Читати книгу - "Людей слухай, а свій розум май, білоруська казка"

Був один нерозумний чоловік. Захотілося йому піти на ярмарок. Зловив він півня, взяв за пазуху та й пішов. «Продам,– думає – півня, куплю тютюну». Він ще не дійшов до ярмарку, а тут уже його й купці зустрічають.

– Що продаєш, дядьку?

– Півня – каже чоловік. Вийняв він з-за пазухи півня. Купці глянули, головами похитали:

– Який же це півень? Це ж заєць!

«Жартують, – думає дядько,– лихо з ними!» Забрав півня та й іде далі.

Пройшов він трохи – інші купці підбігають.

– Що продаєш?

– Півня.

Глянули:

– Який же це півень? Це ж заєць!

Придивився краще чоловік до свого півня: «А може, й заєць? – думає.– Не вір очам! Певно, правда, коли всі, як у бубон б’ють».

Прийшов чоловік на самісінький ярмарок. Людей там так густо, яблуку ніде впасти. Біля одної ятки б’ють у сковороди, біля другої видзвонюють косами – покупців закликають.

Такий гамір, гомін на ярмарку, що чоловік мало не оглух. Розгледівся він трохи і сам заходився кричати:

– Купіть зайця! Купіть зайця!

Підходить до нього жінка, дивується:

– Який же це заєць? Це ж півень!

Та чоловік на своєму стоїть:

– Заєць, кажу тобі, а не півень!

– Дядько правду каже! Хіба ж не бачиш, що це заєць! Тут уже чоловік зовсім повірив, що він приніс на ярмарок

зайця, а не півня. І коли хто з покупців казав тепер, що це півень, а не заєць, то він мало не з кулаками на нього брався.

Ходив, ходив чоловік по ярмарку з півнем, і все йому видавалося, що це заєць.

Але надокучило півневі в чоловіка,- пора б уже і на сідало! Залопотів він крильми та як закричить на весь ярмарок:

– Ку-ку-рі-ку!

Почувши це, чоловік зовсім з глузду з’їхав: заєць, а півнем співає!

Викинув він півня з-за пазухи, сплюнув і пішов додому.

Правду кажуть старі люди: не той дурень, кого називають дурнем, а той дурень, хто чужим розумом живе.

Людей слухай, а свій розум май.