read-books.club » Молодіжна проза » Дожени або зникни, Наталі Саксаганська 📚 - Українською

Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

95
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дожени або зникни" автора Наталі Саксаганська. Жанр книги: Молодіжна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дожени або зникни, Наталі Саксаганська» була написана автором - Наталі Саксаганська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська" в соціальних мережах: 
Орест випадково знаходить дивний записник — щоденник дівчини на ім'я Соломія. Чим більше він дізнається про незнайомку, тим більше помічає скільки між ними схожого. З кожним розділом юнак все глибше занурюється в життя Солі. Та раптово записи закінчуються. Замість наступної сторінки він знаходить вирвані аркуші... Орест вирішує знайти загадкову власницю. Але яким чином? І що вийде, коли вони нарешті зустрінуться?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:
Розділ 1

 

Чорна автівка ліниво повзе по вулиці. Нарешті вона зупиняється  біля невеликого будинку з написом «продається». З машини виходять двоє.

—  Оресте, що ми тут робимо?

 — Як що? Дім продаємо, ти що табличку на воротях не читав? — Кивнув головою юнак.

—  Дай здогадаюсь, знову твій старий завданнячко підігнав?

—  Хто ж ще? — Невдоволено бовкнув, — ніяк не заспокоїться! Цього разу,  бачте, загнув, щоб я побув в шкурі рієлтора.

 

— Ти рієлтор? —  Зареготав Тім, наводячи камеру на телефоні, — та не смикайся ти, це фото для домашнього архіву, — знову пирснув зі сміху.

 Орест одним вправним рухом  забрав мобілку.

— Тобі легко казати, до тебе «олди» так не прискіпуються. А мій татко кожного дня торочить, як той папуга, що я його наступник, і ще трохи — буду очолювати родинний бізнес. Що я повинен бути гідний цього почесного звання.

— Бро, очолювати родинний бізнес не так вже й погано. Якби мені хто запропонував.

— Як стану біг босом про тебе не забуду. Візьму, наприклад, на ресепшн. Будеш каву мені приносити, — засміявся, штурхаючи друга в плече. На що Тім, у відповідь, намагався облити його водою. 

Надуркувавшись, друзі згадали чому вони тут.

— Мерщій в середину, скоро клієнти прийдуть.

— І як ти збираєшся провернути діло, ти ж нічогісінько в нерухомості не тямиш?

— А ти тут навіщо? Думав вдвох щось придумаємо.

— Тоді ми пропали,  — коротко підсумував Тім.

 

Хлопці підійшли ближче. Мальовничий район, оточений деревами та кущами.

Фасад будинку був викладений білою цеглою, з деякими дрібними тріщинами. Невелика тераса перед входом милувала погляд. Ґанок весь усіяний квітами.

 Орест намагався відчинити вхідні двері, які ніяк не хотіли піддаватися. Ще раз провернув ключем, підштовхнув ногою.

— Нарешті, — двері скрипнули й вони зайшли до будинку.

 

Орест ліниво озирнувся довкола: звичайний собі середньостатистичний дім, зовсім крихітний в порівнянні з його власними хоромами.

Друзі відразу пройшли до світлої вітальні. Орест завалився на шкіряний диван.Тім щось розглядав на полицях.

— А хто тут жив? —  Зацікавився.

— А я звідкіля знаю? — Скривився Орест. Його дратувало перебування тут, дратувало це дурне завданнячко  татуся. І він хотів скоріше вже змитися по своїх справах, - краєм вуха чув, що якась сім’я: мама, тато і красунечка доця.

— Звідки знаєш, що красуня? — Ніяк не зупинявся друг.

— Тіме, — невдоволено зиркнув Орест,  мені все одно чи красуня, чи страшна як моє життя. Не забивай голови.

— Тоді пропоную роздивитися краще кімнати, бо як ти збираєшся показувати будинок людям?

— Пізно, брате, — Орест виглянув у вікно, покупці вже на порозі. Будемо імпровізувати…

 

За мить почувся легкий стукіт у двері. Орест поспішив відчинити. На вході стояли чоловік та жіночка, пенсійного віку. Пані у вишуканій довгій сукні з мережевом та капелюшку, її чоловік у строгій сорочці, підтяжках та класичних темних брюках. На мить Оресту стало смішно, як люди одягаються у XXI столітті.. Але він лише розтягнувся в доброзичливій усмішці.

 

— Доброго дня, — першою заговорила жінка, — нам було назначено зустріч та, мабуть, ми помилилися, — вона прискіпливо оцінила молодика в порваних джинсах, темній футболці та дурній, на її думку, бейсболці.

— Що ви! Все вірно. Я і є ваш рієлтор Орест, а  — це мій помічник Тимофій.

— Якісь ви занадто молоді, — вдягнула окуляри пані.

— Молодість — не завада професіоналізму. Вітаю вас у цьому чудовому будинку. Тож проходьте, — взяв під лікоть жінку і повів у вітальню.

— Що ж, в оголошенні зазначалося, що будинок продається з меблями. Чому попередні власники їх не забрали?

— Це ж очевидно — купили собі нові. Ви ж розумієте, що мода не стоїть на місці. Проходьте далі, — наполягав Орест, — тут є все: кухня, ванна, спальня…

Він замовк, бо що саме тут є він й поняття не мав.

 

— Навіть балкон, — прийшов на допомогу Тім, — і підвал, де ви можете приховувати від дружини свої секретики. Ну ви розумієте? — Підморгнув чоловіку.

— Які ще секретики?

—  Пляшку вина, наприклад, так завжди робив мій дід, — прошепотів на вухо.

— Я не  вживаю спиртне, юначе, і вам та вашому діду теж не раджу.

Розмова не йшла. Подружжя прискіпливо оглядались довкола. Поважний чоловік постукав по стіні.

— Здається, що стіни занадто тонкі…

— Це вам здається, але якщо і так, то повірте, що це велика перевага, - акцентував Орест.

— І яка ж?

— Ви можете чути один одного без будь-яких зусиль, навіть зустрічатися не потрібно.

— І вікна тут замалі, хотілося б більше, - промовила незадоволена жіночка.

— Так це унікальний дизайн! Ви ж не хочете, щоб сусіди завжди заглядали до вас в гості? — Випалив Орест. 

 

Пройшовшись по всіх кімнатах вони дібрались до останньої, де ще не були.

На дверях красувалася наліпка «Не заходь, бо вб'є». На що Орест лише посміхнувся.«У власниці цієї кімнати непогане почуття гумору», — подумав хлопець. 

Світла затишна кімната з великим ліжком. Яскраві, різнокольорові стіни відразу втрапляли в око. Вони створювали цікавий мозаїчний ефект. На одній зі стін весіла магнітна дошка для записування власних ідей. Поруч з вікном стояла простора шафа з дзеркалом. На самому дзеркалі червоною помадою було написано: «Життя — лайно».

«Оце так посланнячко новим власникам» — засміявся Орест, але в голос нічого не сказав.

— Юначе, ви вважаєте, цей напис дотепним? Ваше покоління абсолютно загублене. Ні манер, ні виховання…

— Як скажете, та  наше покоління хоча б не нудне.

 

Оресту вже набридло строїти з себе незрозуміло кого. У нього вже вривався терпець. Ще трохи - він скаже цій  пихатій особі все що він про неї думає.

Жінка лише хмикнула, взяла чоловіка під руку і не поспішаючи вийшла з кімнати. Хлопець затримався. В справу взявся Тимоха і таки повів подружжя сходами до підвалу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дожени або зникни, Наталі Саксаганська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"