Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

На вулиці йде лапатий сніг, а я дивлюся на лапаті сніжинки і радію, немов дитина.  Мене звати Женя. Я студентка, яка навчається  на адміністратора готельного бізнесу.  Вступила за свої знання, адже грошей на навчання у нас з бабусею не було, яку я нещодавно втратила. При згадці про неї з’являються непрохані сльози. Батьки померли в аварії, коли я ще була маленькою дівчинкою, а я лишилася з бабусею, яка теж залишила мене.  Витираю сльози та дивлюся на того, хто веде машину. Це мій наречений – Тарас. Ми з ним познайомилися пів роки тому на вечірці спільних друзів і з того часу ми зустрічаємося. Декілька тижнів тому Тарас зробив мені пропозицію.  Зараз ми їдемо на відпочинок в Карпати. Я там ще ніколи не була, тому з завмиранням серця чекаю прибуття.

-Що? Налаштувалася на відпочинок?- питає Тарас, кидаючи на мене пристрасні погляди.

-Так, напевно.- кажу ніяково.

-Сподіваюся ти передумаєш щодо свого правила і ми гарно відпочинемо.- каже Тарас.

Це він має на увазі правило, не переходити межу в стосунках, яка я встановила, коли ми стали зустрічатися. Спочатку Тарас дотримувся його безслів, але зараз натякає на те, що ми майже одружені, тому можемо  порушити це правило. Я ж поки тримаюся, бо ще не готова до продовження. Чомусь не можу перетнути останню межу.

-Не знаю.- кажу я, намагаючись сховати своє збентеження.

Тарас  дивиться трохи невдоволено, а потім каже:

-Тут дуже гарно. Тобі сподобається. Ти мабуть окрім села нічого не бачила.- каже хлопець.

-Я вже три роки живу у великому місті.- кажу я.

-Ну так – гуртожиток, це те місце, де починається життя.- каже він, а мені стає образливо, тому відвертаю голову до вікна.

Так, я народилася в селі і багато чого не бачила в своєму житті, але нагадувати мені це на кожному кроці… Мені образливо. Хоча це ж правда.

Коли ми прибуваємо на місце – на вулиці  вечір. Виходжу з машини та помічаю неймовірну красу – всюди сніг та купа розваг. Йдемо до готелю заселятися. Опиняємося на ресепшині, де нас заселяють та відносять речі в номер. 

-А чому в нас один номер?- питаю здивовано.  

-Це люкс. Тут дві кімнати. Але ми разом. Та якщо захотіти…- каже обіймаючи мене.

-Яку кімната моя?- питаю намагаючись уникнути теми.

-Обирай, яку захочеш.- каже байдуже, та  відпускає мене.

Йду в кімнату, що знаходиться ближче до ванної.

-Я тут залишусь, якщо ти не проти.- кажу я та починаю розпаковувати речі.

-Як хочеш, кохана. Давай переодягайся, підемо повечеряємо.- каже Тарас цілуючи мене в губи та направляється в свою кімнату.

Швидко перевдягаюся і ми йдемо на вечерю. Тут дуже багато туристів, але для нас уже підготовлений столик.

-Ну, як тобі тут?- питає Тарас.

-Мені дуже подобається.- кажу я.

-Завтра сходимо покатаємося на лижах. Сподіваюся ти знаєш що це?- питає мене знову  ніби принижуючи.

-Якщо я така невігласка, чому ти зі мною?- кажу ображено.

-Тихо, тихо.- каже беручи за руку.- Не хотів тебе образити. Мені приємно тобі показувати світ, якого ти ще не бачила. Ну добре не дуйся. Давай на десерт замовимо  твій  улюблений тортик.- каже  та цілує в щоку.

Поївши смачний десерт трохи заспокоюю свою образу. Завжи прощаю його, бо кохаю. Закохалася в нареченого з першого погляду і тепер дуже люблю. Тому вже через деякий час сміюся з жартів Тараса, які він вдало розказує.

- Ну, що пішли відпочивати?- питає, коли ми закінчуємо вечерю.- Завтра насичений день.- каже він.

Йдемо у номер, де приймаємо душ та кожен лягає спати в своїй кімнаті. Ранок настає несподівано. Ніч минула як одна хвилина, чи від втоми, чи від такого чистого повітря.

-Кохана, добрий ранок. Давай снідати і підемо кататися в гори на лижах.- каже Тарас.

-Добре. Я зараз. – одягаю, той костюм, що Тарас мені купив, саме для цього, бо моя куртка, була не призначена для такиї дій.

-Красуня моя. – каже оглядаючи мене з насолодою та пристрасно цілує.

Від поцілунку відчуваю неймовірне серцебиття та стах невідомості.

- Пішли.- кажу я і ми йдемо нарешті на вихід.

 Піднявшись на гору, ми з інструктором лаштуємося кататися.  Він пояснює доволі інформативно, тому я вже поїхала з першого разу, на від міну від Тараса. Я просто забула йому сказати, що в дитинстві дуже багато кіл наматал на лижаха на уроках фізкультури взимку.

-А ти вправна учениця.- визнав Тарас, коли я в черговий раз проїхала з гори не впавши.

-Новачкам щастить.- сказала я, радіючи, що здивувала коханого.

- Мабуть.- сказав він обтрушуючись від снігу, коли вчергове впав з гори.

-Може закінчимо.- питаю, бачачи, що хлопець засмутився.

-Так, щось мені сьогодні не щастить. Мабуть погано виспався. Якби ти була поряд, то сил у мене було б більше.- каже він, підморгуючи.

-Пішли, дон жуан.- кажу сміючись, беручи його за руку.