Читати книгу - "Чорт-злодій, білоруська казка"

Поїхав дід у поле орати. Взяв собі на обід перепічку. Поклав її на воза, а сам оре. Орав, орав, стомився, підійшов до воза перепічку покуштувати, сили набратися.

Підходить – аж тут чорт із-під самісінького носа в нього вихопив перепічку та мерщій у болото.

Розсердився дід на чорта і гайнув за ним. Прибіг на болото, бачить – чорт у прірву провалився. Дід зопалу теж туди шубовсть.

Оглядівся на дні прірви, а там великий палац, і в ньому повнісінько чортів. Став дід придивлятися, котрий чорт схопив його перепічку. Та де там пізнаєш: усі чорти однакової масті.

– А хто у вас тут найстарший? – питає дід у чортів.

– Отой,– кажуть,– що за столом сидить.

Підійшов дід до найстаршого і мовить:

– Твій чорт поцупив у мене перепічку. А другої в мене нема. Звели йому віддати мені перепічку.

Найстарший і каже:

– Шукай у молодих: старі цим не промишляють.

Підійшов дід до гурту молодих чортів:

– Ану, роззявляйте роти! Віддайте перепічки!

Роззявили чорти свої пельки. Подивився дід і бачить в одного в роті недоїдену перепічку.

– Оце моя перепічка! – каже дід найстаршому. Найстарший тупнув ногою на чортеня.

– Навіщо дідову перепічку вкрав? Дід – убогий чоловік, то ще й ти кривдиш його. Коли так, забери, діду, його до себе, хай відслужить за шкоду.

Почухав дід потилицю.

– Куди його брати! Мені й самому їсти нічого. Та й роботи в мене нема.

– Байдуже,– каже найстарший,– він сам собі роботу знайде.

Погодився дід і забрав молодого чорта.

«Може,– думає,– хоч у ліс по дрова з’їздить».

Привів дід чортеня додому. Дістали дід з бабою жменю жита.

– Давайте я змелю,– мовить чорт.

– Це неважко, ми самі змелемо.

– Ні, наполягає чорт, дайте я змелю.

Дали йому жита. Заходився чорт молоти. Баба вже й хліб замісила, а в жорнах повно борошна. Стали дід з бабою борошно в засік сипати – повен-повнісінький насипали. Хвалить дід чорта:

– Оце робітник!

Поїхав дід з чортом поле орати. Чорт каже дідові:

– Запряжи мене в соху замість коня.

Запріг дід чорта в соху. Не встиг дід і оком змигнути, як чорт геть усе поле зорав.

– Тепер що робитимемо? – питає чорт.

– Землі в мене більш нема,– каже дід.

– Давай візьмемо в пана ділянку лісу: викорчуємо й пшеницею засіємо.

Так і вчинили. Чорт за один день ліс порубав, викорчував, виорав і засіяв пшеницею. Гарна виросла пшениця. Чорт вижав пшеницю, в п’ятки поставив і заходився ділити: половину панові за галяву, половину дідові за насіння та роботу:

Чорт каже дідові:

– Домовся, діду, з паном так: йому віз, а нам оберемок.

Дід так і сказав панові. Заздрісний пан думає собі: «Гаразд, віз не оберемок. Обдурю я діда». Накидали пану віз пшениці.

– Тепер бери свій оберемок,– каже пан дідові.

– Хай мій помічник візьме – я вже старий, мені не дотягти.

Завихрився чорт по полю, зібрав до купи всі снопи, згорнув їх і потяг додому.

Пан тільки очима лупає.

Дома чорт дмухнув на пшеницю – вона н змолотилася. Насипав дід повні засіки врожаю.

А тепер,– каже чорт дідові,– давай поїду по дрова.

Запріг дід коня. Чорт сів і поїхав. У лісі, без сокири і пилки, повиривав з корінням найгрубіші дерева, навантажив віз майже до неба, сів зверху, цмокнув на коня. Кінь форкнув і помчав, дороги не добираючи,– по корінню, по кущах та чагарниках.

їде дорогою пан четвериком. Задивився на диво: такий нужденний кінь, а тягне віз дров, мало не до неба. А його четверик наледве одну порожню бочку волочить.

– Гей,– каже пан візникові,– нумо поміняємося: візьми моїх четверо, а мені віддай свого.

– Давай.

Віддав чорт панові сухореброго коня, взяв у нього четверик,– та тільки й бачили йото.

Приїжджає додому:

– Приймай, діду, коней!

У діда від подиву аж люлька з рота випала.

– Де ти взяв їх?

– Обміняв на твого коня.

– Та у мене ж і сіна немає їм...

– Нічого, буде і сіно.

Перекинувся чорт парубком і пішов до пана.

Часом нема у вас, пане, якоїсь роботи? – питає.

– Звичайно, є,– каже пан.– Дивись – повна стодола жита немолоченого.

Пішов чорт до обори. Поскладав усі снопи на току, а потім як дмухне, так усе й змолотилося: солома окремо лежить, жито нарізно, полова осібно. Поглянув пан: чисто змолочено.

Що ж тобі заплатити за таку роботу?

Зрадів пан, що такий робітник трапився.

– Отам,– каже,– біля річки стіг стоїть. Насмикай собі оберемок сіна.

Пішов чорт, обмотав стіг мотузом і потяг. Побачив економ. Побіг до пана:

– Ой, паночку, ви сказали молотнику взяти оберемок сіна, а він увесь стіг потяг.

– Оце-то шахрай! – розсердився пан.– Випусти на нього пару волів – хай вони його забуцають.

Випустили волів, а чорт їх за роги та й покидав на стіг.

– Ой-йой! – кричить пан.– Напустити на нього вепрів – хай вони йому литки обірвуть!

Пустили вепрів. Чорт і їх за вуха та на стіг. Пан як побачив таке, то в нього й очі рогом полізли.

Відслужив чорт рік і каже дідові:

– Ну, діду, може, я вже відробив тобі за перепічку?

– Авжеж! – засміявся дід.

– Відпустиш мене, діду, додому?

– Та іди собі, хіба я тебе тримаю, але пам’ятай, як то воно шукати легкого хліба...

Махнув чорт хвостом і мерщій до свого болота.