Читати книгу - "Жорна, білоруська казка"

Жили собі дід та баба. І було в них тільки й того, що півник та жорна.

Дивовижні ці жорна були: покладе дід одне зерно, покрутить раз-другий, і ціла вже діжка борошна.

В злагоді жили дід та баба й півника не зобиджали.

Дійшли чутки про дивні жорна до пана. Надумав він украсти їх.

Приїхав надвечір до діда, проситься переночувати.

– На полюванні,– каже,– був, далеко додому їхати, а тут ніч надходить...

– Будь ласка,– каже дід,– місця всім вистачить.

Уночі, коли дід та баба поснули, пан украв жорна й поїхав.

Зажурилися дід та баба, сидять голодні та плачуть. Півник слухав, слухав їх, а тоді й каже:

– Не плачте, я поверну вам жорна.

– Де тобі повернути їх! – кажуть дід та баба.– Пан тебе і на поріг не пустить.

Нічого, козириться півник,– поверну. Хоч сам загину, а жорна поверну.

Попрощався півник з дідом та бабою і полетів до панського двору.

Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому шуліка.

– Куди, півнику, летиш? – запитує.

– У двір до пана.

– Чого?

– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я лечу їх шукати.

– Візьми і мене з собою.

– Лізь у воло!

Шуліка заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить широкою, а назустріч лисиця:

– Куди, півнику, летиш?

– У двір до пана.

– Чого?

Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу шукати.

– Візьми і мене з собою.

– Лізь у воло!

Лисиця залізла до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому борсук:

– Куди, півнику, летиш?

– У двір до пана.

– Чого?

– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу їх шукати.

– Візьми і мене з собою.

– Лізь у воло!

Борсук заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому вовк:

– Куди, півнику, летиш?

– У двір до пана.

– Чого?

– Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу шукати.

– Візьми і мене з собою.

– Лізь у воло.

Летів, летів півник і прилетів до панського двору. А у пана в цей час гостювали – пили, гуляли. Вікна й двері навстіж повідчиняли. Вилетів півник на підвіконня, залопотів крилами й заспівав голосно:

– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я прилетів шукати. Віддай, пане, жорна!

Панові соромно стало перед гостями, що півник його злодієм називає. От він і каже:

Слуги, слуги, схопіть цього горланя, киньте в курник: нехай його кури заклюють.

Схопили слуги півника, кинули в курник, а самі пішли.

Тут півник і каже:

– Шуліко, шуліко, вилазь із вола, задуши курей.

Виплигнув шуліка з вола, передушив усіх курей і полетів у ліс.

Півник знову вилетів на підвіконня:

– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав...

– Ох,– каже пан,– його і кури не заклювали. Добре-но! Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть до гусей, нехай його гуси задзьобають.

Схопили слуги півника і кинули до гусей.

Півник очунявся й каже:

– Лисичко, лисичко, вилазь із вола, подуши гусей.

Лисиця так і вчинила, а сама в ліс побігла.

Прилетів півник на підвіконня й знов своєї співає:

– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!

Ох,– каже пан,– його і гуси не задзьобали? Добре! Слуги, слуги, занесіть його до свинарника: нехай його свині загризуть!

Занесли слуги півника в свинарник. А там півник каже:

– Борсуче, борсуче, вилазь з вола, загризи свиней.

Борсук так і вчинив, а сам побіг у ліс.

Прилетів півник на підвіконня:

– Ку-ку-рі-ку!

– Ох,– каже пан, почувши голос півника,– то його і свині не загризли? Слуги, слуги, укиньте його в стайню: нехай його коні затопчуть!

У стайні півник каже:

– Вовче, вовче, вилазь із вола, поріж коней.

Вовк вискочив, порізав усіх коней і хода в ліс.

Прилетів півник на підвіконня:

– Ку-ку-рі-ку!

Пан аж за голову схопився:

що ж робити? Тоді каже:

– Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть кухареві: нехай він його засмажить.

Слуги так і вчинили.

Кухар засмажив півника і приніс на тарілці панові. Пан схопив його та й проковтнув од злості всього одразу. А півник ожив у панськім череві, вистромив дзьоба у праве вухо та й заспівав:

– Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!

Пан закричав:

– Слуги, слуги, хапайте сокири, рубайте цього негідника!

Схопили слуги сокири та як рубонули і відрубали панові

праве вухо... А півник переліз у ліве вухо і знову заспівав.

– Слуги, слуги,– кричить пан,– рубайте його!

Рубонули слуги, та не по півникові, й одрубали панові ліве вухо. Лишився пан без вух.

Тоді півник висунувся з рота.

– Слуги, слуги,– кричить пан, роззявивши рота, – рубайте, рубайте його!

Рубонули слуги, та не по півнику, а по язику – відрубали панові язика.

А півник вискочив, полетів на підвіконня, сів і співає.

Бачить пан – нема порятунку: всю худобу і птицю його півень передавив і самого скалічив. Виніс він жорна з покоїв і віддав півникові. Півник схопив один камінь під одне крило, другий – під друге і полетів додому.

Зраділи дід з бабою жорнам, стали борошно молоти.

З борошна хліб печуть, самі їдять і півникові дають.