Читати книгу - "Мій рятівник, Banderivka"

Я стояла і дивилась як все моє вибудуване особисте життя летить в прірву саме в цей момент, а я просто стою і нічого не можу з цим зробити. Картина, яку я споглядала була огидною і мені варто було б забиратись звідси, а не стояти і дивитись як мій коханий хлопець на нашому ліжку явно не книги читає, а прямо зараз зраджує мене. Хоча перед побаченим вечір обіцяв бути приємним я спішила додому, купивши його улюблений торт(щоб він подавився ним), хотіла влаштувати нам романтичну вечерю, адже останнім часом ми дуже мало проводили час. Ну тепер я хоча б зрозуміла на кого насправді він витрачав свій час.

Чому я була такою сліпою і не бачила, що відбувається в моєму життю, по моїй щоці скотилась сльоза, ну супер я ще буду плакати через цього покидька.

Поки я там стояла в ступорі, пакети з супермаркету що були в моїх руках упали на підлогу і нарешті герої цього порно помітили, що вони вже не самі, Андрій побачивши мене різко підірвався з нашого (ні я більше туди ніколи не ляжу) ліжка і заговорив:

- Зайка, ти вже вдома? Еммм…Це не те що ти подумала! – як банально, хоча б щось розумніше придумав.

 - Ну, звісно, я ж сліпа милий! – виплюнула я.

Андрій вже одягнув труси і шукав свої штани, а мені набрид цей цирк і вирішила що я і так багато побачила просто пішла на вихід, за речами повернусь пізніше. Цю квартиру ми знімали разом. Коли Андрій запропонував жити разом я була такою щасливою, сама підібрала нам квартиру, ще й допомагала йому її оплачувати. Думала що ми станемо сім’єю в найближчому майбутньому, але у нього були інші плани. Та гори воно все вогнем!

Я вже була біля дверей коли Андрій мене наздогнав і спробував зупинити:

-Софія, прошу тебе, вислухай, це нічого не означає, адже я люблю лише тебе! – як же ж він мені противний, тільки б не розревітись, я вирвала руку і з ненавистю крізь зуби прошипіла:

-Відстань від мене, мудак, ненавиджу! За речами прийду пізніше! – відкрила двері і просто вилетіла як пробка з квартири.

Я вилетіла з під’їзду, вдихнула свіже весняне повітря. Весна вже вступила у свої права, але вечорами ще було холодно. Я не знала куди йти і що робити. В голові повна каша.

Почався дощ. Погода відображала мій внутрішній стан. Я йшла, не розбираючи дороги, сльози текли по обличчю, змішуючись з дощем і косметикою.

Я не думала куди я йду, мої думки були про те, що не так зі мною, мені вже 25, я не маю стабільної роботи, але маю вищу освіту, не маю більше стосунків,  зате мала багато ілюзій, що мій коханий мене любить. Батьки живуть далеко і думають, що я успішна і кохана, а в результаті, крім того, що довелось звільнитись через приставання боса – збоченця, так ще хлопець зрадив, ну прекрасно йти нема куди, піду нап’юсь.

Тим часом я не помітила як вийшла на дорогу і тільки сигнал і фари машини змусили мене прокинутись. Далі пам’ятаю голос чоловіка, який тряс мене і питав чи чую я його. Свідомість помахала мені ручкою, нервова напруга  за день дала про себе знати і я просто втратила свідомість. Останнє, що пам’ятаю сірі очі, які іскрились злістю і тривогою і темнота забрала мене.