Читати книгу - "Синя свита навиворіт пошита або як цар у схованки грав, білоруська казка"

Жив-був цар-чарівник. Кинув він поклик по всьому царству: «Хто сховається від мене, тому півцарства віддаю».

Знайшовся такий охочий – Синя свита навиворіт пошита. Приходить він до царя-чарівника.

– Я,– каже,– беруся сховатись так, що ти мене не знайдеш.

– Гаразд,– каже цар.– Коли сховаєшся – півцарства тобі, а ні – голова з плечей. Розпишись.

Розписався Синя свита і взявся ховатись. Перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем.

Як бігти, то бігти – забіг у тридев’яте царство. А в тім царстві був дуже великий луг. Прибіг він на той луг і обернувся на три квітки.

Наступного дня цар встав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:

– Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота, ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг на великий луг у тридев’яте царство і обернувся на три квітки різних кольорів.

Покликав цар слуг, наказав їм піти в те царство і принести з великого лугу три квітки різних кольорів.

Пішли слуги. Довго йшли І чи не довго, але дісталися до великого лугу, зірвали ті квітки, загорнули в хусточку і принесли цареві.

Цар розгорнув хусточку й сміється:

– А що, Синя свито, чи сховався ти од мене?

Синя свита обернувся на людину й каже:

Цар дозволив.

Синя свита навиворіт пошита перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти – забіг за тридев’ять земель, у тридесяте царство. А в тім царстві є таке болото, що зверху мох, а знизу озеро. Зайшов він у мох, обернувся на рибу-окуня, зарився на самісіньке дно озера й причаївся там.

Вранці цар устав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:

- Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг за тридев’ять земель, у тридесяте царство, обернувся на рибу-окуня і сховався у моховому болоті!

Наказав цар своїм слугам бігти у тридесяте царство, очистити мохове болото і зловити там окуня.

Слуги так і зробили: очистили болото, закинули неводи й зловили окуня. Загорнули його в хусточку, принесли цареві.

– Ну що, Синя свито навиворіт пошита, чи сховався ти од мене вдруге? – сміється цар.

Синя свита обернувся на людину й каже:

- Дозволь, царю, сховатися ще раз.

Цар дозволив.

Синя свита перед царем стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти – забіг у тридесяте царство, де росте такий дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Виліз він на дуба, обернувся на голку, зашився під кору і сидить там. Прилетіла на дуб пташка Нагай, почула нюхом, що під корою сидить людина, та й питає:

– Хто тут?

– Я,– каже Синя свита.

– А чого ти сюди заліз?

– Та от, узявся я від царя-чарівника сховатись, а ніяк не вдається.

– Хочеш, я тебе сховаю.

– Сховай, добра пташко. Вік тобі дякуватиму.

Пташка Нагай обернула його на пір’їнку, взяла під крило, до царського палацу занесла й поклала сонному цареві за пазуху.

Вранці цар устав, умився, заглянув до чарівної книжки й каже:

– Переді мною стояв славним козаком, подвір’ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем, забіг у тридесяте царство. Є там дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Забрався він під його кору і сидить там, обернувшись на голку.

Слуги так і зробили, а Синьої свити не знайшли. Приходять і кажуть цареві:

– Нема Синьої свити.

– Як нема? – розсердився цар.– Не може того бути!

– Нема і все,– кажуть слуги.

Вийшов цар на ганок, почав гукати:

– Синя свито навиворіт пошита, покажися!

– Збери,– відказує Синя свита,– своїх генералів, тоді покажуся.

Цар чує голос Синьої свити, але не знає, звідки лине той голос. Крутився він, крутився, всюди заглядав, а Синя свита мов водою розлився.

Ну, робити нічого, зібрав цар своїх генералів. Вийшов на ганок і знов гукає:

– Синя свито, покажися!

– Ні, – чує голос Синьої свити,– спершу при генералах відпиши мені половину царства, тоді покажуся. Бо ти одуриш – я тебе знаю!

Хоч як не хотілось цареві, а довелось віддати половину царства. Тільки поставив він при генералах на указі свою царську печатку, як із-за пазухи його вилетіла легка пір’їнка і стала славним козаком.

– Ось і я! – каже Синя свита.

Схопив він той указ – та собі в кишеню.

Перестав тоді цар-чарівник у хованки гратись.