на те й ум у володарíв, щоб тим, хто у кривді,
Без проволоки одразу ж прийти їм на допомогу, —
/90/ Легко, словом м’яким мають хист вони переконати.
Лиш серед люду стане владáр — наче бога шанують
За його скромність; у зборі — його вирізняється постать.
Ось що значить той дар, який людям Музи вділяють.
Це ж бо від Муз й Аполлона, що здалеку стріли пускає,
І кітаристи, й співці — на землі між людей умирущих,
Від Олімпійця ж — володарí. Блажен, кого Музи
Люблять: солодка з освячених уст пливе в нього пісня.
Хто б і печаль у грудях носив, якусь рану мав свіжу
І гіркоту на душі — та хай лиш служитель тих сестер,
/100/ Муз, заспіває про давніх людей, про їхні діяння
Та про блаженних богів, що вічно живуть на Олімпі, —
Миттю забуде він біди свої, не згадає про темну
Серця журбу[30] — дар співучих богинь усе це відверне.
Радуйтесь[31], дочки Зевса-отця! Милих співів навчіте!
Славте святий небожителів рід, що не відають смерті, —
Тих, що постали з Землі, з зоресяйного Неба, із Ночі
Темної, й тих, кого згодувало Море солоне[32].
Як, розкажіть, на початку боги й Земля народились,
Ріки й море без меж, що піняві хвилі здіймає,
/110/ І мерехтливі зірки, й те небо широке над ними,[33]
Як з них постали боги, дарителі благ усіляких,
Як роздавали достатки ті й почесті розподіляли,
Як вони спершу посіли Олімп, що поритий ярами, —
Все повідáйте мені, Олімпу жительки, Музи,
Все від початків — що з усього того першим постало.
Хаос[34], отже, першим постав, а вже після нього —
Широкогруда Земля, безпечна оселя безсмертних,
Що посідають Олімп, чия маківка снігом біліє,
Й млистий, у надрах землі широкодорожної Тартар,
/120/ Потім — Ерот, що вродою перший поміж богами,
Він і розслаблює тіло усім, хай боги це, хай люди,
Розум у пута бере й заполонює серце у грудях.
З Хаосу виник Ереб, а з ним — і Ніч темнокрила,
З Ночі — Етер[35], а також Днина ясна народилась,
Їх привела вона, темна, на світ, у коханні з Еребом.
Гея ж, Земля, собі рівного, спершу Урана зродила,
Зорями вкритого, щоб і її міг усю він укрити,
Щоб і блаженні боги безпечну мали оселю.
Потім — гори стрімкі, богинь укриття чарівливі[36],
/130/ Німф, які в горах живуть, де ущелини, лісом порослі.
Й Море вона породила безплідне, що хвилі здіймає, —
Пóнтоса, ще без любові-жаги, а вже після того
В злуці з Ураном — глибокодонного Океана,
Кея і Крíоса, й Гіперіóна, а з ними — Япета,
Тею і Рею, й Теміду, й музу тямку — Мнемосіну,
Феба в вінку золотім і прекрасну німфу Тетіду,
І наймолодший потім родився — Кронос лукавий,
Був найстрашніший з дітей, ненавидів дужого батька[37].
Далі й Кіклопів на світ привела вона жорстокосердих, —
/140/ Бронта, Стерóпа й третього — Арга[38], зухвалого духом,
От вони Зевсові й грім подали, й блискавицю скували,
І до безсмертних богів були схожі вони геть в усьому,
От лиш одне посеред чола було у них око,
Тож і прозвали Кіклопами їх, бо серед чола в них
Тільки одне, наче коло, було округлене око.
Сила й снага були в них, і сприт великий в усьому.
Й інше на світ привели ще потомство Гея з Ураном —
Велетнів, трійко синів, таких грізних, що й мовити страшно, —
Котта, і Бріарéя, і Гíеса — гордих зухвальців;
/150/ Міццю налитих сто рук проросло з рамен їхніх дужих
І п’ять десятків голів у кожного понад плечима
Пнулися вгору, й відчутна була незмірна потуга
В членах усіх, могутності повних, і в постаті кожній.
Ось яке грізне пішло від Геї й Урана поріддя.
От і зненавидів їх, дітей тих жахних, від початку
Батько: щойно яке з них народиться — всіх він одразу
В схов запроторював, не дозволяючи світла уздріти,
В надра Землі — й був радий Уран, що такі нечестиві
Коїть діла. Аж Земля у глибинах своїх колихнулась,
/160/ Стиснена, й підступ рівно ж лихий зійшов їй на думку.
Вмить утворила вона щось подібне до сивої сталі,
Сковує серп чималий і той витвір показує дітям,
Зваги їм додаючи,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.