Читати книгу - "Невідповідний, Тетяна Калинова "

        -  Нікусь,  ти   впевнена   в   цьому.

        -   Звісно,   мамо.   Я   сумую   за   братом,    за   батьком і   за  Одесою .  Поїду,   два   місяці   до навчання ,  відпочину   і  повернусь .

         -  Давай   тільки ,  щоб   без  'коників'. 

          -  Та   які  коники, мамо ?  Я   ж   буду   з   Алексом .  Тим   більше,   як   я   можу    пропустити  такий   скандал,   мамо.   Алекс,   в  той   час,  коли   батько   вже   його   практично   одружив ,  знаходить   собі  дівчину .  Я   не   можу  тут   сидіти,  я   маю   це   бачити .

          -   Ну   ти  й   аферистка . 

           -   А   що   я ,  я   нічого,   це   братик   аферист. 

          -   Ти   написала  Алексу,   коли   тебе   зустрічати?

           -   Ні ,  зараз     зберу   речі   і   напишу.

            -   Добре,   доню.   Давай   тільки,   будь   там   обережною ,  будь   ласка.

           -     Добре,   мамо.   Я   буду   обережною. 

         Мама   пішла   з  моєї   кімнати,   залишивши   мене   одну.   А  я   не   можу   повірити   в   своє щастя.   Я    сама   лечу   в   Одесу.   Сама   буду   відпочивати  .  Буду   жити ,  як   мені   хочеться,   без цього   постійного   маминого   контролю.   Я   дуже   люблю   свою   маму ,   вона   у   мене   дуже  гарна,   розумна ,  витончена   жінка . Наче   справжня   леді.  Але,   ця  її   гіперопіка ,  наче   мені   10 рочків.   Я   вже давно  виросла,   мені   вже   22,   і   я   вважаю,   що  вже   давно   маю  право  на   своє   особисте   життя,   в   яке   б   ніхто   не   пхав  свого   носа.   Я   давно   думаю   над   тим ,   щоб з'їхати   від   мами   і   жити   окремо.   Не   проблема   попросити   у   тата,   купити   мені  квартиру.   Але   настільки   звикнувши   до   контролю  ,  трішки   страшно   бути   самій  і   все   вирішувати   самостійно.   Ось,  тепер   мені   випадає    нагода ,  пожити  в  Одесі   якийсь  час   і  зрозуміти  наскільки я  можу  впоратись  сама.   Ну  звісно  з  братиком  .Але   ж  у  нього   кохання,  йому  буде точно  не  до   мене.  Зібравши   свої   речі ,  перевірила   документи ,  гроші   і   попрощавшись  з мамою,  готова   летіти   підкоряти   рідну  Україну. 

       Лише   в   літаку,   в   небі ,   згадую   що   я   так   і  не   написала   Алексу,   що   прилітаю. Швидко дістаю  телефон  і   пишу  брату   повідомлення ,  щоб   зустрів  мене.   Відчуваю   як   в   мене   від  цього   адреналіну   і   передчуття,   руки   і   ноги  починають  тремтіти.   Хоч   би  дійсно,   нічого   не начудити  ,   з  такої   радості. 

       Виходжу   з   літака  і  розумію ,  що  мене  наче принцесу  ,  батько  з  братом   зустрічають   на пероні ,  з   оберемком   квітів .  Біжу  до  батька  і верещу  мов  навіжена.  Кілька   років   його  не бачила   вживу . Тато   на   льоту   мене   підхоплює і   міцно   обіймає.

     -  Доню,   ти   подивись , красуня  яка   виросла.  Зовсім   вже  доросла.  Час   вже   заміж  видавати.

    - Ой. Татко  давай  вже  без  цього ,  тут  я   сама   розберусь.  Я ,  не   Алекс   і   на   шлюб   без кохання , не  погоджусь.

Переводжу    погляд  на  брата  і  щасливо   посміхаючись,  застрибую   до   нього  в  обійми.

   -  Привіт,  красеню.  Я  сумувала.

  -  Ага ,   зараз,   знаю  я  тебе  лисице,   мабуть   втомилась   від   маминої   опіки  і   тому   втекла . Але   я  радий , що  ти   тут.

