Читати книгу - "Хатинка з сюрпризом, Єва Райн"

Звісно, купуючи будинок за містом по ціні його третини, Ганна Петрівна розуміла, що з ним буде не все просто. Але щоб настільки… 

А старий, але справний будиночок був мрією Ганни. Він вирізнявся серед своїх сусідів сучасним дизайном і якимось європейським стилем. Просторий всередині, з великим, дерев'яним ганком та величезними євро-вікнами, не будинок – мрія! Та ще й по такій ціні. І навіть те, що Ганна буде четвертим його власником за останній рік, її не злякало. Власне, жінку, яка пропрацювала кримінологом-патологоанатомом взагалі чимось злякати важко. 

В перший же вечір, не встигнувши навіть сумки розібрати, Ганна не дорахувалась кількох цінних речей. Серед них: улюблений кАпець, зарядка для мобільного, крем для обличчя і пачка шоколадних цукерок. 

– Домовик, кажу тобі, там порядкує! – зітхала подруга Ганни, Марія.

– Фіговик! – буркнула Ганна і відправилась на пошуки втраченого. Безрезультатні. 

Та це були не всі неприємності за перший день. Коли стомлена Ганна ледь не навкарачках вкотре обповзала будиночок, щоб виявити сліди злочинця, її “з тилу” раптом покликав голос, який вона воліла б більше не чути ніколи в житті. 

– Ганнусю! Скарби шукаєш? – колишній начальник стояв криво усміхаючись. От тільки його тут не вистачало! 

– Ти звідки? – підвелась і осмикнула спідницю. 

– А я тут дачку прикупив! – усміхнувся ширше. 

– Що?? – Ганна не повірила своїм вухам. Леонід Дмитрович, її шеф, був справжньою карою на роботі. Не було й дня, щоб вони не перекинулись “приємностями” на радість колегам. Між ними палала така ненависть, що навіть в морзі Ганни тепліше ставало, коли Дмитрович туди заходив. Вона вже сподівалась більше його не бачити, однак – от тобі й сюрприз! 

– Ну тепер хоч ясно, чого цей будинок так дешево продали! – пирхнула вона. 

– Дешево? І чого ж? 

– Бо ти поряд будеш! – випалила сердито. Вони вже обоє на пенсії, тож можна після скількох років ненависті й на “ти” перейти! Не чужі люди!

– Хах! – тільки й видав у відповідь шеф. – А я думав, ти хоч без своїх тесаків та звітів подобрішаєш! 

– Не дочекаєшся! 

– Як скажеш! Якщо що, я через дорогу справа. Забігай на чашечку чогось! 

– Хіба з голоду помиратиму! 

Але завжди треба за язиком слідкувати. Щоб не напророчити, бува чогось. 

А “чогось” вже заявляло про себе несподівано вимкненим холодильником з запасом продуктів на тижнів два. 

– Та що ж це! – сплеснула руками Ганна, і почала діставати їжу. 

Врешті, махнувши рукою на продукти, Ганна склала їх в ящик, та сердито грюкнула ногою по холодильнику. А той… запрацював, весело загарчавши у відповідь.

Цю ніч Ганна спала, як убита. Принаймні першу її частину, щойно вляглась на зручне ліжко. А от друга частина ночі виявилась таким пеклом, що навіть думки піти попроситись до Дмитровича на ніч не видавались крамольними. Марії добре, нарадила, а сама залишила і у місто поїхала!

Спочатку в кращих традиціях фільму жахів у всьому будинку вимкнулось світло. Про це Ганна дізналась по тому, як змовк на пів-звукові, наче захлинувся, холодильник та погасли вогники на телевізорі, мікрохвильовці і електронному годиннику. 

Відразу ж в темряві почалося шурхотіння та скрипи. Наче по будиночку хтось ходив. Розсерджена Ганна схопилась та потягнулась до мобільника на столику. Але його не було! Оце вже жінці геть не сподобалось! На щастя, в неї був ліхтарик. Увімкнувши його, Ганна тихо прокралась в сусідню кімнату, потім на кухню і в коридор. Те, що світло було вимкнено на лічильнику, її вже й не здивувало. Вона його увімкнула його і тепер ходила вже сміливіше. Про те, що в будинку хтось був, свідчила лише замурзана розталим шоколадом обгортка від вкраденої цукерки.

Врешті, зрозумівши, що нікого знайти не вийде, Ганна спробувала лягти спати вдруге. Навіть її супер-міцні нерви потроху напнулись, як струни на старій гітарі.  

Майже під ранок їй вдалося заснути. До першого голосного “Бух!” на кухні. Влетівши туди лютою фурією, Ганна побачила перекинутий ящик від продуктів, розірваний пакет з гречкою та її пошматований вже другий капец. В якийсь момент закрались вже геть недобрі думки, що то, може, її бос вирішив так “пожартувати”? Від цього боса вона возлюбила сильніше, за всіх ближніх своїх і вирішила, що вранці влаштує йому засідку. 

Ранок зустрів ідеєю засідки та думкою про те, що добре було б старих власників будинку відшукати. Вранці біля будинку вона знову зустріла шефа, та типу випадково, оговорилась йому про “полтергейста”, який її страшенно налякав та спати не давав. Розрахунок Ганни був простий: переконати Дмитровича, що все йде за планом, і змусити діяти вже сміливіше. Влаштувавши хитру засідку, а за приманку поставивши на стіл тарілку ароматних пиріжків, Ганна поїхала в місто. 

Там старі зв'язки й трішки часу – і на руках в неї були дані аж двох минулих власників дому. Не було лише найпершого, хто будинок і побудував, але то вже дрібниці. 

На першій адресі двері відкрила стара жінка. 

– Косметику не купую, в бога не вірю! – рявкнула вона і хотіла вже двері закрити, та Ганна вмостила в них свою ногу і хитро спитала: “А в чорта”?