read-books.club » Сучасна проза » Збірка оповідань, Степан Дідик 📚 - Українською

Читати книгу - "Збірка оповідань, Степан Дідик"

22
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Збірка оповідань" автора Степан Дідик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Збірка оповідань, Степан Дідик» була написана автором - Степан Дідик, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Збірка оповідань, Степан Дідик" в соціальних мережах: 
Що нас чекає після останнього вдиху.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2
Перейти на сторінку:
Андрійко.

– Лікарю, мені страшно. Скажіть, це дуже боляче?

Який приємний, дивний голос. З моменту усвідомлення себе, кожен раз, коли лунав цей дивний голос, такий рідний і світлий, ставало тепло та млосно.

Цього разу тепла не відчувалось. Та все ж, було приємно. Слухав би й слухав.

– Ну що ви, дівчино – чужий хрипкий голос – ми давно вже аборт за серйозну операцію не вважаємо. Зуб вилікувати болючіше. І до речі дорожче. Я цими днями був у стоматолога…

З’явилось відчуття немов м’які бульбашки з шипами почали атакувати з усіх боків. Так відчувалось нервування.

Зазвичай це тривало недовго, після чого знову огортала невагомість і безтурботність. Та не цього разу.

В один момент всесвіт рухнув. Холод і жах розірвали все навкруги. Він відчув, що його тягнуть, викорчовують. Потім з холодною байдужістю ним ляснули об стерильний метал медичної місткості. Він наче роздвоївся, відчував як розплескується на дні та спостерігає з висоти.

Коли знову став цілісним, виявив себе розпластаним по стелі. Помітив чоловіка в білому халаті, що мив руки. Поруч лежала вона. Дивились саме в ту металеву миску, з чимось що вібрує, несформованим і каламутним. На подушку капають краплі. Піт? Сльози?

Нестримно захотілось кинутись до неї, знову стати єдиним. Проте ілюзорна грань утримала. Потім ця грань стала відчуватись майже фізично, гірчити.

– Ось і все дівчино. П’ять хвилин і ви знову вільні, – грань набула свинцевого відтінку. – Зараз увімкну вентилятор. Після подібних процедур повітря чомусь стає густим …

Його розтягнуло, закрутило в спіраль, потягло в гофрований тунель, виплюнуло.

Коли світ знову набув стійкості, зрозумів що парить в повітрі. Навкруги гудить і скрипить, сигналять і верещать автомобілі, сновигають люди. Нескінченні алюмінієві струни несуть через кігтики птиць думки, слова, відчуття.

А ще побачив, хоча скоріше усвідомив, таких як він - невагомих, прозорих, безтілесних.

Поспостерігав за однією такою сутністю, витягнутою і викривленою зверху, побачив як та плентається через трасу, її прорізають автомобілі, вона ж вкривається брижами, а у деяких машин вмикаються склоочисники. Сутність та, дійшла до бордюру, розпрямилась, озирнулась і попленталась назад через нескінченний автомобільний потік.

Звідкись йому відомо, тут вчора сталась аварія - загинув старий чоловік.

А ось ще один безтілесний. Цей наче шар. Активний і напрочуд швидкий. Мчить притиснувшись до землі та в грайливому стрибку вскакує в зграю голубів. Голубі його не помічають. Шар якусь мить лежить калюжею на тротуарі, і ось уже мчить за велосипедистом, а через секунду нарізає круги навколо смітника.

… Це вночі затонув в каналізації цуцик, що упав у відчинений люк.

Він відчув, що його кудись тягне. Проте не так, як з палати. Тоді була зовнішня тяга. Зараз тягне сильніше, щось штовхає зсередини. Він летить вгору в одне, із безлічі вікон багатоповерхівки.

Пропливає у віконну шпарину, просочується через щільну штору. Застигає.

В кімнаті напівтемрява. В кутку великий старовинний годинник веде свій відлік: цин-цон, цин-цон. Посеред кімнати ліжко. На ліжку двоє сплелись в нерозбірливий вузол. Під ними стогне ліжко, в годинниковому ритмі: ууу-цин, ууу-цон, ууу-цин…

Дихання почастішало, рухи прискорились, годинник вже не поспіває, ууу-ууу-цин, ууу-ууу-цон, ууу… Він відчув, що його всмоктує в самий епіцентр пристрасної метушні. Наступної миті, стало тепло, навіть гаряче і слизове. Він зрозумів, що вже не безтілесний, вкритий крихкою, тимчасовою оболонкою, що нестримно кудись прагне.

Навкруги, зверху і знизу, попереду і позаду, з боків в ошалілому темпі неслись такі ж несамовито націлені. Азарт перегонів і нестримне бажання перемоги змушують рухатись швидше, оминати, розштовхувати інших. Ось потік втратив щільність, порідшав, розчинився.

Випередивши всіх, прискорений інерцією він прориває гнучку і пружну перешкоду. Зависає в тягучій нестабільності, а потім одночасно вибухає і стискається, відчуває цілісність і причетність.

Він вперше чує голос, за яким сумував завжди.

– Цього разу у нас все вийде… Я знаю… Назвемо його Андрійко!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збірка оповідань, Степан Дідик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Збірка оповідань, Степан Дідик"