 -   Ну   що,   може  вже   кудись   поїдемо?  Мені   цей   літак , за   кілька  годин , ой   як   набрид.  Будеш   знайомити   мене   зі   своєю   дівчиною?

- Ні ,  дорогенька , сьогодні   ніяких   дівчат.  Сьогодні   возз'єднання   сім'ї.

  - Невже   п'янки   і   гулянки?

 -  А   хіба  я   не   можу   погуляти   з   своїми,    вже   дорослими   дітьми ? - говорить   батько.  Я   його таким , ще   не   бачила.  Мабуть   тато   дійсно   щасливий ,  що   ми  поруч. 

  - Я   люблю   тебе ,  татку   і   я   сумувала   за  тобою.

           Ми   сіли   в    батьків   позашляховик   і   поїхали   гуляти.  Спочатку   поїхали   в   ресторан,  потім   в   інший   ресторан,  після , ми   поїхали   в   нічний   клуб.

           Пам'ятаю,   що   батько   говорив    щось   про   те,   що   він   не   думав,  що   з   дітьми    може бути,   так    весело.   Це    був   мій  останній   спогад , про   цей   день . 

      Прокидаюсь   вранці ,   одягненою   в   кімнаті   Алекса . Чомусь   поперек   ліжка .   Голова  болить, тіло   наче   не   моє , в   роті   наче   хтось   живе . Точніше   жив     і здох.   Підіймаюсь,  хапаюсь руками за голову . Ну   добре   хоч  те ,   що  прокинулась   я   в   нашому   будинку , це   по-перше,  а по-друге   точно   знаю   з   ким   провела    вечір.  Це   вже   добре.   Роздягаюсь , іду   в  душ.  Так   як   в   моїй   кімнаті,   зараз   поселилась   дівчина   Алекса , шукаю   в   нього   в   шафі   якусь   сорочку.

        В  дзеркало   на   себе   не   дивлюсь ,  не   хочу  лякатися . Коли   бачу  вираз   обличчя   Алекса , як   він   мене  побачив,   розумію   що  це   рішення   правильне.  Виглядаю   мабуть,  бомбезно. 

          А   далі  починається    божевілля.    Алекс   вилітає  з   будинку,  без   слів   розумію,  що   щось сталось  . Підіймаюсь   в   свою  , колишню   кімнату   і   бачу   на   ліжку   листа . Я   завжди   була допитливою   дівчинкою, тому   звісно ,  його   прочитала.  Не   все   я   зрозуміла,    та  головне ,   що здається   з   першого   ж   дня   мого   перебування   в   Одесі ,   в  мого   брата   вже   через   мене проблеми. 

        Алекс   повертається   дуже   засмучений .  Я    так   розумію  ,  що   його   дівчина  поїхала .  Дивно   звісно , що   він   про   неї   практично  нічого   не   знає , але   це  не   мої  справи . Коли   батько   з   Алексом,  несподівано   їдуть   до   Києва   і   я   розумію,   що   я   реально,  як   і   хотіла, залишаюсь  в   Одесі,  в   величезному   будинку , сама,  стає   трішки   страшно.   Та   думаю   я впораюсь.  Заношу   свої   речі   в   свою   кімнату і  телефоную   Олі  Іванівні , яка   все   дитинство   була    для   мене, наче   друга   мама.  Думаю , Оля   буде   рада   мене  почути  і   побачити.  І  я   була  права , щойно   дізнавшись   що   я   в  Одесі,   Оля   Іванівна   прибігла   зі   своїми   фірмовими пирогами .   Я   знаю,   що   вони   дуже   смачні,  та   здається, мені   сьогодні   не   до   їжі . Ми   з Олею   довго  сиділи, розмовляли .  Я   розповідала   їй   про   наше   життя   в   Італії,  про    маму , про своїх   кавалерів . Та   коли   мова   зайшла   про    Алекса,  Оля   мене   підтримала   в   тому,  що якось   дивно   зустрічатись   з   дівчиною   і   про   неї  нічого  не  знати.  Виявляється,   спочатку  вона навіть   збрехала   про   своє   ім'я.   Дивна   особа.