Читати книгу - "Темрява - друг молоді, Еван Роджерс"
- Жанр: Короткий любовний роман
- Автор: Еван Роджерс
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Примітка автора: тут у Крістіана та Франца немає різниці у віці.
Крістіану набридло дивитись на закоханих парочок. Він сам хотів закохатися. І бути коханим. Сьогодні ввечері Віц вирішив вирушити на пошуки кохання. На дискотеку. Щоправда, хлопець поки що не визначився, на кого саме чекає – на принца, чи принцесу. Співак-початківець знав точно тільки одне: кохання прекрасне у всіх його проявах. Брюнет наносив макіяж перед дзеркалом. Нехай всі бачать, який він чарівний. Кріс зараз схожий на ляльку Барбі, з якою любив грати в дитинстві. Тільки з чорними кучерями. Віц вже як півроку жив окремо від батьків і міг тепер одягатися, як заманеться. Більше ніхто не чіплявся з підозрою до його зовнішності та поведінки. Хлопець завершив свій образ французькими парфумами. Пахло апельсинами та ваніллю. Ідеально...
Франц сидів біля барної стійки і роздивлявся танцюючих дівчат. Бауман хотів кохання. Але воно, схоже, не хотіло його. Як і студії звукозапису, куди він із завзятістю надсилав свої демонстраційні записи. Двадцятирічний блондин був впевнений, що одного разу стане відомим на весь світ. Успіх вже близько, тільки руку простягни. А поки що... Музикант зустрівся поглядом із двома подружками. Дівчата були одягнені в стилі а-ля «не проходьте повз». І посміхалися йому. Франц підійшов:
- Привіт, красуні.
- Бувай! - розсміялися вони, йдучи.
- Фі, який він страшненький! - сказала одна подружка інший.
Бауман, звичайно, почув. Засмутився. Представниці жіночої статі динамили його з чотирнадцяти років. Ну, звісно! Він же не багатий мажорчик. І не має гарненького личика. А краще, якби хлопець поєднував у собі обидва ці пункти. Нажаль, природа обділила блондина красою та грошима. Франц був звичайним студентом економічного факультету, який мріяв підкорити вершину світового музичного Олімпу.
Крістіан танцював вже майже годину. Один. Ніхто не підходив до нього. Ні хлопці, ні дівчата. Може, дискотеки – це не його? Раптом, світло в клубі згасло, а музика стихла. Молодь невдоволено загула.
- А тепер, цілуємось! - натхненно вигукнув діджей.
По залі прокотився сміх. Все ж таки, молоді люди пристали на його пропозицію. Кріс стояв повністю розгублений. Йому з ким цілуватися? Із самим собою?! Тут брюнет відчув чиїсь дотики. Співака обережно притягли за талію та... поцілували. Хлопець не чинив опір. Він був заінтригований. Хто ж ховається там, у темряві?
Світломузика ввімкнулася раптово, засліпивши присутніх на кілька секунд. Коли очі Франца звикли до світла, він побачив перед собою струнку брюнетку з карими очима. На десять сантиметрів нижчу за нього. Гм... Непоганий улов. Краще, ніж ті дві дівчини легкої поведінки. Ця, хоч, одягнена пристойно.
- Привіт! Я – Франц! - бадьоро відрекомендувався Бауман.
- А я - Кріс, - Віц покрився рум'янцем, дивлячись на високого блакитноокого блондина в дурнуватому коричневому поло в горизонтальну білу смужку, який так само дурнувато усміхався.
«Нічого так... Красиві в нього очі», - подумав Крістіан.
«Я, що, цілувався з хлопцем?!» - промайнуло у Франца в голові. Втім, йому було вже байдуже. Здається, він закохався.
Щасливі, вони продовжили танцювати разом.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темрява - друг молоді, Еван Роджерс», після закриття браузера.